Читати книгу - "Ліїн із роду со-Ялата, Тетяна Гуркало"

Потім вони таки дійшли до досить великих дверей, обшитих мідними листами, на яких було вигравіровано якусь битву. Капітан вийшов уперед і бадьоро постукав по міді молоточком, прив'язаним до ручки. Двері повільно відчинилися, і з-за них визирнув невдоволений мужик у гарному шоломі з плюмажем з кінського хвоста. Він трохи повитріщався на Змія. Потім розплився в посмішці і вискочив з-за дверей повністю, виявившись здоровенним дядьком, одягненим у стародавнього воїна.

— Нарешті, — по-ведмежому прогарчав мужик. — Думали, вже не встигнете. Ваша матінка громи та блискавки метає, їй хтось не всю інформацію надав. Точніше, надав, але надто пізно. Імператриця затіяла грандіозне гуляння і вимагає у чоловіка ту саму спадкоємицю. Вона хоче пограти в казку про переодягання принцеси в жебрачку. Навіть зал збирається прикрасити так, щоб він здавався кораблем під безліччю вітрил. І…

— Мадьяж, ми дуже втомилися, — сказала Мелана, виходячи з-за спини Айдека.

— І ви повернулися! — ще більше, ніж Велівері, зрадів чоловік. — Проходьте. Дівчатка Ашині вас уже три дні, як чекають. А Лама зовсім на отруту зійде. Вона й так уже не перша красуня, а тут ще ви повернулися.

— Бідолашна, — зловтішно сказала Мелана, і мужик відсторонився, пропускаючи всю компанію.

А за дверима виявився сад і непереконлива стежка. Напевно, цим входом навіть слуги не користувалися. Він був для своїх. Гості, якщо вони були цього гідні, заходили, а то й заїжджали через парадні ворота. У слуг, постачальників та інших робітників були свої двері. І, мабуть, не одні. А через двері обшиті міддю пускали тільки всяких капітанів Зміїв та інших Мелан. І охоронялися ці двері так, ніби хтось боявся, що через них спробує проникнути ворожа армія.

— З ким я зв'язалася, — пробурмотіла Ліїн, озираючись на одягнених, як стародавні воїни чоловіків, що лишилися біля дверей.