Читати книгу - "В твоїх руках не страшно, Ольга Островська"

Очі Аєдана звужуються, погляд важчає, змушуючи мене трохи податися назад, наскільки це взагалі можливо. Адже мою щиколотку ніхто так і не відпускав.

− Вводжу в оману, кажеш? Ось як ти це бачиш? Що ж. Думаю, справді час нам поговорити відверто. Я відповім на всі твої запитання. У моїх покоях. За вечерею. Ти ж не відмовиш мені в такій дрібниці?

Як тут відмовиш, якщо я досі не впевнена, що він не через мене залишився голодним, відклавши свою вечерю? Не думаю, звісно, що така незначна я могла стати реальною причиною його рішення, але все одно маленький черв'ячок сумніву мене гризе.

– Не відмовлю, – хитаю головою. А потім, не вірячи сама собі, заперечую тихо. – Але… хочу почути правду зараз.

Знаю я вже, як його демонічна величність уміє торгуватись. Я й не помічу, як потраплю у всі його пастки, перш ніж отримаю свої відповіді.

− Навіть так? − посміхається Аєдан, і в його погляді мені вбачається схвалення. – Якщо вже у нас почалися такі перемовини, тоді в мене зустрічна умова. Ти дозволиш мені допомогти тобі викупатися. Я митиму тебе і відповідатиму на твої запитання. Якщо хочеш, навіть зробимо це тут. Не пропадати ж марно твоїм зусиллям.

− Я не можу, − сіпаюся злякано з його рук, у барвах і деталях уявивши те, що він вимагає, уявивши його руки на моєму оголеному тілі. По шкірі тут же пробігає хвиля лоскітних мурашок. Ні. Я не готова до цього.

– Чому? Тобі неприємні мої дотики? − наполегливо цікавиться демон, спостерігаючи за мною, вивчаючи.

З язика так і рветься різке «Так», але я виразно розумію, що це було б не зовсім правдою.

− Я не знаю. До зустрічі з вами я думала, що ніколи більше не зможу терпіти чоловічих дотиків. І не розумію, чому з вами це не так. Що ви зі мною зробили? − вдивляюсь я в його очі.

− Відповім. Якщо ти погодишся на мою умову, − посміхається підступно. − Заодно і перевіримо, наскільки тобі буде приємна моя турбота.

− Це нечесно, − мої щоки вже так горять, що напевно можна обпектися, якщо доторкнутися до них.

– Хіба? Ти просиш мене все тобі відверто розповісти, тоді як сама навіть не думаєш зізнаватись, ким є насправді. Хочеш знати, яких стосунків я хочу від тебе, і водночас прямо заявляєш, що можеш втекти від мене будь-якої хвилини.

Кожне його слово вибухає у мені шквалом протиріч. Напевно, у них є правда. Його правда. Але ж моя зовсім інша. І я відчуваю, що саме зараз маю її відстояти. Себе відстояти. Інакше він мене продавить. Під себе. Так, як йому потрібно і хочеться. Може навіть м'яко та ласкаво. Але все одно продавить. Заманить у нову клітку.

– Я… я… не шукала жодних стосунків. Ні з вами… ні з ким… я лише хотіла вирватися з клітки, – вимовляю тихо, запинаючись і болісно-довго підбираючи кожне слово. – Я знаю, що слабка. Знаю, що без вашої допомоги та захисту не вижила б, швидше за все. І безмірно вдячна вам за все…

− Про подяку відразу припиняй, поки я не розсердився, − похмуро перебиває мене Аєдан. Щоправда, одразу пом'якшує тон: — Те, що не шукала, і не просила, я зрозумів. Але я тобі відкрию один маленький секрет. Між чоловіком і жінкою найчастіше саме так і відбувається.

− Як так? – розгублено уточнюю у нього.

У відповідь його величність навіщось присувається ближче, перехоплюючи мою ногу під коліно і не дозволяючи відсунутися. Поки не завмирає на відстані вдиху, майже розсунувши своїм тілом мої стегна. Повідомляє довірливо:

− Раптово, Зайченя. Чоловік зустрічає жінку, яка йому подобається. Якоїсь миті він усвідомлює це. І починає залицятися… дбати… добиватися взаємності…

Вимовляючи це, він присувається все ближче, змушуючи мене задихатися від хвилювання з домішкою навіть не страху, а скоріш… збентеження. Мене турбує його близькість. Його натиск. Те, що він каже. Його палкий погляд. Тривожить те, що я майже оголена перед ним. І те, яким величезним він здається, порівняно зі мною.

Але все це, як не дивно, не викликає в мені неприйняття та огиди, як було з Танрагосом.

Я відчуваю, що між нами двома є якийсь дивний незрозумілий мені зв'язок, який змушує мене довіряти йому на глибинному, інстинктивному рівні, навіть усупереч доказам розуму. Але й розумом я поступово все більше проймаюся довірою до нього. А сьогодні ще раз переконалася у тому, що Аєдан, на відміну від мого колишнього чоловіка, завжди контролює себе та ситуацію. Контролює свою силу цілком і повністю. Не зривається ні на кому, навіть коли злий.

І щось усередині мене вимагає чекати, не вириватися і не тікати, дослухати його до кінця. Розібратися в собі. В ньому. В тому, що між нами. А тоді вже думати, що далі.

– А якщо жінці чоловік не подобається? Хіба вона не може відмовити? Хіба не має права вибору? − запитую я, знову обережно підбираючи слова.

– Відмовити може і право має, звісно. Але в нашому випадку я точно знаю, що подобаюся тобі. Ти боїшся і не довіряєш мені, і це я можу зрозуміти. Але все одно тобі добре зі мною і буде ще краще. Невже ти позбавиш мене права спробувати завоювати твоє кохання?

Від несподіванки я навіть здригаюся. Кохання? Він хоче мого кохання?

− Що вам з мого кохання? − цікавлюся з гіркотою. − Я не вмію кохати, ваша величність. Пам'ятаєте? Перед вами зламана іграшка.

− Не називай себе так, − жорстко вимагає демон, потягнувши мене на себе. − Так, тебе дуже сильно ранили. Так, скалічили твою душу. Але ти не зламана. І точно не іграшка. Я хочу і можу довести це тобі. Можу зцілити. Вже зцілюю, ти ж це відчуваєш.

– Як? − вражено видихаю я, упираючись долонями йому в груди. Невже... Так ось що зі мною відбувається? Ось чому я так сильно змінююсь? Він зцілює? Хіба таке можливе?

− Скажи, що ти знаєш про слуг Маоха, маленька ельран? – запитуючи це, Аєдан дивиться мені прямо в очі. Жорстко та вимогливо.

− Майже нічого, − зізнаюся з дещицею сорому. – Тільки те, що ними стають найсильніші темні маги. Найчастіше маги смерті, але іноді й хаосити.

− Не густо. Тобі дуже багато всього доведеться вивчити, коли прибудемо в мою столицю, − хмикає демон, раптово підіймаючи розгублену мене на руки, і прямо так у простирадлі саджаючи в балію з водою. − Якщо ми вже все одно з тобою перейшли до відвертих розмов, не варто марнувати часу даремно. Тобі не холодно? Можу підлити гарячої.