Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Поїзд, що зник 📚 - Українською

Читати книгу - "Поїзд, що зник"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Поїзд, що зник" автора Валерій Павлович Лапікура. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 99 100 101 ... 106
Перейти на сторінку:

- Ні, я тільки американські збиваю. І то як переп’ю. Між іншим, якщо ви жартуєте, то це означає, що з боку вашої організації втрат не було.

- Одне з другим не пов’язане. Налетів один такий, дуже жвавий, на автоматну чергу. Вискочив за орденом. А одержить… ну, то вже не наша з вами справа, що він одержить, капітане Сирота. Кличте краще в гості, відійдемо від цього феєрверку.

На щастя, в нашу кімнату ми встигли проскочити, доки мама вовтузилася на кухні. Бо вигляд у мене був ще той. Довелося швиденько переодягатися, відмиватися і взагалі повертатися в людську подобу. Потім переконувати маму, що їй час лягати спати і ми з гостем повечеряємо без неї.

Дивне це було відчуття: сидіти на кухні і спокійно розмовляти так, наче за сотню метрів ніщо і ніхто не дотліває…

Я запитав незнайомця:

- Тарасівська чи Рози Люксембург?

- Володимирська.

- За що така честь? Адже нашу міську Управу вчить жити міська ж Контора. А тут…

- За хорошу поведінку, капітане. А також за успіхи в бойовій і політичній підготовці. І ще, як я вже казав: у зв’язку з достроковим присвоєнням вам чергового звання. А якщо точніше, то з певного моменту вас прикривали наші люди. Вдень і вночі. На ваше щастя.

- Хочете, я вгадаю цей момент?

- Не вгадаєте. Більше того, навіть не здогадаєтесь. І я не скажу. Інакше доведеться розголосити дрібну, але засекречену інформацію.

- Це все через отих телепнів із начебто дисбату?

- Ні, через поїзд. Котрий зник.

- А, історія з “металістом”?

- Пробачте, не зрозумів.

- Ну, з тим знайдою, котрий помер спочатку за рішенням суду п’ять років тому, а потім уже де-факто, цього року в Кирилівці.

- Ні, до цього був інший поїзд. Якщо ваш друг Сергій-телепат вам нічого про нього не розповів…

- Ні, він розказував тільки про якийсь корабель.

- А, розумію. “Марія Целеста”! Ну, це пожива для таких письменників, як Андрій Дмитрук. Бо це було давно і неправда, а головне - не у нас. Слухайте, капітане, доки наша, як ви кажете, Контора згрібає у совочок отих робін гудів, давайте подихаємо повітрям.

- Там же чадно.

- А ми покатаємося. Моя машина, до речі, стоїть на тротуарі перед вашим будинком.

А вже коли ми спускалися сходами, круглолиций додав, наче між іншим:

- Знаєте, ніколи не здогадаєшся, що ще наші технічні служби придумають. Ви навіть собі не уявляєте, які у нас там винахідники. Якось замаскували мікрофон в потрібному номері “Інтуристу” у держаку для туалетного паперу.

- І що? Добре було чути?

- Не знаю. Прибиральниця ще до заселення видерла держак “з м’ясом” і понесла додому. Розумієте, імпортна ж штучка.

- Співчуваю. Куди поїдемо?

- Туди, де зник другий поїзд. На Сирець. В парк.

Ми мовчки доїхали по Брест-Литовському проспекту до станції метро “Жовтнева”, припаркували машину під яскравим ліхтарем, а самі сіли на лавочку в глибоку тінь. Хлопець з Контори кількома вправними рухами вийняв зі свого “макарова” порожню обойму і загнав нову. Я зробив те ж саме зі “стєчкіним” і раптом пригадав:

- Пробачте, я забув подякувати вам за вогневу підтримку.

- Дякуйте своїй “катюші”. З табельного “пе-ема” ви б такого не наробили.

- Умовили. Кажіть.

- Ви знаєте, капітане, що в нашій установі нерозкритих справ ніколи не закривають?

- Ні, але здогадуюсь. Вам же шию не милять за процент і профілактику.

- Скажемо так - враховують специфіку виробництва. Так от, якщо слідство заходить у глухий кут або всі версії відпрацьовуються, справу відкладають. За якийсь час її доручають новим співробітникам, так би мовити, на свіжу голову. Але є серед наших справ такі, що вже стали легендою і то не для одного покоління працівників. Серед них - історія з поїздом.

В сорок шостому році, уявіть собі, в степу за Сталінградом на лівому березі Волги німецькі полонені розбирали тимчасову залізницю. Її проклали восени сорок другого для забезпечення Сталінградської операції. Картина така: осінь, сонце ще не сіло, десь п’ятсот німців, півсотні наших - охорона, конвой, офіцери, цивільні. І от раптом серед ясного дня, метрів за п’ятдесят від цього гурту з’являється туман, довга така смуга, потім він розвиднюється і всі бачать поїзд, котрий іде по насипу, якого ще хвилину тому не було. Паровоз, пасажирські вагони, таблиці з написом маршруту… все, як належить. Народ тетеріє. Особливо, якщо врахувати, що поїзд не радянський, а європейський - і вагони, і паровоз, а головне - написи на табличках трьома мовами: німецькою, французькою та італійською. Ті, хто стояв ближче, розібрали. Далі. Поїзд проходить десь з кілометр, після чого туман знову густішає. Ще кілька хвилин - і все, як було раніше: сонце світить, вітерець повіває, але ані поїзда, ані колії немає.

- Міраж, шановний, міраж. Про це ще Перельман у “Цікавій фізиці” писав.

- Не поспішайте, бо цей міраж супроводжувався не лише звуком і дрижанням землі, а й запахом диму з паровозної топки. Доповіли в Москву, звідти наказ: свідків ізолювати. Прибула комісія, списала протоколи, потім справу засекретили, а всіх, хто бачив поїзд, ліквідували. І німців, і наших.

- Тобто,

1 ... 99 100 101 ... 106
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Поїзд, що зник», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Поїзд, що зник"