Читати книгу - "Життя за життям, Кейт Аткінсон"

Час випуску: 00:45. Тип повідомлення: телетайп. Вхідні чи вихідні дані: вхідні. Тема: Портове представництво Південно-західної індійської компанії зруйновано вибухівкою. А ще — Вестмінстерське аббатство, Парламент, штаб-квартира де Голля, Казначейство, Королівський суд. Вона на власні очі бачила, як палає страшний вогненний стовп церкви св. Климента Данського на Стренді. І всі ті прості люди, які вели собі свої прості життя у Бермондзі, Ізлінґтоні, Саутерку. Список тягнувся у нескінченність. Її відволікла міс Фоусетт, яка сказала:

— Вам повідомлення, міс Тодд, — і подала клапоть паперу.

У її знайомої була знайома в пожежній службі, і та передала їй звіт із припискою: «Це ж твій друг? Співчуваю...».

«Пожежник Фредерік Сміт загинув, коли в Ерлс-корт обвалилася стіна».

Довбаний йолоп, — подумала Урсула. Йолоп довбаний.

Листопад 1943 року

Новини їй приніс Моріс. Його поява збіглася з появою візочка з чаєм.

— Можна на два слова?

— Хочеш чаю? — спитала вона, встаючи з-за столу. — Ми поділимося, хоча наш чай, напевно, не до порівняння з оранж пеко, дарджилінгом чи що вам там дають. Та й тістечка наші, мабуть, не до пари вашим.

Жінка при таці незворушно вислухала цей діалог із зайдою із емпіреїв.

— Ні, чаю не буду, дякую, — несподівано ґречно відказав він і похнюпився.

Вона раптом зауважила, що в Морісі майже завжди кипіла ледве тамована лють (як можна так жити?) — чимось він нагадував їй Гітлера, вона-бо чула, як Моріс картає секретарок. («Ти перебільшуєш, — сказала Памела, — але дотепно»).

Моріс ніколи не марав рук. Він не бував на місцях вибухів, не піднімав тіл, розламаних, як хлопавка, не наступав на брудний згорток шмаття і плоті, що був колись немовлям.

Що він тут забув? Невже знову почне просторікувати про її любовне життя? Вона й не підозрювала, що він скаже:

— Я з прикрістю змушений повідомити, — (мовби робив офіційну заяву), — що в Теда поцілили.

— Що? — вона не розуміла. Що в нього поцілило? — Я не розумію, про що ти, Морісе.

— Тед, — повторив він. — Тедів літак упав.

Тедді ж був у безпеці. Він «відбув чергування» і тепер викладав у частині бойової підготовки. Він голова ескадрильї з хрестом за бойові заслуги (Урсула, Ненсі та Сильвія супроводжували його в Палац, нетямлячись від гордості). А тоді він знову попросився на бойові вильоти.

(— Мені здавалося, що так правильно).

Її знайома з Міністерства авіації — Енн — сказала, що друге чергування переживе лише один пілот із сорока.

— Урсуло, — не змовкав Моріс, — ти розумієш, що я кажу? Ми його втратили.

— То знайдемо.

— Ні, не знайдемо. Офіційно він «зник безвісти у бою».

— Значить, живий. Де це сталося?

— У Берліні, кілька днів тому.

— Значить, він вистрибнув і тепер у полоні, — сказала Урсула, ніби знала напевно.

— Боюся, що ні. Літак загорівся, ніхто з нього не вибрався.

— А ти це звідки знаєш?

— Були свідки, інший пілот.

— Хто? Хто це бачив?

— Не знаю, — йому урвався терпець.

— Ні, — знову повторила вона. І знову: ні. Серце калатало, у роті пересохло. Виднокіл затягнула імла і цяточки, як на полотні пуантиліста. Вона ось-ось зомліє.

— Ти в порядку? — долинув Морісів голос. Я в порядку? — подумала вона. Чи в порядку я? Як я можу бути в порядку?

Морісів голос долинав ніби здалека. Вона почула, як він погукав дівчину. Їй принесли стілець, налили води. Дівчина сказала:

— Ось, міс Тодд, опустіть голову між колін.

Це міс Фоусетт, мила дівчина.

— Спасибі, міс Фоусетт, — пробурмотіла вона.

— Мати теж тяжко це сприйняла, — сказав Моріс, чуже горе його спантеличило. Він ніколи не любив Тедді так, як вони.

— Що ж, — він поплескав її по плечу, вона спробувала не сахнутися, — мені час вертатися на роботу. Побачимося, мабуть, у Лисячому закуті.

Останні слова сказав майже знічев’я, ніби, відбувши найгіршу частину розмови, можна перейти до буденних теревенів.

— Чому?

— Що чому?

Вона випросталася. Вода у склянці трохи тремтіла.

— Чому ми побачимося у Лисячому закуті?

Міс Фоусетт і далі послужливо маячила при ній.

— Зазвичай за таких оказій родина збирається. Похорону-бо все одно не буде.

— Як не буде?

— А от так. Тіла ж немає.

Він що, стенув плечима? Невже стенув? Її били дрижаки, може, таки й зомліє. Якби ж то хтось її обійняв, тільки не Моріс. Міс Фоусетт взяла в неї з рук склянку. Моріс докинув:

— Я тебе, звісно, підвезу. Матір, здається, це геть підкосило.

То він їй це сповістив по телефону? Жах, — глухо подумала вона. Хоча, мабуть, без різниці, як тобі сповістять такі новини. Та все ж, те, що звістку приніс Моріс у костюмі-трійці, а тепер прихилився до її столу, розглядав власні нігті і наче чекав, що вона скаже, що в порядку, і його відпустить...

— Я в порядку. Можеш іти.

Міс Фоусетт принесла їй гарячий солодкий чай і сказала:

— Мої співчуття, міс Тодд. Провести вас додому?

— Спасибі вам, але я в порядку. Не принесете мені пальто?

*

Фуражку він вертів у руках. Йому було з ними незатишно. Рой Голт сьорбав пиво з великого скляного кухля пожадливими ковтками, ніби дуже хотів пити.

Він дружив із Тедді і став свідком його смерті. Ось він, той самий «інший пілот». Востаннє Урсула була там, коли навідувала Тедді влітку 42-го: вони сіли в наливайці просто неба, їли сендвічі з шинкою і маринованими яйцями.

Сам Рой Голт був із Шеффілда — повітря як у Йоркширі, тільки трохи гірше. Його мати та сестра загинули у страшних рейдах у грудні 1940 року, тож він заприсягся, що спатиме спокійно аж тоді, коли скине бомбу прямо Гітлерові на голову.

— Молодець, — сказала Іззі. Урсула вже не раз зауважувала, що та тримається з юнаками дивно — ніби й по-материнськи, а ніби водночас і фліртує (а колись просто фліртувала). Дивитися на це неприємно.

Почувши новини, Іззі притьмом полишила Корнволл, дісталася до Лондона, реквізувала машину й купони на пальне у «знайомого» в уряді й доправила їх спершу до Лисячого закута, а потім і до бази Тедді.

(— Не треба тобі їздити потягами, — сказала вона, — і так прикростей вистачає).