Читати книгу - "Заміж за Темного, Ешлі Голд, Ксенія Мур"

Клод одночасно намагався вразити супротивника і втримати захисний купол, який створив над нами. Але це забирало у нього надто багато енергії, що не могло тривати довго.

Раптом пролунав ще один войовничий крик і напереріз звіру, якому майже вдалося пробити щит Темного, кинувся Каркоріо. Хороброму птахові, хоча він і був міцним та великим, звісно було не під силу зупинити цю машину вбивства, але його вчинок відволік Лортона і дав мені дорогоцінні секунди, які зараз були на вагу золота. 

За мить, яка здалася мені вічністю, я дочитала останні слова і відчула шалену силу, яка полинула з книги. Вона вирвалася з моїх рук і, підлетівши вгору, зависла над нами, швидко обертаючись в повітрі. З кристала на обкладинці вибухнув потужний стовп яскравого світла і розділившись на два потоки линув до звіра і до мене.

Нестерпний біль пронизав моє тіло. Промені впивалися в кожний клаптик шкіри, в кожну клітину, витягуючи життєву силу і залишки магічної енергії. Та фізичний біль не йшов ні в яке порівняння з тим, що відбувалося у моїй душі.  Сум за втраченим життям, за втраченим коханням, яке тільки нещодавно знайшла і на яке було відпущено так мало часу - все це розривало мені серце. Але чи жаліла я? Ні! Якби довелося знову робити вибір, то він би був такий самий. Врятувати весь цей світ, що став і для мене домівкою, варто, навіть ціною власного життя. Клод, який подарував мені найщасливіші моменти, своє кохання і віру в мене; Риза, яка змінила своє ставлення і могла б стати мені гарним другом; малюки кентаврів, які любили пригоди і раділи кожному дню; навіть привид бабці Орлани - всі вони стали важливою частиною моєї історії у цьому дивному світі і мені було дуже гірко, що більше ніколи їх не побачу. Моя душа кричала від болю і скорботи за втраченим.

Мене затягло в безодню відчаю. Страх був таким глибоким і всепоглинаючим, що я здавалася нездатною відчувати що-небудь інше. Це було ніби падати в бездонний темний колодязь, без надії на рятувальний канат або промінь світла.

Перш ніж втратити свідомість, побачила, як тіло чудовиська вигнулося дугою, обвислі крила, мов зжмакана ганчірка, тріпало вітром, а потворна паща розкрилася в безмовному криці. Тварюка, здоровенною безформною каменюкою, у якій більше не було життя, падала на землю.

Надзвичайним зусиллям волі розплющила очі і, поглянувши на коханого востаннє,  вичавила з себе:

-  Пробач, Клоде! Я просто дуже тебе кохаю.

Останнє, що почула – несамовитий, повий болю і відчаю крик Клода: 

-  Ні-і-і! Мелі! Ні-і-і!

Моє тіло лежало нерухомо, а навколо нього літали пелюстки чорних тюльпанів. Вони, мов рій кружляли, поступово обліплюючи мене і сповиваючи, ніби маля у пелюшку. Або, мов мерця у саван. 
Воно було так далеко від мене. А я більше не відчувала ні болю, ні страждання. Мабуть вже марю. Або все скінчилося і я помираю. Чи, може, вже й померла?

Останнє запитала вголос, і видіння відразу зникло, а я почула тиху, сповнену скорботи відповідь:

-  Мені жаль, Кіро.

Повернувши голову на голос, я побачила поруч з собою молоду жінку, вбрану у легку білу сукню. У неї було хвилясте довге волосся, яке ніби сяяло, неймовірно гарні блакитні очі і білі великі крила за спиною. Я відразу зрозуміла, хто вона. Це була богиня! Саме її скульптуру я бачила у Підземних Садах Забуття в центрі Джерела. Вона і тоді здалася мені неймовірно вродливою, а тепер я бачила перед собою довершену красу.

-  Хто ти? - запитала, хоча і була впевнена в своїй здогадці. 

-  Мене звуть Тенедра, я богиня, охоронниця й покровителька Джерела. 

 Я озирнулася навкруги, але крім нас тут не було нікого і нічого - ніби абсолютно пуста кімната без кінця і краю. Якщо я померла, то Лортон, який теж загинув, мав би також бути тут? 

-  Ні, - відповіла богиня, мабуть читаючи мої думки, бо вголос я так нічого і не сказала. - Його затягло у морок, де саме місце такій чорній душі. Можливо ти хочеш ще щось запитати?

Питань у мене було стільки, що можна цілий список написати. От тільки з якого почати? Я навіть розгубилася. Тому запитала те, що весь час не давало мені спокою.

-  Чому саме я? 

-  Тому, що ти Читачка – лагідна усмішка осяяла лице богині і вона стала ще гарнішою, хоча не уявляла, що таке можливо. - З таким даром народжуються дуже рідко. Але в твоєму випадку сталася помилка, і ти народилася на Землі, а мала народитися саме у Тенедросі. Ми просто виправили помилку, коли зрозуміли, що світу загрожує гибель і без тебе їм не впоратись.

От так просто! Вони виправили помилку! Взяли мене, мов іграшкову ляльку, якою погралася одна дитина і їй вона вже не потрібна, і віддали іншій, якій вона буде більше до вподоби. А потім відкрутили ляльці голову і викинули на смітник, як непотрібний мотлох.

Якщо богиня і читала думки, то мабуть вирішила не коментувати їх саме зараз. Та й що на це можна сказати? 

А як же інша лялька? Нас же було двоє, яких міняли як заманеться.

-  А що сталося з Мелісандрою? Її там не відправили в божевільню? Чи вона не розповідала про магію і Тенедрос?

-  Не розповідала. Ми не настільки жорстокі, як ти вважаєш. Вона втратила свої спогади і замість них отримала твої. Фактично вона проживе життя на Землі замість тебе.

Мені навіть трішки легше стало. Тепер я знала, що мої рідні і друзі не будуть страждати через моє зникнення або через те, що думатимуть, що я з’їхала з глузду. Я вдячно усміхнулася Тенедрі, а потім задала чергове питання.

-  А чому віщунка нічого не сказала мені про Джерело? Я ж могла б і не пити з нього, і тоді б не померла разом з Лортоном.

-  Все мало йти саме так, як відбулося. Ти мала дар Читача, але без сили, яку отримала саме від Джерела, ти б не змогла дістати Книгу Тіней. Магія не дозволила б тобі наблизитися до неї, як людині, яка не має достатнього магічного потенціалу. 

-  Як у вас все складно, - зітхнула я, змирившись зі своєю незавидною участю.