Читати книгу - "Учень убивці"

Говорячи це, Веріті йшов до виходу і заглушив свої останні слова, грюкнувши дверима.

Шрюд кілька хвилин дивився на двері. Потім потер очі, але я не зрозумів чому. Він втомився чи витирав сльози? А можливо, йому просто в очі потрапила порошинка. Король обвів поглядом кімнату і спохмурнів, побачивши мене, наче я був предметом, що стояв не на своєму місці. Потім він сухо промовив, наче згадавши, для чого я прийшов:

— Як тобі таке? Все ж варто якось його вмовити. А коли Веріті поїде до своєї нареченої, то ти його супроводжуватимеш.

— Як забажаєте, мій королю, — тихо відповів я.

— Бажаю. — Шрюд прокашлявся і знову обернувся до вікна. — У принцеси є один старший брат. Він такий хворий… Точніше, він колись був здоровим і міцним чоловіком. Але на Крижаних полях йому наскрізь прострелили груди. Так сказали Регалу. Рани на грудях та на спині загоїлися. Але взимку він кашляє кров’ю, а влітку йому вистачає сил їздити верхи або навчати своїх людей не довше, аніж на кілька годин уранці. Знаючи горян, я дивуюся, що він досі їхній король-в-очікуванні. Зазвичай вони не терплять хирлявців.

Я на мить замислився.

— У горян ті ж звичаї, що і в нас. Дітям титули переходять за старшинством незалежно від статі.

— Так, — тихо промовив Шрюд. Я вже знав, що він думає про те, що сім герцогств сильніше за шість. Ось чому мене покликали до сніданку.

— А батько принцеси Кеттрікен? — запитав я. — Як його здоров’я?

— Живий-здоровий, як на його вік. Я впевнений, що він буде ще довго владарювати, принаймні ще з десяток років. Я вірю, що він захистить і збереже цілісність свого королівства для свого спадкоємця.

— Напевне, до того часу ми вже й забудемо про піратів з червоних кораблів, а Веріті зможе зайнятись іншими речами.

— Напевне, — тихо погодився король Шрюд і нарешті подивився мені у вічі. — Коли Веріті поїде до своєї нареченої, то ти його супроводжуватимеш. Ти знаєш свої обов’язки? Я вірю, що ти вмієш тримати язика за зубами.

Я вклонився йому.

— Як забажаєте, мій королю.

Розділ 19

Подорож

Ті, хто називають Гірське королівство королівством, узагалі не знають його географії та населення. Такою ж помилкою буде вважати цей край територією ч’юрдів, хоч вони й становлять більшість. Гірське королівство — це не об’єднаний шматок землі. Воно складається з поселень біля підніжжя гір, невеликих ділянок орної землі й торгових поселень, що лежать при битих шляхах. Решту населення становлять клани кочових пастухів та мисливців, які сидять на непривітних землях. Таке строкате населення важко об’єднати, бо у них досить суперечливі інтереси. Але, на подив, єдиною силою, потужнішою за почуття незалежності кожної групи та відчуженість, є відданість «королю» горян.

За давніми переказами, їхній королівський рід походить від мудрої жінки, яка була не лише пророчицею та суддею, а й філософом. Вона розробила теорію влади, яка полягала в тому, що правитель повинен самовіддано служити народу і забути про власний добробут. Невідомо, коли суддя стала королевою; найімовірніше, це відбувалося поступово, поки Джампі поширювалися чутки про справедливість та мудрість пророчиці. Все більше й більше народу йшли до неї за порадами, бажаючи жити так, як скаже суддя. Тому не дивно, що закони Джампі поважали всі горяни й самі почали їх дотримуватися. Так судді стали королями, але, на превеликий подив, залишилися вірними своєму добровільному обов’язку перед народом та самопожертві. У жителів Джампі є багато переказів про королів та королев, які жертвували собою заради народу усіма можливими способами (наприклад, відганяючи диких звірів від пастушків і пропонуючи себе в заручники під час міжусобиць).

Згідно з переказами, горяни вирізняються суворим і навіть лютим характером. Відверто кажучи, вони живуть у важких умовах, тому їхні закони є віддзеркаленням їхнього життя. Це правда, що вони позбуваються кволих дітей. Зазвичай їх топлять або поять дурманом. Люди літнього віку обирають Усамітнення — добровільне вигнання з сім’ї, під час якого вони помирають від голоду й холоду. Людині, яка не дотримала слова, можуть відрізати язика або ж змусити віддати вдвічі більше, аніж передбачено угодою. Такі звичаї можуть здатися розважливішим жителям Шістьох герцогств химерними та дикими. Але вони повністю вписуються в життя Гірського королівства.

Врешті-решт Веріті домігся свого. Але я впевнений, що він не насолоджувався перемогою, оскільки його впертість проявилася на тлі набігів, кількість яких раптово зросла. За місяць було спалено два села і взято в полон аж тридцять двох мешканців. Дев’ятнадцять з них мали при собі пляшечки з отрутою й наклали на себе руки. Третє поселення, в якому було більше жителів, успішно відстояли. Але не королівські війська, а загін солдатів, найнятих на кошти власне мешканців. Як не дивно, та більшість солдатів становили острів’яни-переселенці, які використовували одну зі своїх небагатьох навичок. Тому люди все частіше й частіше нарікали на видиму бездіяльність короля. Було марно щось їм розповідати про роботу Веріті та групи, що володіла Скіллом. Людям більше потрібні були власні бойові кораблі, які б захищали узбережжя. Але їх побудова вимагала часу, а перероблені торгові судна, які вже спустили на воду, були незграбними і вайлуватими. Вони не були варті й цвяшка стрімких червоних кораблів, які тримали нас у страху. Обіцянки, що до весни судна будуть, не заспокоювали фермерів та пастухів, яким треба було захищати цьогорічні посіви та отари. Герцогства, котрі не мали виходу до моря, все частіше й частіше нарікали на підвищення податків, що йшли на будівництво бойових кораблів для захисту чужих берегів. Прибережні герцогства й собі уїдливо цікавилися, як на материку обходитимуться без портів і торгових суден, які вивозять їхні товари. Знаю точно, що під час однієї Вищої ради відбулася суперечка. Герцог Рам з Тілту запропонував віддати Ближні острови піратам, якщо це допоможе зменшити кількість набігів. Він зазначив, що це буде невеликою втратою. Герцог Бронді з Бернсу відповів йому, погрожуючи припинити все торгове сполучення Ведмежою річкою: «Ось вам і буде мала втрата для Тілту». Шрюду вдалося оголосити перерву до того, як вони почали битися. Але герцог Ферроу встиг сказати, що він повністю підтримує Тілт. З кожним місяцем та підвищенням податків суперечності загострювалися. Певна річ, варто було якось об’єднати королівство. Шрюд був переконаний, що королівське весілля в цьому допоможе.

Отже, Регал вів дипломатичну гру. Він домовився, що