Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Червоногрудка 📚 - Українською

Читати книгу - "Червоногрудка"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Червоногрудка" автора Ю. Несбе. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 100 101 102 ... 114
Перейти на сторінку:
немає ніяких важливих справ, то мені потрібен досвідчений поліцейський, який би за мене почергував.

Волер засміявся, не спиняючи крок.

— Треба буде лише координувати охорону мечеті в Ґрьонланні на час служби! — гукнув Харрі. — Я знаю, ти маєш до такого талант. Наше завдання — не дати бритоголовим побити мусульман, доки вони святкуватимуть Ід.

Уже дійшовши до хвіртки, Волер раптом зупинився:

— І відповідальним призначили тебе? — запитав він через плече.

— Я відповідаю за свою частину, — сказав Харрі. — Дві машини, четверо людей.

— І надовго?

— З восьмої до третьої.

Волер обернувся. Він широко усміхався.

— А знаєш що? — сказав він. — Я тут собі подумав. Якщо я відчергую за тебе, ми будемо квити. Чудово, я згоден.

Волер узяв під козирок, сів у машину й поїхав.

«Квити за що?» — подумав Харрі, прислухаючись до глухого відлуння ударів з тенісного корту. Але тут його думки обірвав дзвінок мобільного телефону. Цього разу на екрані був номер Ракелі.

ЕПІЗОД 92

Вулиця Холменколлвеєн, 16 травня 2000 року

— Це мені?

Ракель сплеснула руками і взяла букет ромашок.

— Не встиг до квіткового магазину, тож це квіти з твого саду. — Харрі переступив поріг. — Мм… пахне кокосом? Щось тайське?

— Так. Вітаю з новим костюмом.

— А що, помітно?

Ракель засміялася і провела рукою по вилозі піджака.

— Чудова шерсть.

— Супер-сто десять.

Харрі не мав ніякого уявлення про те, що таке «Супер-110». Костюм він купив зовсім випадково: ні з сього ні з того зайшов до модного бутика на Хегдехьоуґсвеєн перед самим закриттям. Там йому підібрали костюм (єдиний, який прийшовся до його довготелесої фігури). Звичайно, сім тисяч крон було набагато більше, ніж Харрі збирався витратити, але у своєму старому костюмі він виглядав би як актор погорілого театру. Отже Харрі, зажмуривши очі, розплатився кредитною карткою і постарався більше про це не думати.

Вони пройшли до їдальні. На столі було накрито обід на двох.

— Олег уже спить, — пояснила Ракель, перш ніж Харрі встиг її запитати.

Запало мовчання.

— Я не маю на увазі… — почала Ракель.

— Ні? — посміхнувся Харрі. Раніше він жодного разу не бачив, щоб Ракель червоніла. Він пригорнув її до себе, вдихнув свіжий запах її волосся і відчув, що вона злегка тремтить.

— Вечеря… — прошепотіла вона.

Харрі відпустив її, Ракель зникла в кухні. Вікно в сад було відчинене, і Харрі бачив, як у променях сонячного світла білими конфеті кружляють метелики, яких учора ще не було. У будинку пахло зеленим милом і вимитою дерев’яною підлогою. Харрі заплющив очі. Він знав: мине багато таких днів, перш ніж він забуде про тіло Евена Юля, що висить під стелею. Але зараз картинка трохи зблякла. Вебер з хлопцями не знайшли гвинтівку Меркліна, зате знайшли Бурре, собаку. Бурре знайшовся в холодильнику — з перерізаною горлянкою в мішку для сміття. А в ящику для інструментів — три ножі, на кожному — сліди крові. Харрі припустив, що одним з них було вбито Халлґріма Дале.

Ракель гукнула з кухні, щоб Харрі допоміг їй принести тацю. Картинка перед очима згасла.

ЕПІЗОД 93

Вулиця Холменколлвеен, 17 травня 2000 року

Грав оркестр, і вітер доносив уривки музичних фраз. Харрі розплющив очі. Все довкола було біле. Біле світло сонця, яке мерехтіло між білими фіранками, що тріпотіли на вітрі, білі стіни, біла стеля і біла білизна на ліжку; м’яка, вона приємно холодила гарячу шкіру. Харрі повернувся на бік. Ракелі не було, але подушка ще зберігала відбиток її голови. Харрі поглянув на свій годинник. П’ять хвилин на дев’яту. Ракель з Олегом пішли на Фортечну площу, звідки мала початися дитяча хода. Вони домовилися зустрітися об одинадцятій перед караульним приміщенням коло Королівського палацу.

Харрі заплющив очі, ще раз пригадуючи цю ніч. Потім підвівся і почалапав до ванної. І там теж усе було біле: біла плитка, білий фарфор. Харрі став під крижаний душ, мугикаючи стару пісню:

— …a perfect day![55]Потім він узяв м’який махровий рушник — білий, — який дбайливо поклала для нього Ракель, і почав розтиратися, роздивляючись своє обличчя в дзеркалі. Зараз він щасливий, хіба ні? Саме зараз. Харрі посміхнувся дзеркалу. Дзеркало посміхнулося йому у відповідь. Як в Екмана і Фрізена. Усміхнися світові…

Харрі голосно засміявся, обмотався рушником і, обережно ступаючи мокрими ногами по коридору, повернувся до спальні. Харрі зрозумів, що увійшов не до тієї спальні, лише за кілька секунд, бо й тут усе було біле: стіни, стеля, бездоганно застелене і покрите старомодним плетеним покривалом двоспальне ліжко, комод з родинними фото на ньому.

Харрі вже обернувся був, щоб піти звідси, аж раптом завмер. Він стояв, не знаючи, що робити: ніби одна половина його мозку наказувала забути про все і вийти з кімнати, а друга — повернутися і переконатися, що він побачив саме те, що й думав. Вірніше сказати — те, чого боявся. Чого саме він боявся і чому, він не розумів. Розумів він лише одне: як усе чудово, як не хочеться нічого міняти — навіть на краще. Нічого. Але було пізно. Так, пізно.

Харрі перевів дух, обернувся і підійшов до комода.

Чорно-біла світлина стояла в простенькій позолоченій рамці. У жінки на фото було худе обличчя, високі вилиці і спокійний, усміхнений погляд. Жінка дивилася трохи вище камери, очевидно, на фотографа. У її погляді відчувалася сила. Поверх простої блузи висів срібний хрестик.

«Ось уже дві тисячі років її малюють на іконах».

Ні, не тому Харрі з першого погляду побачив щось знайоме в тому обличчі на фото.

Сумнівів не залишалося. Це була та сама жінка, яку він бачив на фото в кімнаті Беатріси Хофман.

ЧАСТИНА ДЕВ’ЯТА

СУДНИЙ ДЕНЬ

ЕПІЗОД 94

Осло, 17 травня 2000 року

Я пишу це, щоб той, хто знайде мої записи, зміг зрозуміти, навіщо я зробив те, що зробив. Часто в житті мені доводилося вибирати менше лихо — і мене можна судити, з урахуванням цього. Але врахуйте до того ж, що я ніколи не намагався ухилитися від вибору, ніколи не уникав свого морального обов’язку, вважаючи за краще помилитися, але не жити боягузом, як мовчазна більшість, що ховається за чужі спині і дозволяє робити вибір за себе. І свій останній вибір я зробив, тому що хочу з чистим серцем постати перед Господом і знову зустрітися з Хеленою.

— Чорт!

Харрі різко натиснув на гальма — через пішохідний перехід на перехресті прямував строкатий натовп, хто в діловому костюмі, хто в

1 ... 100 101 102 ... 114
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Червоногрудка», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Червоногрудка» жанру - 💙 Детективи:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Червоногрудка"