Читати книгу - "Шлях Королеви, Алюшина Полина"

- Завтра ввечері він уже буде тут. Я сповістив громадян про нього, і вони готові завтра залишити Ларбон раз і назавжди. - Хлопець насупив брови, намагаючись виглядати так само велично, як і всі в цій кімнаті.

- Ми маємо день на підготовку. Добре. Решту обговоримо завтра, а зараз нам слід відпочити. - Лія зробила останній ковток і поставила чашку на стіл. Де Міскіс відразу її схопив і переставив на свою тацю.

- Тоді прошу пробачити мені. – Підвівшись, промовив Гредхард. - Спати в трюмі корабля не дуже зручно, я піду прилягу. - Старий взяв у руки шаблю і, не поспішаючи пішов з кімнати. Ронал, Маль і Мортель так само встали, вклонились і теж пішли.

- Ваша Величність, я хотіла б з вами поговорити! - Підсідаючи ближче до королеви, промовила алхімік змовницьки.

 - Мені також треба поговорити з тобою. - Закривши очі, відповіла Лія. – Магумо, залиши нас, будь ласка. - Звернулася королева до напівбога.

 - Як накажете. – Демон, зігнувшись, акуратно вийшов назовні. Аліка вже була готова вилити на королеву океан питань, як дракон несподівано приклала до губ алхіміка палець.

- Аліка, я розумію, що в тебе зібралося багато питань, але дозволь спершу мені висловитися.

Алхімік закивала головою. Дракон прибрала палець і, зібравши руки в замок, продовжила.

- Я хочу, щоб ти дізналася про один мій секрет. Оскільки ти, швидше за все, залишишся тут після завтрашніх подій, я хочу, щоб ти знала, до кого звернутися в разі чого. Мортель залишиться з тобою, тому важливість мати довірену людину зростає. - Лія напружилася.

 - Я уважно слухаю. - Випрямилася Аліка.

 - Арагол перейшов на наш бік.

- Що? Він грубіян і брехун! - Підскочила алхімік. – Як йому можна вірити?

Лія схопила дівчину за руку, посадила назад на стілець і зашипіла їй просто на вухо.

- Вибачте ... - Закрила фукуроу рота руками. – Але, як таке можливо, щоб найдовіреніший генерал і перейшов на бік ворога? – Пошепки казала алхімік.

 - Арагол завжди був на моїй стороні. Скаїр керував його свідомістю, тримаючи на короткому повідку. Тоді, в замку, послабивши Скаїра, я якимось чином зруйнувала його закляття і Арагол прийшов до тями. – Шепотіла Ігніс.

- Як таке можливо? – Здивувалася дівчина. Королева знизала плечима.

- У будь-якому випадку, якщо тобі знадобиться допомога у пошуку чогось чи когось, отримати якісь відомості, ти можеш звернутися до нього. Він залишився в Нарімі, ставши моїми очима та вухами. Наразі він їде відновлювати стосунки з баронами, які все ще на моїй стороні, а потім налагодить зв'язок із дворецьким із замку.

- Якщо так, то у Вас буде шпигун прямо в гнізді ворога ... - Протягнула алхімік.

- Я знаю, що демони принесли тобі немало горя. Тому довіряти Араголу чи ні – суто твоє особисте рішення. Але якщо раптом щось трапиться, можеш розраховувати на нього. - Лія насупила брови, грізно подивившись на алхіміка.

- Я візьму це до уваги. - Опустивши голову, відповіла Фукуроу.

 - Аліка, нікому не розповідай про мій зв'язок з Араголом. Ти – єдина з команди, яка знає це. Я довіряю тобі.

- Хіба Ви не хочете розповісти про це головам фракцій? – Здивувалася алхімік.

 - Коли настане час, вони самі зіткнуться з Араголом і зрозуміють, що він не ворог. Вся правда поступово розкриватиметься. Вони поки що не готові прийняти те, що демон на їхньому боці. - Важко видихнула Лія.

 - Зрозуміла. Дозвольте мені все обміркувати. - Аліка підвелася з-за столу.

- Звичайно.

Алхімік покинула кімнату, зовсім забувши про свої запитання.

- Сумніваюся, що це дівчисько довіриться мені. – Почувся в голові Лії голос демона.

- Час, Арагол, усім потрібен час. Краще розкажи, як йдуть справи з баронами? - Запитала Ігніс, нервово перебираючи пальцями.

- Я вже під'їжджаю до першого маєтку. - Відповів демон чітко та ясно.

- Не боїшся, що тебе вб'ють, тільки помітивши з веж? - Лія підвелася з-за столу.

- Зовсім ні, я не раз допомагав цим баронам приховувати товари, які вони постачають повстанцям. Думаю, наша зустріч буде теплою.

- Добре. Будь обережний. – Дракон вийшла із зали.

Нова ніч вкотре огорнула Нарім. Усі, окрім ельфійки, міцно спали. Вона достатньо назбирала сил за той тиждень, поки перебувала на болотах у ящероголових, і тепер енергія лилася з неї через край, не даючи заснути. Хвилювання так само не давали їй спокою: «Чи зможемо ми вкотре вціліти і без втрат втекти від всюдисущих рук Скаїра? Чи піде все добре, чи не розкусить демон наш план? Що буде, якщо план провалиться?» - міркувала лучниця, сидячи під деревом у саду. Вона точила каменем свої клинки.

Ронал прокинувся, відчуваючи, як у повітрі з'явився якийсь тягар. Хлопець сів на ліжку, протер сонні очі. Навпроти хропів Гредхард, розкинувши руки та ноги. Крізь прозоре скло вікна хлопець побачив Маль і вирішив поцікавитися, що в таку пізню годину вона робить зовні, сидячи на самоті під деревом.