Читати книгу - "Зарубіжний детектив"

— Будь ласка. — Лисек силкувався зберігати спокій.

— Слідством установлено, що в машині, на якій везли гроші, була перероблена електропроводка, — почав майор. — За приладною дошкою грабіжники поставили вимикач, при його натискуванні струм не надходив до стартера.

— Розумію, — посміхнувся механік. — Такі вимикачі часто майструють. Щоправда, у більшості випадків для того, щоб можна було відключати струм індукаційної котушки до тумблера.

— Електропроводку у машині Ковальського могли переробити тільки на території заводу. Вночі його «фіат» стояв поряд з майстернею, під навісом. Ви працювали до пізньої ночі якраз в ті дні, коли це відбулося.

— Так, ми тоді ремонтували два «зубра». Але до машини Ковальського я не торкався.

— А хто міг це зробити?

— Не знаю. Хіба мало народу трудилось на другій зміні. Звичайно ми закінчували о дев’ятій-десятій вечора. Під час роботи напевне ніхто не підходив до «фіата», оскільки двері майстерні завжди відчинені, і, коли б хтось надумав длубатися у машині Ковальського, його б відразу помітили. Але ось пізніше… Чи багато треба часу, щоб установити такий вимикач? Не більше десяти хвилин, якщо все підготувати заздалегідь.

— Потрібні інструменти і матеріал. А вони е у майстерні.

— Шматок дроту, вимикач, маленька дрель, — засміявся Лисек. — Та все це можна запросто купити на Маршалковській. А потім уночі непомітно вмонтувати. Теж мені — велика мудрація!

— Ось і я вважаю, що невелика. Не така вже проблема затриматись хвилин на десять після роботи.

— Пане майор, ви перевірте. При вході і виході із заводу ми зобов’язані пробивати карточки. Я ніколи не затримувався.

Це був серйозний аргумент. А втім, майор і на нього зважив. Ще коли начальник майстерні давав свідчення і поручився за своїх людей, їхній прихід-вихід був ретельно перевірений. Справді, усі механіки йшли з роботи разом.

— Ви купили майстерню Януарія Годлевського?

— Купив.

— За шістсот тисяч злотих?

Мартін Лисек зареготався:

— Ви думаєте, пане майор, що це з тих грошей, що на шосе вкрали?

— Звідки у вас гроші на купівлю майстерні?

Молодий чоловік витягнув з кишені ощадну книжку:

— Ось дивіться. Тут відмічені мої вклади за три роки. А ось відмічено день, коли я відразу зняв двісті тисяч злотих.

— А останні? Та й ці двісті тисяч… Як вам вдалося стільки назбирати?

— Ви в курсі, мабуть, що мої батьки мають господарство у Сестшені. Я мешкаю з ними. На прожиття нічого не витрачаю, а взамін допомагаю їм на полі. На заводі у мене пристойна зарплата, ось і заощадив за три роки більше двохсот тисяч. Мої старі давно вирішили, що господарство перейде до найменшого з братів, зараз він навчається у сільськогосподарській школі. Іншим дітям батьки допомагають отримати освіту і влаштуватися. Дві сестри вже вийшли заміж. Батько купив їм квартири, меблі. Та й готівкою також трохи дав. Януарій Годлевський — наш родич і мій хрещений батько. Майстерню він продає мені за шістсот тисяч, але готівкою поки візьме чотириста. Двісті моїх, а двісті дав батько. Батькові довелось навіть позичати трохи в сусідів, втім, це легко перевірити. Не вистачає двохсот тисяч, їх додасть мій тесть. У нього також своє господарство, і він пообіцяв дочці дати грошей, але поки не може, бо будує свинарник. Через рік він збере цю суму, а Годлевський погодився зачекати. При майстерні є маленька кімнатка. Туди ми з дружиною й переїдемо від моїх батьків. Поки там мешкатимемо, а потім позаду майстерні я збудую будинок, місця вистачить. Ми з дружиною селянські діти, труднощів не боїмося.

Януарій Годлевський підтвердив усе сказане Лисеком. Декілька чоловік із Сестшеля розповіли, що позичали гроші Вінцентію Лисеку, батькові Мартіна, для виплати за майстерню.

Концепція Януша Качановського розлетілася, як картковий будиночок. Молодий чоловік був поза всякими підозрами. До того ж він приваблював своєю поведінкою.

А тут саме знайшовся викрадений «таунус». І знову не зусиллями міліції. Зателефонував завідуючий гаражем готелю «Форум». Він повідомив, що вже понад місяць у гаражі стоїть білий «таунус». Відтоді як його туди поставили, ніхто ним не цікавився, а в нього навіть дверцята не зачинені. І невідомо, з кого вимагати плату за перебування машини у гаражі готелю. Завідуючий просив відшукати власника.

Ця новина сколошкала усіх. Адже Кобилкевич чи не щодня навідувався до управління, причому не приховував своєї думки про співробітників, які ніяк не можуть розшукати такий чудовий і — він ніколи не пропускав нагоду підкреслити — такий дорогий автомобіль.

У гараж «Форума» негайно відправилась оперативна група. «Таунус» стояв на четвертому поверсі, у самому кутку. Як і говорив завідуючий, дверцята були не зачинені. Ніяких пошкоджень не помітно, перероблень також. Злодії потурбувались про те, щоб машина також була ретельно протерта бензином.

Едмунд Кобилкевич дуже зрадів, дізнавшись про знахідку. З набагато меншим ентузіазмом і захопленням він сприйняв звістку про необхідність оплати рахунку — біля двох тисяч злотих. Власник намагався довести, що цю суму необхідно утягнути з міліції, бо саме вона не могла так довго віднайти машину. Врешті-решт він з невеселою міною виклав грошики і покотив на своєму «таунусі».

Отож обидві машини були знайдені і повернуті власникам, але це ні на крок не просунуло слідство,

Розділ сьомий

ПО НОВОМУ СЛІДУ

Засмучуватися через чергову невдачу в майора Качановського просто не було часу. Невдача не збентежила його, навпаки, він ще з більшою енергією узявся за справу. Необхідно шукати нові шляхи, і тут несподівано по-справжньому неоціненну допомогу подала Ельжбета Ярот. Під час чергової зустрічі дівчина розповіла майору, як вона вдало добиралась сьогодні з роботи до Варшави.

— Знаєш, у нас є кур’єр — симпатичний хлопець, Павел Вигановський, він дуже гарно до мене ставиться…

— Мабуть, кокетуєш з ним, — перебив майор.

— Та ти що! Йому всього років вісімнадцять, може, дев’ятнадцять. Весною отримав атестат зрілості у вечірній школі, бо йому довелося кинути навчання у десятирічці після смерті батька і піти працювати. Для нього я вже старенька. Але так сталося, що кілька разів я робила йому дрібні послуги, ось він і намагається мені віддячити. Сьогодні, зустрівши мене в коридорі, він сказав, що один з наших бригадирів, Маріан Целька, відразу після зміни їде до Варшави забирати з лікарні дружину. Сьогодні її виписують. Я, звичайно, визнала за краще їхати з ним на машині, а не чекати заводського автобуса.

Качановський без особливої цікавості слухав базікання Ельжбети і швидше із ввічливості спитав:

— Адже твій робочий день до четвертої, а