Читати книгу - "Мерзенна сила"

— Артикуляційний апарат і мозок, які колись належали Алькасанові, — вів далі професор, — стали своєрідними провідниками, за допомогою яких макроби тепер регулярно спілкуються з людьми. Не можу сказати, що це наш винахід; ідея, звісно, належить їм. Товариство, до якого вас, можливо, буде залучено, має на меті забезпечення співпраці між обидвома видами, і це вже поставило людство в цілковито нове, незнане досі становище. Ви самі переконаєтесь, що зміни, на порозі яких ми стоїмо, будуть значно вагомішими, ніж, приміром, перетворення мавпи в людину. Радше їх можна порівняти з появою на Землі органічного життя.

— Отже, ці організми налаштовані до людей приязно? — запитав Марк.

— Якщо ви поміркуєте бодай хвилину, — сказав Фрост, — то й самі зрозумієте, що це запитання має сенс хіба на рівні мислення абсолютно примітивного і вульгарного. Приязнь — наслідок хімічних реакцій; те ж саме можна сказати і про ненависть. Обидва ці почуття властиві організмам нашого типу. Перші ж кроки на шляху до контактів із макробами покажуть, що для того, аби такі контакти підтримувати, треба позбутися всіх без лишку суб’єктивних емоцій, і тільки тоді, коли ви розпочнете це робити, вам стане зрозуміло, що багато з того, що ви вважаєте своїми думками, насправді є лише побічним продуктом діяльності ваших кровоносних судин і нервових тканин.

— Звісно, я не це мав на увазі… Я хотів запитати, чи збігаються їхні цілі з нашими.

— А що ви називаєте «нашими цілями»?

— Ну… гадаю, уможливлене розвитком науки переоснащення людства, спрямоване на зростання ефективності нашої діяльності… відмову від війн, викорінення бідності та інших вад нашого суспільства… повніше використання сил природи… зрештою, збереження і поширення нашого роду.

— Не думаю, що така псевдонаукова манера висловлюватися змінює суть тієї глибоко суб’єктивної і заснованої на базі первісних інстинктів етичної системи, яку ви описуєте. Згодом я ще повернуся до цієї теми, а тепер зазначу тільки, що ваші погляди на війну і проблему збереження людського роду глибоко хибні. Фактично, ви тільки прикриваєте узагальненнями свої суб’єктивні почуття.

— Але ж навіть для повнішого використання можливостей природи потрібне велике населення, хіба ні? — наважився заперечити Марк. — Не кажучи вже про все інше. Війна ж, без сумніву, зменшує кількість населення, а відтак негативно впливає і на його ефективність, це ж ясно. Навіть якщо кількість населення треба зменшити, то хіба війна не найгірший із усіх можливих способів це зробити?

— Такі погляди є пережитком минулого, бо умови, за яких вони зародилися, стрімко змінюються, — відрізав Фрост. — Кілька століть тому війни справді призводили до наслідків, які ви щойно описали. Тоді потрібен був великий прошарок сільського населення, а саме серед таких людей війни спричинювали найбільші втрати. Та з огляду на розвиток промисловості і сільського господарства такої кількості простого робочого люду ми більше не потребуємо. Тепер великі неосвічені маси перетворюються на баласт. Для науки важливо, щоб сьогодні під час воєн гинуло якомога менше науковців. І справді, погляньте, хто склав основну масу полеглих у битві під Сталінградом: звичайно, не великі технократи з Кенігсберга і Москви, а забобонні баварські селюки і затуркані російські колгоспники. Отже, одним із наслідків сучасної війни є усунення відсталих класів; натомість зростає суспільна вага технократії, яка зосереджує у своїх руках щораз більшу владу. В майбутньому те, що досі було інтелектуальним ядром нашої раси, має поступово перетворитися на саму цю расу Порівняйте наш вид із твариною, яка знайшла спосіб спростити процеси харчування і руху так, що не потребує більше складних органів, від яких може надалі просто відмовитися, спростивши і зменшивши таким чином своє тіло. Для того, щоб підтримувати мозок, потрібна буде хіба десята частина тіла колишнього. Індивідуум, властиво, стане головою, а людська раса, відповідно, — технократією.

— Розумію, — кивнув Марк. — Мені, правда, здавалося, що те інтелектуальне ядро збільшуватиметься за рахунок освіти…

— Чиста химера та й годі. Величезну більшість людей можна навчити тільки сприймати інформацію: прищепити їм ту цілковиту об’єктивність, яка потрібна людству на цій стадії, неможливо. Вони так і залишаться назавжди тваринами й дивитимуться на світ крізь призму своїх суб’єктивних реакцій. Втім, навіть якби їх можна було змінити, то все одно час великого населення минув. Воно вже виконало свою роль кокона, в якому визріла нова людина — технократична й об’єктивна. Цей кокон не потрібен більше ні макробам, ні тим обраним представникам людського роду, які з ними співпрацюють.

— Отже, дві останні війни ви лихом не вважаєте?

— Навпаки, це тільки початок — перші дві з шістнадцяти великих воєн, які мають відбутися в цьому столітті. Я добре усвідомлюю, яку емоційну (тобто хімічну) реакцію викликають у вас ці слова, так що можете не марнувати час, намагаючись її від мене приховати. Я зовсім не очікую від вас здатності подібні реакції контролювати — шлях до об’єктивності лежить деінде, — а викликаю їх свідомо тільки для того, щоб ви звикали підходити до них із суто наукових позицій і якомога чіткіше відрізняли їх від фактів.

Марк сидів, втупивши погляд у підлогу. Насправді Фростові плани щодо майбутнього людського роду особливого хвилювання в нього й не викликали; тієї миті він ледь не збагнув раз і назавжди, як мало його обходить те далеке майбутнє і загальні блага, турбота про які — суто, звісно, теоретична — і послужила на самому початку спонукою до переходу в інститут. Та в ті хвилини йому було не до того. Його повністю поглинув конфлікт між твердим наміром не вірити жодному слову керівництва HIKE, не дати знов обвести себе довкола пальця і втягнути у якусь сумнівну співпрацю — і могутнім, немов припливна хвиля, бажанням плюнути на все і повірити. Адже, нашіптувало те бажання, ось тут, просто перед ним, на відстані простягнутої руки — заповітне обране коло, обране з-поміж обраних, коло, яким керують з-поза людської цивілізації, — найбільша таємниця, найвища влада, остання ініціація. Огидний сенс чи не всього того, що розповів йому Фрост, анітрохи не применшував привабливості яскравої картини,