Читати книгу - "Після падіння, Денніс Ліхейн"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Його очі ще трохи округлились, і він кілька разів кивнув.
— Так, набагато ймовірніше.
— А якщо я скажу, що хочу втекти, ти просто негайно забереш мені звідси?
— Я такого не казав. Я сказав, що це — один із варіантів.
Вона поглянула на блакитне небо крізь почорнілі крокви й розвалений дах.
— Варіантів немає.
Він зачекав.
— Або поїдемо всі разом. — Рейчел кілька разів швидко вдихнула й видихнула, і в неї від цього запаморочилося в голові. — Або не поїде ніхто.
— Гаразд, — шепнув Браян, і вона помітила, що він нажаханий не менше за неї. — Гаразд.
Вона зважилася.
— Хая бездоганно володіє англійською.
Браян примружився на неї.
— Виросла в Каліфорнії. Вона обводила Калеба круг пальця.
У нього вирвався високий недовірливий смішок.
— Навіщо?
— Схоже, для того, щоб він урятував її від хрінового життя.
Браян захитав головою так завзято, що став схожий на собаку після купання. А тоді всміхнувся. Усміхнувся давньою браянівською усмішкою, наче здивувався тому, як його дивують примхи світу, та водночас розвеселився.
— От лайно, — сказав він, — нарешті вона почала мені подобатися. — Один раз кивнув. — Це вона тобі сказала?
Рейчел кивнула.
— Навіщо?
— Щоб ми знали, що її не треба кидати.
— Я не від того, щоб її покинути, — просто сказав Браян. — І так було завжди. Та я не покинув би вмирати Калебову дитину. Навіть за сімдесят мільйонів.
Він підняв кришку відділення багажника, у якому лежав домкрат, і приніс куцу потворну рушницю з пістолетним руків’ям.
— Скільки зброї тобі потрібно? — запитала Рейчел.
Заряджаючи рушницю дробом, він поглянув у бік будинку.
— Ти бачила, як я стріляю — хріново стріляю. Дробовик трохи вирівнює шанси.
Він закрив багажник.
Хоч що він зараз казав про свою нездатність покинути Калебову доньку, це не змінювало того, що він може просто зараз убити її тією потворною зброєю. Це не конче мало бути раціональним вибором, але наразі раціональний вибір був розкішшю у дзеркалі заднього огляду.
Однак це, схоже, не було для нього в пріоритеті, тож вона відчинила водійські дверцята пікапа. Килимок на його підлозі був укритий засохлою грязюкою. Рейчел витягнула шию над сидінням і побачила, що з килимком на пасажирському місці те саме. Останнім часом, шукаючи її чи Браяна, вони ходили по багні. Вона відчинила задні дверцята з водійського боку — і там килимки виявилися чистісінькими. Рейчел досі відчувала, як їхня ґума пахне шоурумом.
Вона показала килимки Браянові.
— Їх тільки двоє.
— Якщо деінде не припарковано іншої машини.
Вона про це не думала.
— А я гадала, ти в нас містер Позитивне Мислення.
— Тоді, блін, уважатимемо, що сьогодні такий день.
— Ну, тобто…
Вона розпочала думку, та не змогла її закінчити. Її рука безвільно опустилася. Рейчел почало нудити, як не нудило вже давно. Вона сказала про це Браянові.
— І де ті саєнтологи, коли вони потрібні, га? — Він показав дробовиком уздовж корпусу, за купи грязюки, сміття і незліченних шматків стіни, які виривали збирачі металобрухту, приходячи по мідний дріт. — Отам, у кінці, є сходи. Спустися ними — і знайдеш дуже маленький тунель.
— Тунель?
Він кивнув.
— Його викопали ми з Калебом за останні кілька місяців. Поки ти думала, що я виїхав із країни.
— Дуже мило.
— Вирішив: якщо ми раптом опинимося в тому будинку і встигнемо побачити, як по наші душі йдуть супротивники, то звалимо надвір, дістанемося сюди й дамо драпака приблизно з того місця, де ми стоїмо зараз. Ти можеш спуститися…
— Я можу?
— Ага, ми можемо. Ми підкрадемося сюди і…
— Наскільки вузький цей тунель?
— О, справи кепські, — зізнався він. — Тунель більше схожий на жолоб. Якби я зараз з’їв піцу, то, напевно, застряг би там.
— Я так не граю, — сказала Рейчел.
— Ти б радше загинула? — Браян змахнув дробовиком так, наче він був продовженням його руки.
— Так, я б радше загинула на землі, ніж під землею.
— У тебе є якась краща ідея? — різко мовив він.
— Я навіть не чула твоєї. Чула тільки слово «тунель». І настав, будь ласка, цю срану штуку на землю.
Браян глипнув на дробовик. Винувато знизав плечима й наставив його на землю.
— Мій план такий, — спокійно проказав він, — піти тунелем під будинком. Вийти на поверхню в задній спальні на першому поверсі. Вийти в будинок, поки вони визирають із вікон, шукаючи нас.
— А що не дасть їм застрелити нас тоді?
— Ми матимемо перед ними перевагу.
— Перевагу? — повторила вона.
— Так.
— Вони — професіонали. Хороша людина з пістолетом не може перемогти погану людину з пістолетом, якщо погана людина спокійно почувається в озброєних сутичках, а хороша — ні.
— Чудово, — сказав він, — твоя черга.
— Що?
— Твоя черга, — повторив він. — Назви мені кращу ідею.
Рейчел замислилася на хвилину. Думати було важко через жах. У її мозку важко було угніздитися будь-якому слову, крім: «Тікати».
Вона пояснила Браянові свою ідею.
Коли Рейчел договорила, він пожував нижню губу, тоді — щоки, а тоді верхню губу.
— Добре.
— Думаєш?
Він пильно поглянув на неї, неначе розмірковуючи, яку міру чесності може собі дозволити.
— Ні, — врешті зізнався Браян, — недобре. Але краще за мою ідею.
Рейчел наблизилася до нього.
— У неї є одна велика проблема.
— Яка саме?
— Якщо ти не виконаєш своєї ролі, мене не стане максимум за хвилину.
— А може, і швидше, — сказав він.
Вона відступила на крок і показала йому середній палець.
— То звідки мені знати, що ти виконаєш свою роботу?
Браян дістав із кишені куртки пачку сигарет і запропонував одну Рейчел. Вона відмахнулася. Він затиснув одну сигарету між губами, запалив і повернув пачку до кишені.
— Побачимося, Рейчел.
Він злегка знизав плечима і, не озираючись, пішов заводом до будинку нічного сторожа.
35
Сімейне фото
Рейчел поїхала «рейндж-ровером» уздовж залізничних колій, що тягнулися між заводами й річкою. Вона покинула ці колії просто за останнім корпусом із червоної цегли й поскакала по шлакоблоках і брилах, сподіваючись, що жоден предмет, який дряпає машину знизу,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Після падіння, Денніс Ліхейн», після закриття браузера.