Книги Українською Мовою » 💙 Жіночий роман » Сім'я у борг, Олександра Багірова 📚 - Українською

Читати книгу - "Сім'я у борг, Олександра Багірова"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Сім'я у борг" автора Олександра Багірова. Жанр книги: 💙 Жіночий роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 103 104
Перейти на сторінку:

Лікар перериває мої роздуми, кличе до родової. Тремтячими руками одягаю халат, на автоматі виконую всі розпорядження медсестри, а подумки я вже з ними, з моїми коханими.

- Стасе, ти зелений, - шепоче моя кохана. – Все ж таки добре…

– Я з тобою, – беру її за руку. - Рідна, у нас все вийде! – дивлюся і ледь не божеволію.

На лобі піт, очі змучені, і вона продовжує посміхатися. Сильна, стійка, моя маленька, єдина.

А потім кидаю гнівний погляд на лікаря. Хай тільки спробує зробити щось не так. У порошок зітру. Сподіваюся, він мене зрозумів. Хоч в голос і не озвучую свої погрози. Нема чого лякати кохану.

- Звичайно, адже ми так його чекали… - закушує губу, морщиться і хапається за живіт.

- Зробіть щось! Їй же боляче! – кричу у розпачі.

- Все чудово, - сміється крізь біль.

Далі не до розмов. У мене відчуття, що я сам на тортурах. Кілька разів насилу пригнічую бажання відкрутити лікареві голову. Заспокоюю себе, що я сам його знайшов. Сто разів перевірив. Він кращий.

Але це пекло, бачити, як кохана мучиться, і бути не в змозі їй допомогти. Оленка тримається як боєць.

- Повір, такі пологи – це подарунок.

А мене знову пронизує біль. Згадую, що їй довелося пережити. І ось знову муки! Коли це закінчиться?!

Крик малюка, прицільно прямо у серце. Як удар блискавки. Як осяяння. Як світло в кінці тунелю.

- Син... у нас син... - шепочу вмить онімілими губами.

- Так ... - Оленка посміхається, а очі, там розсип блискучих смарагдів. Повітря… воно просякнуте щастям…

- Дякую… - дивлюся на свого сина, і все розпливається. Щокою тече щось гаряче. Серце шалено б'ється, норовить вистрибнути до малюка.

- Ми виконали замовлення Дюшки з Ганночкою, - схлипує Оленка.

Я боюся загадувати, але зараз… у мене стійке відчуття, що ми в пологовому будинку далеко не востаннє…

***

Коли мені кладуть на руки сина, у тілі стільки теплоти. Я переповнена до країв, щастям материнства, любов'ю Стаса.

Він плаче. Не приховує емоцій. Так переживав за мене, що я переживала більше за нього, ніж за себе. Навіть болю особливо не відчувала. Ще раз переконуюсь, що ми одне ціле.

Стас тремтячою рукою торкається личка малюка. Він такий кумедний, гарний, наш.

- Ми так на тебе чекали, синку, - шепочу і прикладаю його до себе.

Якщо поруч коханий чоловік, у сім'ї довіра, то ніякий біль не страшний. Ми з усім упораємося, адже ми разом.

Після нашого весілля кожен день – це свято. Ми зі Стасом розуміємо одне одного з одного погляду. А наші діти відчувають атмосферу в будинку та розквітають на очах.

 

Мене переводять до палати. Я засинаю зі щасливою усмішкою на обличчі. Коли прокидаюсь на телефоні повідомлення від чоловіка:

«Коли прокинешся, напиши мені, кохана».

«Вже прокинулася».

Відповідаю. І з усмішкою дивлюся на нашого малюка.

«Виглянь у вікно».

І тут нічне небо осяє сполохами феєрверків. Різнокольорові красиві, сліпучі. А в центрі напис: «Дякую за сина. Безмежно люблю вас, Оленко».

Сльози струмком із очей. Ці пологи точно залишаться в моїй пам'яті, як один із найщасливіших днів у моєму житті.

***

Ми з Костею стоїмо під пологовим будинком. Чекаємо на виписку. Діти також тут. Засипають мене питаннями про братика. А от Бодя приїхати не зміг. Сподіваюся, у нього все гаразд. Потім обов'язково з'ясую.

А я ламаю собі голову, чим ще здивувати Оленку? Що ще для неї зробити? Прикрасами її не здивуєш. Новими будинками також. Дитячу ми обирали разом. І вона дуже їй сподобалася. А мені все здається, що я їй мало даю. Хочеться більше. Вона подарувала мені сина, дочку, стала рідною матір'ю Дюшці. Вона відродила мене. Що б я не вигадав, цього все одно буде недостатньо.

- Знайшли? Щооо?! – Костя розмовляє по мобільнику. Так репетує, що в мене ледь букет з рук не випадає.

- Друже, тихіше, - шикаю на нього.

- Стас… ти не уявляєш… слід знайшли… Та тварюка сказала правду. Моя дочка… просила милостиню на вулицях… Я знищу тих, хто з нею це зробив…

У мене мороз по шкірі.

- Це точно? – перепитую.

- Так. В іншому місті. Далеко від нас. Тому слід відразу не знайшли. Її змушували типу працювати! У голові не вкладається, - сповзає по стіні, закриває обличчя руками.

- То її знайшли?

- Ні ... після слід знову губиться, - стогне.

- Є зачіпка, треба рити. І я допоможу чим зможу, ти знаєш! – стискаю його плече.

- Клянуся, я знайду і заберу свою дочку, хоч би що це мені коштувало, - піднімає голову, і я розумію, він життя віддасть, але досягне своєї мети. І не заздрю ​​тим, хто стане у нього на шляху.

- Ти повернеш її, не сумніваюся.

- Ти це... пробач... Такий момент... Не хотів псувати, - підводиться. Дивиться на мене та вимучено посміхається.

Я знаю, що він радий за мене. Але його рани дуже сильно кровоточать. І не буде йому спокою, поки він не знайде дитину.

- Костю, Оленко, - розпливаюся в посмішці, коли бачу їх.

- А я тут причому? - запитує друг за спиною.

- Так не до тебе звертаюсь. Ми сина так назвали.

- Чудове ім'я, - киває дружина.

- Братииик! - до неї підбігають наші діти.

Беру сина на руки. Задихаюсь від щастя. Присідаю, щоб показати малечі братика. А самого б'є дрібне тремтіння. Ось вони справжні моменти щастя. Їх не купити. Не вкрасти. Це подарунок долі, і нам залишається лише цінувати та оберігати його.

Костик старший заворушився. Присідає. Вдивляється в обличчя малюка.

- Малий справжній мужик, - каже хрипко.

- Костю, ти будеш хрещеним? - запитує Олена.

- Я? серйозно?!! – бачу, як смуток відступає. Наше щастя передається другові, допомагає йому відволіктися. - Дякую за довіру! - шумно втягує повітря.

- Нема чого тут стирчати, їдемо додому. Костику молодшому настав час показати його хороми, - дивлюся на сплячого сина, і не можу надивитися.

1 ... 103 104
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сім'я у борг, Олександра Багірова», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сім'я у борг, Олександра Багірова"