Читати книгу - "Таємниці морів, Сергій Гальченко"

   — Тільки торкнися мене, покидьок, тільки спробуй!      

   — Кицька показує кігтики! Час серед піратів не минув даремно, — злякано, але не втрачаючи самовладання, відповів Гаспар.

   — Не хочу затьмарювати цей чудовий вечір, у шляхетного сеньйора де Сілва. Шкода, що на нього прийшов такий мерзотник, як ви. Мені байдуже, що і кому ви збираєтеся наплести про мене! Але не смійте наближатися! 

    — Гаразд, гаразд, я просто пожартував, — дещо заспокоївшись, вимовив Гаспар, — ну ми з вами сеньйора, ще не закінчили.

   Тут за її спиною виріс міцний на вигляд негр. 

   — Сеньйоро, ця людина вас турбує? 

   — Вже ні, дякую, Чарльзе, — відповіла вона своєму слузі охоронцю, який вже доволі непогано говорив португальською. 

   Гаспар хотів ще щось сказати. Але потім розвернувся і вирушив геть, кинувши наостанок: 

   — Скоро я повернуся до цієї розмови, і гадаю, ви станете більше лагідною зі мною.

   Чарльз відчинив двері карети та допоміг Габріелі забратися в кабіну. 

   Після цього випадку минуло вже два дні. І Габріела розуміла, що ця людина не відступить так просто. Життя в рідному, але чужому для неї тепер місті, ставало дедалі нестерпнішим. Як вона не приховувала своє минуле, а й окрім Гаспара дехто позаочі називав її  піратською наложницею, та ще й набагато гірше. 

   Нарешті вона все вирішила. Це рішення зріло не один день, але просто вона не могла собі в цьому зізнатися.