Читати книгу - "Пригоди Шерлока Холмса. Том 2"

— То чому ж ви не пішли на побачення з ним?

— Бо я тим часом одержала допомогу з інших рук.

— Чому ж ви не написали серу Чарльзу листа і не пояснили йому все?

— Я так і хотіла зробити, але наступного ранку прочитала в газетах про його смерть.

Розповідь жінки видавалася цілком правдивою, і жодне моє запитання не могло похитнути цієї правди. Перевірити це я міг лише одним способом — дізнатися, чи почала вона справу з розлучення невдовзі після трагедії.

Навряд чи вона збрехала, що не була в Баскервіль-Холлі, бо їй довелося б поїхати туди двоколкою й повернутись до Кумбі-Тресі лише на світанку. Таку подорож не можна здійснити таємно. Отже, вона каже правду чи принаймні частину правди. Я пішов від неї засмучений і спантеличений. Переді мною знов виросла глуха стіна, що перекривала всі шляхи до здійснення моєї мети. І все-таки, згадавши обличчя місіс Лайонс, її поведінку, я дедалі більше відчував, що вона від мене щось приховувала. Чому вона раптом так зблідла? Чому кожне зізнання доводилось витягати в неї силоміць? Чому вона не поїхала на побачення тієї години, коли сталася трагедія? Пояснити все це було не так просто, як вона намагалася мене запевнити. Що ж, тут нічого не можна було вдіяти; доводилось іти іншими слідами, які вели до кам’яних хаток на болоті.

Але ці сліди були вкрай невиразні. Я переконався в цьому дорогою додому, проїжджаючи повз пагорби з рештками жител первісної людини. Берімор сказав мені, що незнайомець мешкає в одній із цих покинутих хаток, але ж тут на болотах їх розкидано сотні. Проте в мене були і власні міркування: я сам бачив цього чоловіка на вершечку гранітного стовпа. Звідти й треба розпочинати пошуки. В тому місці я огляну кожну хатку, аж поки натраплю на потрібну. Якщо цей чоловік буде там, я змушу його назвати себе й пояснити, чому він так уперто переслідує нас, — нехай навіть мені знадобиться для того револьвер. Він вислизнув од нас у натовпі на Риджент-стрит, але серед безлюдних боліт це йому не вдасться. Якщо ж знайду цю хатку, а її господаря там не буде, я чекатиму на його повернення, хай би скільки довелося мені чатувати. Холмс загубив його в Лондоні. Якою ж радісною буде моя перемога, коли я спіймаю його і візьму гору над своїм учителем!

Щастя знову й знову зраджувало нас у цьому розсліді, але нарешті воно нам усміхнулося. І вісником цього щастя був не хто інший, як сивий, рум’янощокий містер Френкленд; він стояв у садку біля хвіртки, яка виходила до путівця, що ним я їхав.

— Добридень, докторе Ватсоне! — незвично привітно вигукнув він. — Дайте-но коням трохи перепочити, а самі заходьте до мене: порадіємо разом, вип’ємо по келишку вина.

Після того, що я чув про його стосунки з дочкою, я не міг мати до нього вже надто дружніх почуттів, але мені хотілося будь-що відіслати Перкінса з коляскою додому, і нагода ця була якнайкращою. Я вийшов на дорогу, звелів переказати серові Генрі, що повернуся під обід, а тоді подався за Френклендом до його їдальні.

— Сьогодні в мене великий день, сер, справжнісіньке свято! — вигукнув він, хихочучи. — Я виграв два позови. Тепер тутешній люд зрозуміє, що закон є закон і що тут є той, хто не побоїться вдатися до його зброї. Я домігся права вільного проїзду через парк старого Мідлтона, — самісінькою серединою парку, сер, за якихось сто ярдів од його власних дверей. Що ви про це скажете? Ми ще провчимо отих магнатів, хай їм біс, — нехай знають, що їм ніхто не дозволить нехтувати громадським правом! До того ж я перекрив дорогу до лісу, куди люди з Фернворсі внадилися ходити на прогулянки. Ці пекельні вилупки чхати хотіли на приватні маєтки; вони гадають, що їм можна де заманеться розкидати папірці й пляшки! Обидві справи скінчено, докторе Ватсоне, і обидві на мою користь. У мене давно вже не було такого радісного дня — хіба тоді, як я засудив сера Джона Морленда за браконьєрство, коли він полював на кролів у власному загоні.

— Як вам це вдалося?

— Перегляньте судові книги, сер. Не пошкодуєте. «Френкленд проти Морленда», Королівський суд. Це коштувало мені двохсот фунтів, але я виграв.

— І що ж це вам дало?

— Нічого, сер, анічогісінько. Я гордий із того, що не маю власного інтересу в цих справах. Я лише виконую свій обов’язок перед громадою. Нема сумніву, що цієї ночі селяни з Фернворсі спалять на вогнищі моє опудало. Останнього разу, коли таке було, я сказав поліції, щоб вони заборонили ті їхні вистави. Але поліція в нашому графстві ні до чого не здатна, сер, — не може надати мені навіть того захисту, якого я сподіваюся! Стривайте-но, справа «Френкленд проти поліції» приверне до себе увагу нашої публіки. Я вже казав у поліції, що вони пошкодують, що так обходяться зі мною, і слова мої вже справдились.

— Тобто як? — спитав я.

Старий кинув на мене вельми промовистий погляд.

— Їм кортить дізнатися дещо з того, що мені відомо, та я нізащо не допомагатиму цим негідникам!

Я давно шукав нагоди здихатися старого балакуна, але останні його слова мене насторожили. Я добре знав норовисту вдачу цього гріховоди: варто було хоч трохи зацікавитися його словами, як він замовкав.

— Знову, напевно, браконьєрство? — байдуже спитав я.

— Е, ні, братику, тут дещо серйозніше! Ви чули про того каторжанина на болотах?

Я отетерів.

— Отже, ви знаєте, де він переховується? — спитав я.

— Достеменного місця, може, й не знаю, а навести поліцію на його слід можу. Невже вам не спадало на думку, що спіймати його ми зможемо тільки тоді, коли знайдемо того, хто носить йому харчі?

Все це було таке близьке до правди, що мені стало ніяково.

— Звичайно, — мовив я, — але звідки ви знаєте, що він досі переховується на болотах?

— Знаю, бо на власні очі бачив того, хто носить йому їсти.

Від думки про Берімора в мене тьохнуло серце. Якщо він потрапить