Читати книгу - "Гаррі Поттер і орден Фенікса"

Замерзла трава хрускала під ногами, коли вони квапливо наближалися до стадіону. Вітру не було взагалі, а небо затягло рівною перламутрово-білою пеленою, і це означало, що видимість буде добра, а сонце не сліпитиме очі. Гаррі сказав про це Ронові, хоч і не був певен, що Рон його чує.

Вони зайшли, коли Анжеліна вже давно перевдяглася і щось промовляла до команди. Гаррі й Рон вбралися в спортивні мантії (Рон кілька хвилин намагався одягти свою задом наперед, а тоді Алісія змилостивилася й прийшла йому на поміч) і сіли послухати передматчеві настанови. Між тим гамір надворі дедалі голоснішав, бо з замку на стадіон сунули юрби учнів.

- Я оце щойно довідалася про остаточний склад Слизерину,- повідомила Анжеліна, переглядаючи аркуш пергаменту. - Торішніх відбивачів, Дерика та Боула, вже немає, проте здається, що Монтеґю замінив їх такими самими горилами, а не гравцями, які вміють добре літати. Звати цих нових типів Креб і Ґойл, я про них нічого не знаю...

- Ми знаємо, - сказали в один голос Гаррі й Рон.

- Вигляд у них не дуже кмітливий, навряд чи вони відрізняють один кінець мітли від другого, - сказала Анжеліна, ховаючи пергамент у кишеню, - але я й раніше дивувалася, як Дерик і Боул знаходили дорогу на поле без поводирів.

- Креб і Ґойл виліплені з такого ж тіста, - запевнив її Гаррі.

Вони чули кроки сотень учнів, що тупотіли до глядацьких трибун. Лунали співи, хоч Гаррі й не міг розібрати слів. З'явилося хвилювання, але він знав, що його мандраж не йде в жодне порівняння з Роновим, бо той схопився за живіт і знову втупився кудись перед собою з відвислою щелепою і посірілим обличчям.

- Пора, - неголосно сказала Анжеліна, глянувши на годинник. - Ходімо... ні пуху...

Гравці повставали, поклали на плечі мітли й вийшли рядочком з роздягальні на сонце. їх привітало ревіння трибун, а Гаррі все ще чув співи, приглушені вигуками та свистом.

Слизеринська команда вже їх чекала. Гравці теж мали на грудях сріблясті значки у формі корони. Своєю статурою їхній новий капітан Монтеґю нагадував Дадлі Дурслі. Його масивні руки скидалися на волохаті свинячі стегна. За спиною в нього зачаїлися майже такі самі бурмили Креб та Ґойл, що тупо мружилися від сонця й помахували новісінькими битками відбивачів. Мелфой стояв збоку, і сонце відблискувало від його білявого волосся. Він перехопив погляд Гаррі й криво посміхнувся, а тоді легенько постукав пальцем по значку-короні в себе на грудях.

- Капітани, потисніть руки, - звеліла суддя мадам Гуч. і Анжеліна з Монтеґю покрокували назустріч одне одному. Гаррі бачив, що Монтеґю намагався розчавити Анжеліні пальці, та вона й вухом не повела. - Сідайте на мітли...

Мадам Гуч піднесла до рота свисток і свиснула.

М'ячі було відпущено, і чотирнадцять гравців зринули в повітря. Краєм ока Гаррі бачив, як Рон помчав до своїх воріт з кільцями. Гаррі шугонув вище, ухиляючись від бладжера, й закружляв над полем, роззираючись за золотим відблиском. На протилежному краю стадіону Мелфой робив точнісінько те саме.

- ...А це Джонсон... Джонсон з квафелом - що за гравець ця дівчина, я роками це кажу, а вона й далі не хоче зі мною зустрічатися...

- ДЖОРДАНЕ! - крикнула професорка Макґонеґел.

- ...Просто кумедна деталь, пані професорко, щоб оживити репортаж... і ось вона ухилилася від Ворінґтона, проминула Монтеґю, вона... ой... отримала удар у спину бладжером від Креба... Монтеґю перехоплює квафела, піднімається над полем і... гарний бладжер від Джорджа Візлі! Бладжер влучає Монтеґю в голову, той випускає квафела, його ловить Кеті Бел, ґрифіндорка Кеті Бел відпасовує його назад Алісії Спінет, і Алісія мчить далі...

Коментарі Лі Джордана лунали над стадіоном, і Гаррі намагався їх розчути, не зважаючи на вітер, що свистів у вухах, та на юрбу, що галасувала, улюлюкала й співала.

- ...ухиляється від Ворінґтона, уникає бладжера... він ледь не влучив, Алісіє... і глядачам це подобається! Слухайте, що це вони співають?

Лі замовк, щоб послухати, і пісня залунала голосно й виразно над сріблясто-зеленим морем слизеринських трибун:

 Візлі - дірка-воротар,

Це класнюча роль!

Це для слизеринців дар!

Візлі - наш король.

Він для нас пропустить все,

Бо меткий, як троль.

Перемогу нам несе

Візлі - наш король.

- ...і ось Алісія відпасовує Анжеліні! - заволав Лі, а Гаррі, якому від почутого аж закипіло в грудях, зрозумів, що Лі намагається заглушити слова пісеньки. - Давай, Анжеліно!.. Залишився тільки воротар!.. ВОНА Б'Є... І... ой-йо-йой...

Воротар слизеринців Блечлі піймав квафела й кинув його Ворінґтону, що зигзагами між Алісією та Кеті помчав уперед. Він наближався до Рона, а спів унизу лунав дедалі голосніше:

Візлі - наш король,

Візлі - наш король,

Перемогу нам несе

Візлі - наш король.

Гаррі не втримався і, замість шукати снича, перекрутився в повітрі й подивився на Рона, на його самотню фігурку на протилежному краю поля, що зависла перед трьома ворітьми-кільцями. Туди щодуху летів Ворінґтон.

- ...це Ворінґтон з квафелом, Ворінґтон мчить до воріт, поблизу не видно бладжерів, а перед ним лише воротар...

Зі слизеринських трибун гриміла на весь стадіон пісня:

Візлі - дірка-воротар,

Це класнюча роль!

- ...це перший такий іспит для нового ґрифіндорського воротаря Візлі, брата відбивачів Фреда й Джорджа, багатообіцяючого юного таланту команди... Тримайся, Роне!

Але слизеринські трибуни захоплено заревіли. Рон кинувся вперед, широко розвівши руки, і квафел залетів між ними прямісінько в центральне кільце.

- Слизерин забиває гол! - почувся Джорданів голос серед вигуків та улюлюкання, - отже, рахунок 10:0 на користь Слизерину... Не пощастило тобі, Роне.

Слизеринці заспівали ще голосніше: 

ВІН ДЛЯ НАС ПРОПУСТИТЬ ВСЕ,

БО МЕТКИЙ, ЯК ТРОЛЬ...

- ...і ось Ґрифіндор знову заволодів м'ячем, Кеті Бел мчить над полем... - героїчно намагався Лі перекричати натовп, але спів став уже такий несамовитий, що легко його заглушував.

ЦЕ ДЛЯ СЛИЗЕРИНЦІВ ДАР!

ВІЗЛІ - НАШ КОРОЛЬ...

- Гаррі, ЩО З ТОБОЮ? - закричала Анжеліна, яка, наздоганяючи Кеті, пролітала повз нього. - ВОРУШИСЯ!

Гаррі усвідомив, що він уже понад хвилину нерухомо висів у повітрі, стежачи за розвитком матчу, і геть забув про снича. Перелякано зірвався з місця й знову закружляв над полем, роззираючись на всі боки і намагаючись не слухати хору, що гримів над стадіоном:

ВІЗЛІ - НАШ КОРОЛЬ,

ВІЗЛІ - НАШ КОРОЛЬ...

Снича ніде не