Читати книгу - "Гаррі Поттер і орден Фенікса"

Рон пошкандибав до каміна і, не підводячи очей, бухнувся в найдальше від Гаррі крісло. Снич усе ще кружляв над їхніми головами.

— Пробачте, — буркнув Рон, дивлячись собі під ноги.

— За що? — здивувався Гаррі.

— За те, що я вбив собі в голову, ніби вмію грати в квідич, — пояснив Рон. — Я завтра піду з команди.

— Якщо ти підеш, — спалахнув Гаррі, — то в команді залишиться всього троє гравців. — І у відповідь на спантеличений Ронів погляд додав: — Мені заборонили грати довічно. А ще Фредові й Джорджу.

— Що? — вереснув Рон.

Герміона все йому розповіла, бо Гаррі просто не мав на це сили. Коли вона закінчила, на Рона боляче було дивитися.

— Це все через мене...

— Ти ж не змушував мене бити Мелфоя, — сердито заперечив Гаррі.

— ...якби я так жахливо не зіграв у квідич.

— ...це ніяк не стосується бійки.

— ...та пісня сильно мене дістала.

— ...та вона б кого завгодно дістала.

Герміона підвелася, відійшла до вікна, подалі від суперечки, й задивилася на сніг, що кружляв за вікном.

— Та годі вже тобі! — вибухнув Гаррі. — Нам і так погано, а тут ще ти собі голову попелом посипаєш!

Рон нічого не відповів, лише втупився, бідний, у мокрий край своєї мантії. За якийсь час сказав глухим голосом:

— Мені ще ніколи в житті не було так паскудно.

— Ти не один такий, — гірко всміхнувся Гаррі.

— Знаєте, — сказала тремтячим голосом Герміона, — здається, є одна штука, яка поліпшить вам настрій.

— Та ну? — скептично скривився Гаррі. — Так, — і Герміона відвернулася від чорного засніженого вікна, широко всміхаючись. — Геґрід повернувся.

— РОЗДІЛ ДВАДЦЯТИЙ —

Геґрідова розповідь

Гаррі помчав до хлопчачих спалень, щоб витягти з валізи плаща-невидимку та Карту мародера. Зробив це з такою швидкістю, що вони з Роном були готові вирушати щонайменше за п'ять хвилин до того, як з дівчачих спалень прибігла Герміона у шарфі, рукавицях і в неоковирній шапочці з тих, що вона плела для ельфів.

— Бо там холодно! — почала виправдовуватися вона, коли Рон нетерпляче цокнув язиком.

Вони пролізли крізь отвір за портретом і поспіхом накинули на себе плаща-невидимку. Рон уже так виріс, що мусив пригинатися, бо з-під плаща стирчали ноги. Повільно і обережно вони проходили численними сходами, інколи зупиняючись, щоб перевірити на Карті, де перебувають Філч і Місіс Норіс. Їм пощастило. Не зустріли нікого, крім Майже-Безголового Ніка, що неуважно кудись плив, мугикаючи собі під носа мелодію, яка до болю нагадувала "Візлі — наш король". Крадькома перейшли вестибюль і вийшли на тихе засніжене подвір'я. Серце в Гаррі радісно закалатало, коли попереду він побачив золотаві квадратики освітлених вікон і дим, що клубочився з димаря Геґрідової хижі. Він швидко покрокував уперед, і друзі, наштовхуючись одне на одного, подріботіли за ним. Під ногами рипів дедалі глибший сніг, і ось нарешті вони опинилися біля дерев'яних вхідних дверей. Коли Гаррі підняв кулак і тричі постукав, усередині люто загавкав пес.

— Геґріде, це ми! — гукнув Гаррі крізь замкову шпарину.

— Та я си так і подумав! — озвався низький голос.

Вони усміхнулися одне до одного під плащем. Відчули в Геґрідовім голосі радісні нотки. — Щойно три секунди, як си приліз додому... геть, Ікланю... марш, дурна псяро...

Відсунувся засув, двері зі скрипом прочинилися і в отворі з'явилася Геґрідова голова.

Герміона зойкнула.

— Та тихо!.. Мерлінова борода! — занепокоївся Геґрід, вдивляючись кудись понад їхніми головами. — То ви під плащем-невидимкою, га? Ну, заходіт, заходіт!

— Вибач мені! — почала виправдовуватися Герміона, коли вони протислися повз Геґріда в хатину і скинули з себе плаща, щоб той їх побачив. — Я просто... ой, Геґріде!

— Йой, то дурниця, то нічого! — швиденько перебив Геґрід, замикаючи двері й засуваючи на вікнах фіранки, але Герміона й далі перелякано дивилася на нього.

У сплутаному Геґрідовому волоссі запеклася кров, а ліве око перетворилося на набряклу щілину, оточену величезним фіолетово-чорним синцем. Обличчя й руки були вкриті порізами, з деяких і досі сочилася кров. Рухався Геґрід дуже обережно, тож Гаррі запідозрив, що в нього зламані ребра. Було очевидно, що він повернувся додому щойно. На стільці висів важезний чорний дорожній плащ, а біля дверей стояв рюкзак, у якому легко могли вміститися кілька малих дітей. Геґрід, що й сам був удвоє більший за нормальну людину, пошкутильгав до плити й поставив на неї мідного чайника.

— Що з тобою? — запитав Гаррі, а Іклань тим часом стрибав навколо них, намагаючись лизнути в обличчя.

— Та я ж тобі мовлю, шо нічого, — рішуче повторив Геґрід. — Горнєтко чаю?

— Та не вигадуй, — не погодився Рон, — тобі ж погано!

— Кажу тобі: всьо файно, — випростався Геґрід, з усмішкою обертаючись до них, але відразу скривився від болю. — Але ж як то файно знов усіх вас видіти... добре си відпочили вліті, га?

— Геґріде, на тебе хтось напав! — не вгавав Рон.

— Послідній раз кажу: то все дурниця! — рішуче відбивався Геґрід.

— Невже ти казав би, що все дурниця, якби в когось із нас лице перетворилося на фарш? — наполягав Рон.

— Тобі треба піти до мадам Помфрі, — стурбовано порадила Герміона, — у тебе жахливі рани.

— Я сам усьо залагоджу, ясно? — твердо відповів Геґрід.

Він підійшов до величезного дерев'яного стола посеред хижі й шарпнув рушника, що там лежав. Під ним виявився шматок сирого, ще в крові, зеленкуватого м'яса завбільшки як добряча автомобільна шина.

— Ти що, Геґріде, збираєшся це їсти? — глянув на м'ясо Рон. — Ти ж ним отруїшся.

— Воно таке й має бути, бо се драконяче мнєсо, — пояснив Геґрід. — І воно тута в мене не для їжі.

Він узяв шматок м'яса і притулив його до лівої щоки. Зеленкувата кров потекла по його бороді, а він аж застогнав від задоволення.

— Так ліпше. Се помічне від укусів, знаєте.

— То, може, скажеш, що з тобою сталося? — запитав Гаррі.

— Не можу, Гаррі. Велика таємниця. Я си ризикую не тілько посадою, якщо вам розкажу.

— Тебе побили велетні, Геґріде? — прошепотіла Герміона. Драконяче м'ясо вислизнуло у Геґріда з рук і сковзнуло по грудях.

— Велетні? — перепитав Геґрід, вловивши м'ясо на рівні живота і прикладаючи його до щоки, — а хто вам си казав про велетнів? З ким ви балакали? Хто казав, що