Читати книгу - "Макова війна, Ребекка Куанг"

Вони не знали багатьох речей: циклів дощу, течій річки Мужвей, різних видів ґрунту. Не відали, як обробляти землю та сіяти зерно, щоб вирощувати їжу, а не полювати за нею. Вони потребували наставництва. Потребували богів.

Але божества Пантеону ще неохоче дарували поміч людству.

— Люди егоїстичні та дріб’язкові, — наполягав Ерлан Шень, ґранд-­маршал Небесного війська. — Їхній життєвий цикл такий короткий, що вони й не думають про майбутнє земель. Якщо ми даруємо їм поміч, вони висушать цю землю і сваритимуться між собою. Миру не буде.

— Але зараз вони страждають, — сестра-близнючка Ерлана Шеня, прекрасна Саншенму, мала інакші переконання. — У нас є сила їм допомогти. То нащо відмовлятися від цього?

— Ти сліпа, сестро, — сказав Ерлан Шень. — Ти надто високої думки про смертних. Вони нічого не дають всесвіту, і всесвіт нічого не винен їм. Якщо вони не зможуть вижити, то нехай умирають.

Ерлан Шень видав небесний указ, який забороняв усім сут­ностям у Пантеоні втручатися у справи смертних. Але Саншенму, завжди добріша за нього, була переконана, що брат надто швидко засудив людський рід. Вона вигадала план таємно спуститися на Землю, сподіваючись довести Пантеону, що люди гідні допомоги богів. Проте останньої миті Ерлана Шеня попередили про задум Саншенму — і він кинувся їй навздогін. Кваплячись утекти від брата, Саншенму невдало приземлилася на Землю.

Вона лежала на шляху три дні. У смертній подобі вона була жінкою незнаної краси. У ті часи це була небезпечна риса.

Першим її знайшов солдат, зґвалтував і кинув помирати.

Другий чоловік, торгівець, забрав її одяг, але саму Саншенму лишив, бо вона була б заважкою для його воза.

Третій чоловік був мисливцем. Коли він побачив Саншенму, то зняв із себе плащ і загорнув її в нього. І відніс до свого намету.

— Чому ти мені допомагаєш? — запитала Саншенму. — Ти ж людина. Ви живете лише задля того, щоб полювати одне на одного. Ви не знаєте співчуття. І лише вдовольняєте власну жадобу.

— Не всі люди такі, — сказав мисливець. — Я не такий.

За той час, що вони йшли до намету мисливця, Саншенму закохалася в нього.

Саншенму вийшла заміж за того мисливця. Навчила людей із його племені багатьох речей: заклинати небо для дощу, читати погоду за тріщинами на панцирі черепахи, курити фіміам, щоб задобрити божества в обмін на щедрі жнива.

Плем’я мисливця процвітало й розійшлося по всій родючій землі Нікані. Поширилися чутки про живу богиню, яка зійшла на землю. Шанувальників Саншенму більшало по всій країні. Мешканці Нікані курили фіміам та будували статуї на її честь, першої божественної сутності, яку вони знали.

Настав час — і вона народила мисливцеві дитя.

Зі свого трону на небесах Ерлан Шень дивився на все це й лютував усе дужче.

Коли син Саншенму доріс до першого дня народження, Ерлан Шень спустився у світ людей. Він наслав полум’я на святковий намет, нагнавши на гостей жах. Мисливця простромив величезним тризубом і вбив його. Сина Саншенму забрав і жбурнув об гору. А потім схопив налякану сестру за шию й підняв у повітря.

— Ти не можеш мене вбити, — заледве спромоглася вимовити Саншенму. — Ти пов’язаний зі мною. Ми дві половини цілого. Ти не переживеш моєї смерті.

— Не можу, — визнав Ерлан Шень. — Але я можу ув’язнити тебе. Якщо ти так любиш людський світ, збудую для тебе земну в’язницю, де ти проведеш вічність. Це стане тобі покаранням за те, що посміла полюбити смертного.

Щойно він це сказав, у повітрі виникла велика гора. Він відкинув сестру-близнючку від себе — і гора опустилася на неї непорушною кам’яною в’язницею. Саншенму знов і знов намагалася втекти, але всередині гори не мала доступу до своєї магії.

Вона знемагала в тій кам’яній в’язниці роками. І кожна мить була мукою для богині, яка колись вільно літала в небесах.

Про Саншенму є чимало історій. Є розповіді про її сина, Воїна Лотоса, і про те, як він став першим шаманом у Нікані, посередником між богами та людьми. Є історії про його війну проти дядька Ерлана Шеня заради звільнення матері.

А також є розповіді про Чулуу Корікх. Є історії про мавпячого короля, гордовитого шамана, якого замкнули на п’ять тисяч років ще за часів правління Нефритового Імператора, покаравши за зухвалість. Хтось може сказати, що це стало початком доби історій, бо це був початок доби шаманів.

Чимало з них правдиві. Значно більше — ні.

Але одне можна сказати напевно. Донині з-поміж усіх місць на Землі лише Чулуу Корікх може втримати бога.

— То ти нарешті скажеш, куди ви прямуєте? — запитав Кітай. — Чи покликала мене сюди лише для того, аби попрощатися?

Жинь збирала спорядження в дорожні сумки, зумисне уникаючи зорового контакту з Кітаєм. Вона уникала його весь минулий тиждень, доки вони з Алтанем планували свою мандрівку.

Алтань заборонив їй обговорювати це з будь-ким за межами Цике. До Чулуу Корікх Алтань і Жинь вирушали самі. Але якщо їм усе вдасться, то Жинь хотілося, щоб Кітай знав про загрозу. Щоб знав, коли тікати.

— Ми рушаємо, щойно кінь буде готовий, — сказала вона.

Чаґхань і Цара поїхали на єдиному майже нормальному коні, якого Федерація не забрала з собою. Знадобився не один день, щоб знайти ще одного коня не при смерті, і ще більше часу, щоб знову відгодувати його до стану, придатного для подорожі.

— Можна запитати — куди? — поцікавився Кітай.

Він намагався не виказувати роздратування, але вона надто добре його знала, щоб не помітити. Гнів був написаний на його обличчі. Кітай не звик чогось не знати, і вона розуміла, що його це ображає.

Вона повагалася, а потім сказала:

— До гір Кукхонінь.

— Кукхонінь? — повторив Кітай.

— Два дні їзди на південь звідси.

Жинь нишпорила навколо сумки, щоб не дивитися на нього. Вона спакувала дуже багато макового зерна, все, що змогла взяти в Енькі. Звісно, всередині Чулуу Корікх від того мало користі, але щойно вони вийдуть із гори, щойно звільнять усіх шаманів…

— Я знаю, де Кукхонінь, — нетерпляче сказав Кітай. — Я хочу знати, навіщо їхати в протилежному напрямку він основної колони муґенців.

«Розкажи йому». Жинь не знала, як ще попередити Кітая, не розкриваючи бодай частини Алтаневого плану. Інакше він наполягатиме, що з’ясує все сам, і допитливість стане йому смертним вироком. Жинь відклала сумку, випросталася і глянула Кітаю в вічі.

— Алтань хоче підняти армію.

Кітай із недовірою пхикнув.

— Повтори.

— Це… вони… Ти не зрозумієш, якщо я розповім.

Як пояснити? Кітай не вивчав вірувань. Кітай по-справжньому не вірив у богів, навіть після битви в Сінеґарді. Кітай вважав шаманів метафорою таємних бойових мистецтв. Гадав, що вміння Жинь та Алтаня — спритність рук і майстерні трюки. Кітай не знав, що відбувалося в Пантеоні. Кітай не усвідомлював небезпеки тих, кого вони збиралися звільнити.

— Просто… Послухай, я намагаюся тебе застерегти…

— Ні, ти намагаєшся мене обманути. Не вдасться, — дуже голосно сказав Кітай. — Я бачив міста у вогні. Я бачив, як ти робила те, чого