Читати книгу - "Стара казка про принцесу, Тетяна Гуркало"

Правий коридор був набагато коротшим за лівий. І у барона з дізнавачами були всі шанси дійти до грото-залу набагато швидше за рятівників Перчика, якби на півдорозі вони не виявили кілька дверей, що непогано маскувалися на тлі стіни і загадкових рослинних малюнків із дрібних різнокольорових камінців. Точніше, двері виявив пес, занепокоївшись, а потім і заскавчав. І дізнавачі вирішили подивитись, що воно таке, щоб випадково не залишити за спиною якусь гидоту.

На дверях виявилися магічні запори. Прості зовсім і без будь-яких сигнальних ниток. З ними швидко впоралися маги. Обережно відчинили перші двері і здивовано подивилися на сонного хлопчину, який явно нічого не бачить у темряві.

— А ось і зниклі студенти, — похмуро сказав один із дізнавачів.

Хлопець шарахнувся, наче його вдарили, заморгав швидше, а потім несміливо запитав:

— Ви врятуєте нас?

І навіть у барона не вистачило духу сказати, що студенту треба почекати, поки рятуватимуть його дочку.

Щоправда, він мав надію, що дочка виявиться за одними з дверей. Але дівчат там було лише дві. Одна з розбитими губами і бойовим настроєм, вона одразу ж радісно розповіла, що вдарили її за те, що розреготалася і послала в неприємне місце якогось недоумка шукати свою цноту у дядька в шинку, де вона працювала до того, як у неї виявили дар. Дуже привабливий музикант туди іноді заходив. Це признання того дурня чомусь дуже розлютило, чим дівчина навіть пишалася.

Друга була тиха, злякана і одразу так вчепилася в одного зі знайдених хлопців, що будь-якому ідіоту і без пояснень було зрозуміло, де слід пошукати її цноту. Напевно, за це хлопцеві й підбили око.

Після звільнення студентів маги порадилися і знову розділилися, відправивши трьох супроводжувати недоучок до виходу з підземелля.

А псові знову сунули під ніс стрічку і пішли далі. Тихо та обережно. Тому що студенти бачили не менше десятка людей. І всі ці люди або були магами, або мали амулети, здатні допомогти зловити не таких і слабких недоучок.

Їжачок вивів рятувальників Перчика зовсім не до головного входу до грото-зали, з його крутими сходами. До того входу треба було ще йти та йти. А ось до щілин та дірок у стіні виявилося набагато ближче. Лише треба було звернути у вузький коридорчик, у якому капало зі стелі і хлюпало під ногами.

А ще в цьому коридорчику було добре чути чоловіка, який продовжував обіцяти комусь неземні блага. І Весяну, що сиділа на грибі, вдалося роздивитися через щілину. Варто тільки залізти на притиснутий до стіни камінь. А потім знайшлася і дірка, через яку могла вільно пролізти людина, навіть чоловік, хоча рятувати Перчика в першу чергу завзято рвалася Томія.

— Ні, так не піде, — розважливо сказав Шелест, коли вона описала, як пробіжиться по головах, роздаючи тумаки, висмикне подругу, заштовхає її в дірку і впустить парочку камінців зі стелі на голови найзавзятішим переслідувачам. — Там незрозуміло що з підлогою, бігти стрімголов небезпечно. Роняти камені тим більше не можна, може вся стеля впасти. Якщо не все підземелля. Я б там навіть повітряним кулаком не ризикнув кидатись. А ще Весяна незрозуміло, скільки там сидить і, можливо, ноги в неї зв'язані. Як ти збираєшся її перенести через увесь цей натовп, навіть якщо половина лежатиме?

Томія насупилась, потім засяяла і сказала:

— Левітація. Якщо хтось може підняти в повітря купу води, то що йому якась худенька дівчина?

Ленц невпевнено посміхнувся і знизав плечима.

— Ну, якщо вона не буде ворушитися, щоб я її не впустив. І якщо ті типи в плащах не заважатимуть. І мені б бачити її добре.

— Сходи, — сказала Томія. — Звідти все добре видно. А якщо є охоронець, я його тихенько вирублю. Або вб'ю, у мене навіть мечі є. І…

— Все одно треба відволікти їх, щоб не стали одразу її ловити, хапати і намагатися повернути на місце, — задумливо сказав Ленц.

— Я відволічу, — спокійно пообіцяв Ваня, опустивши на підлогу їжака. — І ще дехто.

— Хто? — підозріло запитала Томія.

— Я ведмедя покликав, — зізнався знатний дресирувальник.

— Якого ще ведмедя? — витріщився на нього Ленц.

— Звичайного, він за нами йшов. Давайте, йдіть, бо дядько все більше розпалюється. А я полізу в дірку. Шелест на мені щит триматиме, у нього непогано виходить. Начебто. А Томія, щось скине на плащеносців зверху. Але лише у крайньому випадку. Краще висмикуйте звідти Перчика, а потім або намагайтеся висмикнути мене, або допоможіть мені добігти до діри. За обставинами. Головне, стелю не чіпайте.

— Я нароблю льоду і кину на них, — пообіцяла Томія.

— Головне не виходь з-за щита, — нагадав про себе Шелест. — У крайньому випадку спробую штовхнути їх вітром. І не думаю, що вони теж ризикнуть застосовувати щось руйнівне. Інакше їх тут і поховає. Стеля на одній магії тримається.

— Я їм про це нагадаю, — пообіцяв Ваня, підняв їжака та вручив його Шелесту. — Тварину бережи.

Жодних охоронців біля сходів та головного входу не виявилося. Мабуть, любителі плащів були впевнені у своїй винятковій недоторканності та вмінні ховатися.

 Томія відразу ж почала потихеньку збирати воду.

Ленц, помахавши рукою Вані і пробурмотівши, що балакучий дядько — чомусь наче знайомий, ліг на краю сходів і зосереджено завмер.

А Ваня спокійно виповз із дірки, обтрусився. Підморгнув типу, котрий обернувся на підозрілі звуки, і, поки він здивовано витріщався, послухав одкровення Перчика. А потім прийняв позу «герой бойовика з'явився рятувати кохану» і твердо сказав:

— А-ну пішли геть від моєї дівчини!

Борець за дівочу цнотливість затнувся на півслові. А на Ваню невдоволено втупилося стільки людей разом, що він відчув гостру нестачу кулемета. Або хоча б пістолета з нескінченною обоймою.

— Мужики, давайте розійдемося миром, — запропонував він тоном кота Леопольда, остаточно замороченого мишачими витівками. — Ви мені віддаєте дівчину, і ми тихенько йдемо. І більше вас не турбуємо. Ви ж розумієте, що якщо ми тут почнемо бойові дії, нас усіх завалить, а потім навряд хтось відкопає. Ви ж нікому не розповідали про це місце? Так? Ось і я не казав. Я, правда, залишив листа на пошті, щоб його відправили одному моєму знайомому, але він навряд встигне приїхати і відкопати. Тож краще ми тихо підемо. Ви так само тихо зберете пожитки і теж підете. Головне, що все буде тихо та мирно. Розумієте?