Читати книгу - "Несподівані перетворення. , Галіція Мідвест"

Чутки у такому малому місті, як Бережани, розносилася зі швидкістю капустяного запаху свіжоприготованих голубців. Поки слідчий Леонід Адамський опитував сусідів та випадкових свідків, які могли зустріти Пола у неділю вранці повертаючись з церкви, Тетяна вирішила відвідати Бережанський Агротехнічний інститут. На її превелике здивування в інституті, у понеділок студентів було обмаль. Дівчина зустріла своїх друзів дитинства Тараса і Петра, які повідомили їй, що у цьому навчальному закладі переважає дистанційне навчання й студенти часто не з’являються на заняття. Та й літні канікули вже на носі.

Юнаки заприятелювали з Полом за час його викладання англійської мови в інституті і тому охоче вирішили поділитися з Тетяною своїми міркуваннями щодо його зникнення. Вони домовилися зустрітися після занять у місцевій кав’ярні. До кав’ярні Тетяна прибула о третій годині по обіді. Тарас та Петро уже зайняли столик біля вікна і чекали на дівчину, попиваючи свій лавандовий раф. Тетяна замовила безлактозне капучино на вівсяному молоці й приєдналася до хлопців, діставши свого блокнота з великої синьої сумки і натягнувши на кирпатого носа окуляри у масивній жовтій оправі.

— Виглядаєш, наче справжня слідча, — насмішкувато сказав Петро.

— Я і є справжня слідча, — набурмосилася дівчина, — не марнуйте мого часу, перейдімо до справ, — вона взяла ручку і приготувалася записувати.

— Ми думаємо, — нерішуче почав Тарас, зиркнувши на Петра, — він пішов до замку. Петро схвально кивнув головою.

— Але ми вже відправляли туди пошукову групу, — сказала Тетяна, — вони його не знайшли, — вона уважно подивилася на хлопців.

— Та певно, що нє, — скептично протягнув Петро, — ви ж не були в аварійній частині замку. Тарас схвально закивав головою.

— Ну, не були, — погодилася дівчина, — тільки навколо погукали.

— Отож бо й воно! — підтвердив Тарас, — ми так і думали.

— Чому ви такі переконані, що Пола шукати потрібно саме там? — дівчина відчула, що хлопці приховують від неї важливу інформацію.

Хлопці знову переглянулися, наче питаючи один в одного згоди, одночасно зітхнули і Тарас продовжив.

— Пол дуже цікавився історією нашого міста.  Ми пообіцяли показати йому замок, — він раптово замовк.

— Дай здогадаюся, — продовжила Тетяна, — ви запропонували Полу екскурсію аварійною частиною замку, не пояснивши йому усі ризики такої пригоди? — вона з осудом подивилася на Тараса і Петра.

— Так, — першим озвався білявий Тарас, відкинувши пасмо довгого волосся з обличчя, — ми мали зустрітися з ним у неділю зранку, щоб піти до замку Сенявських-Потоцьких.

— Зустрілися? — з надією перепитала дівчина, роблячи нотатки у своєму записнику.

— Ні, — заперечливо похитали головою Тарас і Петро, —   Тарасова бабуся мала серцевий напад вночі. Я відвіз його з матірʼю у лікарню в неділю зранку, — пояснив Петро, — а про домовленість ми забули, — коли я зателефонував Полові, то звʼязку вже з ним не було.

— Чому в поліцію досі не заявили? — спитала Тетяна з докором.

— Здуріла, чи що? Мене б мама вбила, якби взнала, що ми туди лазимо! — обурився Тарас.

— Але ж мова йде про життя людини, — щиро здивувалася дівчина.

— Тому ми з тобою і вирішили порозмовляти, — Петро несподівано перейшов на шепіт.

— Там щось є, — тихо додав Тарас.

— Що? — Тетяна витріщилась на хлопців, відклавши ручку.

— Щось темне і лихе, — хлопці з острахом подивилися на неї, — ми думаємо, що Воно підстерегло Пола і він заблукав у аварійній частині. Коли ми востаннє там були, то чули якийсь потойбічний стогін і зітхання. Ми той замок, знаємо, як своїх пʼять пальців, але вперше нам було так моторошно. І ми також заблукали того вечора, насилу звідти вилізли, — схвильовано розповідав Петро.

Тетяна не могла повірити своїм вухам. Їй здалося, що хлопці відверто глузують з неї, розповідаючи місцеві лякалки про привидів напівзруйнованого замку. Вона рвучко закрила записника і підвелася. Дівчина кипіла від обурення. Хлопці спантеличено спостерігали за нею. Помічниця слідчого Тетяна схопила свою сумку і ображено вигукнула,

— Я думала, ви серйозні, а ви тільки знущаєтесь наді мною! Людина зникла, а ви мені байки розповідаєте, неначе я мала дитина, — її дзвінкий голос тремтів.

Ошелешені її реакцією Петро та Тарас дивилися, як вона рвучко вибігла з кафе і попрямувала до міської ратуші.

— Казав же тобі, що ніхто нам не повірить, — з гіркотою у голосі зітхнув Петро.

Тарас стрімко підвівся і вибіг слідом за дівчиною. Наздогнавши її на вулиці, він почав плутано та винувато перепрошувати,

— Таню, ми боялися про це комусь сказати, бо нам би не повірили! — дівчина зупинилася, але в її очах причаїлася недовіра.

— Є тільки один спосіб це перевірити, — несподівано запропонував він, — якщо ти не з лякливих.

— Який? — у голосі помічниці слідчого зʼявився виклик.

— Навідатися у підземелля аварійної частини. Сьогодні ввечері, коли стемніє, — відповів Тарас.

Дівчина уважно на нього подивилася. Тарас був настільки схвильованим, що вона зрозуміла — хлопці геть не кепкували з неї. Вони були переконані, що бачили щось, що їх налякало, і чому вони не змогли знайти логічного пояснення. Трохи повагавшись, Тетяна погодилась, адже вона була переконана — саме їй вдасться врятувати зниклого Пола і довести усім завзятим дотепникам, яких в її житті не бракувало, що вона здатна опанувати професію слідчої.