Читати книгу - "Ніколи, Кен Фоллетт"

«Я врятувала Генерала, — подумала вона, — і мало не загинула сама.

І що? Хтось про це знає?»

Та вона ще не завершила своїх справ. Гарун казав, що за атакою стоїть суданська влада. Якщо так — це важливо, але їй необхідні докази.

З хлопчини зі скутером зняли пояс — Тамара, щоправда, ліпше дочекалася б саперів, якби могла вирішувати. Тепер копи заковували його по руках і ногах.

Тамара підійшла, і один з офіцерів спитав:

— Що ви робите?

— Це я забила на сполох, — відповіла вона.

Інший підтвердив:

— Це правда.

Перший знизав плечима, що вона сприйняла за дозвіл.

Підійшла до джихадиста. Ясно-карі очі, перший пушок на щоках — страшенно молодий. Така близькість до нього була інтимною та водночас лячною, і хлопець зовсім знітився. Вона повела тихо:

— Твій спільник-«садівник» мертвий.

Хлопець глянув на неї, а тоді відвів очі.

— Він у раю.

— Ти робив це в ім’я Бога.

— Бог великий.

— Але тобі допомогли. — Вона замовкла й заглянула хлопцеві у вічі, намагаючись перехопити погляд, встановити з ним зв’язок. — Тебе навчили виготовляти бомби.

Нарешті він глянув на неї.

— Та що ви там тямите?

— Мені відомо, що тебе навчав Афганець. — Помітивши подив у його очах, натиснула: — І що матеріали вам надали друзі із Судану. — Цього вона не знала, лише підозрювала. Його вираз не змінився. Просто він ще не відійшов від шоку через те, скільки їй відомо. Тамара повела далі: — І що суданці наказали вам убити Генерала.

Затамувала подих, бо саме це їй необхідно було довести.

Нарешті хлопець заговорив. Щирий подив у його голосі звучав непідробно:

— Звідки ви знаєте?

Цього було достатньо. Тамара пішла геть.

* * *

Повернувшись у посольство, вона пішла до своєї квартири. Зненацька відчула, що страшенно зморена й лягла на ліжко. Проспала кілька хвилин, поки не розбудив телефон.

Зв’язок відновили.

Прийняла дзвінок. Декстерів голос спитав:

— Де тебе чорти носять? — Тамара мало не скинула виклик. Відтак заплющила очі, прикликаючи всю свою терплячість. Бос не вгавав: — Ти тут?

— Я в себе.

— І що ти там робиш?

Вона не збиралася казати йому, що відпочиває після бою. Давно навчилася не виказувати слабкості перед колегами-чоловіками. Інакше потім вони нагадуватимуть про це за кожної нагоди.

— Зайшла освіжитися, — сказала натомість.

— Бігом сюди.

Тамара мовчки закінчила розмову. Сьогодні вона мало не загинула, тож тепер не могла сприймати Декстера серйозно. Зовсім не поспішаючи, вийшла надвір.

Декстера застала в його кабінеті. З ним був Філ Дойл. Поки йшла, Декстерові встигли доповісти більше.

— Мені тут кажуть, що одного з підозрюваних затримала жінка з ЦРУ! — вигукнув він. — Ти?

— Так.

— Що це ти собі надумала? Що на тебе найшло?

Не дочекавшись запрошення, вона сіла.

— Хочете почути, що сталося, чи кричати на мене?

Декстер спалахнув, але змовчав. Він не міг заперечити, що кричить, та й з ним був його керівник. Навіть у ЦРУ могли звинуватити в цькуванні.

— Що ж, — мовив він, — викладай свідчення.

— Свідчення? — похитала головою. — Хіба ми в суді? Коли так, то я воліла б дотримуватися процедури. Мені потрібен адвокат.

Втрутився Дойл, сказавши спокійно:

— Ми не в суді. Просто розкажіть нам, що трапилося.

Тамара все розповіла, і вони вислухали, не перебиваючи. Коли скінчила, Декстер промовив:

— А чого ти до Каріма пішла? Ти мала б сповістити мене!

Він сердився, що його не взяли в гру. Тамара була виснажена стресом, але примусила мозок працювати й відтворити хід думок, які виникли в неї тоді.

— Мій інформатор сказав, що замах заплановано на найближчий час. Телефони не працювали, тож я мала вирішувати, як найшвидше передати застереження Генералові. Якби пішла до нього сама, мене не пустили б у палац. На відміну від Каріма.

— Туди міг поїхати я.

Він що, не розуміє? Вона втомлено сказала:

— Навіть вас швидко не пустили б, а затримали б допитами й перевірками. А Карім має прямий доступ до Генерала. Він зумів передати звістку про небезпеку швидше, ніж будь-хто з нашого посольства — взагалі хутчіше за будь-кого.

— Добре, але чому ти не повідомила мене після зустрічі з Карімом?

— Не було часу. Довелося б усе вам пояснювати. Ви поставилися б до цього скептично, і бесіда затягнулася б, як ось зараз. Зрештою ви мені повірили б, але знадобився б час, щоб зібрати й проінструктувати команду. Лише після того могли б вирушати до палацу. Очевидно, набагато краще було поїхати відразу на місце й зупинити нападників. Як я і зробила. Успішно.

— З командою я зробив би це ефективніше.

— Але ви дісталися б туди аж після вибуху. Замах відбувся через кілька хвилин після мого прибуття. За цей час мені вдалося правильно ідентифікувати всіх трьох терористів. Двох затримали, третій загинув.

Декстер змінив тактику:

— Але все це марні зусилля, адже Генерала не було в машині.

Він вирішив попри все применшити її досягнення.

Тамара знизала плечима. Їй було байдуже до Декстерової думки. Почала розуміти, що під його керівництвом довго працювати не зможе.

— То, може, його не було в машині, бо Карім попередив?

— Це нам невідомо.

— Згодна.

Вона була занадто стомлена, щоб сперечатися. Але Декстер ще не скінчив.

— Шкода, що твій інформатор не застеріг нас раніше.

— Це все через вас.

Декстер аж підскочив.

— Що ти мелеш?!

— Він просив про зустріч ще вчора. Я повідомила, що мені треба піти раніше, але ви наказали все перенести.

Декстер досі не вловлював взаємозв’язку. Він збентежився. Замислився на хвильку, а тоді сказав:

— Ні-ні, усе було не так. Ми дискутували...

— Маячня, — перебила його Тамара, не маючи жодного наміру слухати виправдання. — Не було ніякої дискусії. Ви наказали мені перенести зустріч.

— Ти неправильно запам’ятала.

Тамара перевела твердий погляд на Дойла. Він був тоді з ними і знав правду. Тому зніяковів. Вона здогадалася, що йому кортить збрехати, аби не підривати Декстерового авторитету. Тамара вирішила — якщо так зробить, вона негайно звільниться. Мовчки й незворушно дивилася на нього, чекаючи, коли ж той заговорить. Зрештою, він промовив:

— Декстере, як на мене, це ви неправильно запам’ятали. Бо я пригадую,