Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Цензор снів 📚 - Українською

Читати книгу - "Цензор снів"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Цензор снів" автора Юрій Павлович Винничук. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 103 104 105 ... 110
Перейти на сторінку:
я розтлумачив йому окремі сторінки, акуратно закладені папірчиками. Збоку це виглядало так: «гестапівець» і «в’язень» концтабору читають «Кобзаря». З того часу він став нашим готельовим адміністратором. Бороду зголив, залишивши тільки тоненькі акуратні вусики, які зводили з розуму партійних дам. Правда, він брав їх не тільки вусиками, а ще й своїм шармом, військовою виправкою, манерою розмови, що підкуповувала своєю інтимністю. У кожної дами складалося таке враження, що розмовляє вона не з чужою людиною, а зі своїм давнім другом, а може, навіть родичем, і бажання припасти до грудей цього родича ставало непереможним. Краух дер їх, мов лис курей, заки їхні чоловіки виконували державної ваги завдання, а вони обдаровували його розмаїтими гостинцями, якими він ділився й зі мною, бо на дідька лисого йому придалося б стільки краваток, капелюхів, запинок, перснів, дерев’яних орлів і шкатулок, ба навіть туркменських килимів. Його кабінет небавом перетворився на склад, а стіл завжди був порожній і застелений капами, на які він клав партійні тілеса й задовольняв їх під торохтіння брехунця, вмикаючи на всю потужність, бо ті розпластані корови часто впадали в такий екстаз, що не контролювали себе і ревіли без пам’яті й стриму. Він признався, що декого з них мусив бити по писку, аби заткалися, але це їм тільки подобалося, і вони просили ще і ще, аж поки це не перетворилося на звичний ритуал, за який він, щоправда, вимагав окремих дарів.

Коло моїх високопоставлених знайомих росло. «Жорж», що став «Інтуристом», облюбувала партійна еліта, а також письменники й актори. Вони просто плавом пливли до Львова, заселялися в номери й гуділи в ресторації допізна. Я усім їм дуже подобався тим, що міг підтримати будь-яку розмову на мистецькі теми, сипав цитатами, мов з рукава, і загалом був веселим хлопакою. Краух теж не відставав і, добряче випивши, декламував «Чи чуєте, як липа шелестить?»

Якось зупинилася в нашому готелі відома актриса Фаїна Раневська — весела й компанійська дама, яка вечорами брала участь у галасливих бенкетах з письменниками, музикантами та акторами. Її ранки завжди були сповнені романтики, раз по раз хтось приносив букети квітів, шампанське, а вона тоді кликала мене і частувала. Широкої душі була людина. А як ми потоваришували? Після бурхливої бенкетової ночі, в якій я теж брав участь, вона прокинулася з болем голови й попросила ліків. Я, не довго думаючи й знаючи, що звечора вона пила шампанське, приніс їй той самий лік у відерці з льодом. Вона вибухнула щирим захопленням, обняла мене, духом перехилила перший келих, а тоді підвела до вікна і запитала:

— Пасматрітє, пажалуста, на етат дом напротів. Мне кажется ілі ета на самам деле? Там дєйствітєльна пішется «Дом єблі»? Ілі ета у меня с бадуна?

Я обняв її за могутню талію і сказав:

— Дорога Фаїночко! Там пишеться «Дім меблів». Просто літеру «м» затулив стовп.

Вона зітхнула.

— Как жаль. Всьо же і Львов єщьо не Європа. Ну, Андрюш, давай налівай.

Деякий клопіт завдав мені Левко. Він вліз у контакти з українським підпіллям, тепер він возив зайві продукти знову до лісу, але партизанам. Мені, курвий син, нічого не казав, а підключив до тої роботи ще й моїх батярів. Одне слово, вони попалися і опинилися в тюрмі. Я напружив усі свої зв’язки, заніс хабара Скворцову, і той нарешті змилосердився. Він обіцяв їх відпустити, але двоє мусять зостатися в заручниках і змити свою провину кров’ю. Тобто — виконати певне завдання. Хто це буде — нехай визначають самі. Я сказав Левкові, що оскільки він був заводіякою цього всього, нехай він і спокутує, а другого нехай виберуть сірниками. Ну, і випало на Сериля. А завдання виявилося таким. З чекістів та полонених партизанів формували загони, які мали вдавати упівців та тероризувати місцеве населення. їм видали вишиванки, всі вони були зношені, деякі в плямах крові. Левкова мала дірку якраз проти серця, але її видно не було, коли він вдягав зверху блюзку. Його весь час мучило, хто ж був убитий у цій вишиванці. Скворцов його заспокоїв: куля в те саме місце ніколи не потрапляє, так що від кулі в серце ти точно не загинеш. Десь із рік вони гайсали по Волині, палячи села й убиваючи невинних людей, доки їх нарешті не відпустили. Левко повернувся до роботи в ресторані, був похмурий і замкнений в собі. А Сериль за місяць повісився.

По смерті Сталіна я спробував довідатися про долю моєї мами, це було не просто, але Скворцов допоміг, і незабаром я з подивом довідався, що маму звільнили, й вона повернулася додому. До якого дому? До мене вона не зголошувалася. Але в міліції я дізнався адресу, за якою вона прописалася. Я негайно поїхав туди. Жила вона в Жовкві, у старій запалій у землю хаті. Мені відчинила літня жінка, не схожа на маму, а коли я запитав, чи тут живе пані Аглая, вона сполошилася і потягнула мене всередину.

— Вашої мами нема, — сказала вона. — Та Аглая, яка повернулася з Казахстану, не була вашою матір’ю. Вона була моєю дочкою. їх везли в одному вагоні. Ваша мама дорогою померла. Зазвичай, мерців викидали з потяга, навіть не зупиняючись. Моя донька була в ОУН, її засудили на 25 літ. А ваша мама — виселенка на час війни. Тому, коли конвойний пізніше записував покійників, моя донька назвала йому своє прізвище, а відтак перейняла прізвище вашої мами.

— І де вона зараз?

— Вона ж видавала себе за німкеню. їй вдалося виїхати до Німеччини. Тепер вона там. У Казахстані було чимало виселених німців, вона від них навчилася німецької, а за одного навіть вийшла заміж.

— Вас не збирається забрати?

— А хто я для неї? За документами чужа людина. Ніхто мене не випустить. Зате ви могли б. Дати вам її адресу?

Я похитав головою.

3

Мелася моя не працювала ніде, бо й потреби такої не було, я забезпечував її усім. Краух одружився з однією з сестер Колібрі, жили вони й далі утрьох, і кожна з них час від часу когось родила, так що назбиралося у нього четверо синів і шестеро доньок. А я допрацював у «Інтуристі» аж до 1974-го року, навіть ставши кандидатом у члени КПРС.

Скворцова забрали до Москви, але він не забув про мене. Новий начальник КГБ особисто завітав до ресторану, я пригостив його обідом, і він запитав, чи не хотілося

1 ... 103 104 105 ... 110
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Цензор снів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Цензор снів"