Читати книгу - "Зарубіжний детектив"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Не дуже охоче, та все ж прокурор Бочковський підписав ордер на обшук у квартирі Цельки. Майор був не такий наївний, щоб розраховувати на знахідку украдених мільйонів. Напевне, злочинці сховали їх у надійному місці. Розрахунок був на те, що в ході обшуку можна буде виявити сліди злочину — ну хоча б шматок провода того ж кольору і типу, з якого зроблена електропроводка заводського «фіата». Злочинці використали саме такий провід, бо всякий інший міг бути поміченим Ковальським, коли б він випадково заглянув під капот машини. А можливо, при обшуку знайдуть мініатюрну ручну дрель, свердло якої співпадало б з розміром двох отворів за приладною дошкою. Або вимикач, той самий, що був умонтований в машині і потім знятий. Не виключено, що злочинець пошкодував і не став викидати непотрібний вимикач або купив про всяк випадок два вимикачі і другий залишився у нього дома.
Досвідчений офіцер міліції знав: на таких дрібницях попадалися найобережніші, найрозумніші злочинці. Необхідно тільки відшукати ті дрібниці і зуміти вичавити з них максимум інформації. На свердлі, приміром, можуть зберегтися мікроскопічні частки матеріалу, з якого зроблена приладна дошка, а це вже не просто звинувачення, а й вагомий доказ злочину.
Не можна не брати до уваги й такий варіант: розуміючи, що вина його ось-ось буде доведена, злочинець вирішить зізнатися, аби суд врахував обставини, які пом’якшують провину. Адже при визначенні судом міри покарання враховуватимуться всі факти, а це велика різниця — сидіти у тюрмі десять чи сім років. Досвідчений адвокат завжди зуміє переконати суд у «щирому, щиросердечному покаянні» свого підзахисного, якщо той вкаже місце, де сховані гроші, або назве своїх спільників.
Качановський дібрав серед співробітників міліції кращих фахівців по проведенню обшуку. І ось ранесенько постукали у двері Маріана Цельки. Міліцейська машина була передбачливо залишена на сусідній вулиці.
Для мешканців квартири візит міліції виявився повного несподіванкою: дружина і діти бригадира ще спали. Сам він тільки-но встав і голився. Гадаючи, що стукає сусіда, ві. н відчинив двері і представ перед співробітниками міліції з бритвою у руці і намиленою лівою щокою. Побачивши міліцейські мундири, він швидше здивувався, ніж злякався.
— Ви до мене? У чім річ?
— Ви самі добре знаєте, у чім. Ось ордер на обшук. — І майор протягнув йому офіційний документ.
Бригадир прочитав його і сказав:
— Шукайте. Не знаю, що ви будете шукати, але знаю, що нічого не знайдете. Прошу вас тільки, врахуйте, будь ласка, що дружина зовсім недавно виписана і ще дуже слабка.
— З нами — жінка, співробітниця міліції. Розбудіть дружину і дітей. Нехай одягнуться у її присутності.
Целька здвигнув плечима і пішов виконувати вимогу майора. Дружина злякалась, але діти — восьмирічний хлопчик і п’ятирічна дівчинка — з цікавістю спостерігали за тим, що відбувається. Непрохані гості, не зволікаючи, приступили до роботи. Оглянули меблі і піч. Вивчили зміст вугільного ящика. Відра зі сміттям. Два міліціонери зайнялись підвалом і сміттєвим баком у дворі.
У Цельки, як і в кожного токаря, накопичилось безліч усякого залізяччя. Були й інструменти — молотки, гострозубці, кліщі, зубила. Була паяльна лампа. Було повно різного дроту і обрізків кабеля — але не таких, яких шукали. Ні вимикача, ні дрелі зі свердлами не було.
Обшук тривав більше п’яти годин. Крім того, міліція розпитала сусідів — а майже всі вони працювали на заводі точних приладів, — чи не позичав у них Маріан Целька дрелі в серпні або на початку вересня, чи не просив у них проводу або вимикача. Всі відповіли негативно.
Цельку відвезли на завод і в його присутності оглянули його шафку у роздягальні і токарні верстати, до яких він як бригадир мав доступ. Членам бригади задали ті ж питання, що й сусідам.
— Та в чім річ? Чого ви шукаєте? — допитувався Целька із занепокоєнням і роздратуванням.
— Ви добре знаєте, чого ми шукаємо. — Ця неввічлива відповідь майора красномовно свідчила про те, що його залишило звичне самовладання. Він зрозумів, що невдача з обшуком може розвалити зведену ним струнку будівлю чергової версії, тепер надія була тільки на допит підозрюваного.
— Ви відвозили дружину до Варшави другого вересня?
— Так.
— На машині Яна Ковальського? Тій самій, яка незабаром була викрадена?
— На тій самій.
— Хто їхав з вами? Ковальський?
— Ні. Я їхав сам.
— Дирекція дозволила вам узяти машину?
— Директор Надольний дозволив Ковальському відвезти мою дружину до лікарні.
— Ви вважали за краще їхати без нього?
— Мені було однаково. Це Ковальський вирішив залишитися, тому що йому треба було зайнятися машиною заступника директора.
— Хто ще їхав з вами?
— Ніхто. Тільки я і дружина.
— Дивно. Стільки заводських мешкає у Варшаві… Коли ви їхали до міста, чому не взяли когось підкинути?
— Я дуже поспішав. Дружина себе погано почувала. Та й їхали ми не в кінці зміни. Дружині потрібно було бути в лікарні об одинадцятій.
— А дітей чому ви з собою не захопили? Такий прекрасний випадок проїхатись машиною. Для дітей це завжди радість.
— Син був у школі.
— А донька? Їй напевне дуже хотілось поїхати з вами.
— Іренку я відвів до сусідів. Не хотілось мені брати її до лікарні. Я боявся, що вона почне плакати, коли дізнається, що мама там залишиться. І для дружини зайве нервування. Адже вона знала, яка важка операція на неї чекає. Правда, лікарі переконували, що пухлина незлоякісна, але вони могли нас просто заспокоювати.
— Ну гаразд, припустимо, що все так і було. Відвезли ви дружину у лікарню. А що потім?
— А нічого. Повернувся відразу ж до Надажина, адже машина могла знадобитися. Ковальський, напевно, вже нервувався, тому що я і так затримався — простовбичив у лікарні півтори години, щоб все оформити.
— Пам’ять у вас чудова, але ось чомусь ви ніяк не можете пригадати, що на автостраді з’їхали на узбіччя, зупинились, підняли капот машини…
— Це якась помилка. На шосе я не зупинявся, та й навіщо мені було піднімати канат машини? Адже вона зовсім недавно пройшла техогляд.
— Для того, щоб приєднати шматочок провода.
— Провода? — Якщо Целька і прикидався, то робив це майстерно.
— Так. Шматочок провода і вимикач. За приладною дошкою. Непогано придумано. Досить одного руху, і включай запалювання скільки завгодно — стартер не запрацює.
Безперечно, в усьому Надажині не було людини, яка б не знала, в який саме спосіб злодії виманили пасажирів з машини і потім помчали
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зарубіжний детектив», після закриття браузера.