Читати книгу - "Три листки за вікном"

Дитина була голодна й заплакала. Треба було впустити мамку, і графиня з важким почуттям відчинила двері, за якими вже стояла, не насмілюючись постукати, годувальниця.

– Швидше, – прошепотіла графиня мамці, – а то пан знову прийде з тими ліками.

– Тому я й хочу нагодувати, – шепнула годувальниця. – Пан кажуть, що ті ліки натщесерце.

Дитина ще смоктала груди, коли знову почулися залізні кроки. Граф повільно наближався до спальні дружини. Вона звелася і стала мертвенно-бліда. Повіки затремтіли, затрусилося підборіддя.

Граф постукав коротко і владно.

– Прошу пані відчинити, – сказав сухо. – Я приніс показати вам рецепт.

Не осмілилася не послухати. Пішла до дверей і відкинула защібку.

– О, він уже їсть, – сказав граф розчаровано. – Ось детальний опис чудодійних і запобіжних властивостей цих ліків. Пані повинна зрозуміти, що я аж ніяк не хочу втратити й цього спадкоємця…

Графиня дивилася на папір, але літер не бачила. Не могла нічого прочитати в цих розгонистих карлючках, якими був помережений.

– Переконалися, пані? – спитав він, дивлячись на неї згори вниз із холодним прижмурцем.

– Переконалася – сказала вона тихо. – Але чи не ліпше буде, щоб ці ліки давала дитині я сама?

– О ні! – сказав граф. – Батько також повинен брати участь у догляді своїх нащадків. Я мушу бути впевнений, що ліки даються суворо за приписом… Я добрий, пані, але коли ви не вбережете мені сина, горе ляже вам на голову…

– Я згодна! – мовила вона, не відводячи погляду від його гострих і пронизливих очей. – Тоді ви заведете мене в підвали і застрелите, як собаку…

Вони говорили по-французьки, але граф кинув занепокоєний погляд на годувальницю. Він видимо спохмурнів.

– Що ви знаєте про підвали? – спитав тихо.

– О пане, – сказала графиня, визивно всміхаючись. – Хіба не так буває в усіх авантюрних романах?

– Ми про це ще побалакаємо, – мовив уже мирніше граф. – Сьогодні я поїду в свої херсонські маєтки. На два дні. Повернувшись, ми вирішимо спільно: давати ці ліки дитині чи ні. Коли бажаєте, закличемо лікаря й порадимося, я так само не ворог нашому нащадку, як і ви. Гадаю, тут у нас не буде суперечок…

– Була б щаслива, пане! – сказала, викликаючи на обличчя усміх, графиня. – Щиро зворушена виявом ваших батьківських почуттів…

Ще дивився на неї згори вниз з тим-таки прижмурцем.

– Чи не лукавите, пані? – спитав зимно.

– Де б я посміла! – майже вигукнула графиня.

– Авжеж, – сказав граф і, різко повернувшись, потупав коридором геть…

Після того події розгорталися досить стрімко. Граф виїхав у херсонські маєтки ополудні. Через кілька годин по тому прискакав нарочний від генерал-губернатора Бібікова, який попросив доповісти про себе графині. Через мамку графиня поширила чутку, що гонець сповістив про хворобу її матері. Нарочного відразу ж було відправлено в Брацлав, він мав наказ генерал-губернатора приготувати екіпаж для нагальної потреби. Під вечір, пополуднувавши, графиня наказала запрягти найвигіднішу карету, щоб покатати сина. В кареті помістилася й мамка – вони звільна поїхали по дорозі на Брацлав. Заступник головного управителя – сам управитель був у Петербурзі – благодушно подивився на те з вікна, ще й рукою помахав; був певний, що за якусь годину карета повернеться, адже такі катання учинялися не раз. Він не дістав від графа вказівки стерегти графиню, а мав тільки за нею стежити. Він і стежив, не відчуваючи, що це початок великого заколоту в маєтку, де він прожив спокійне життя.

Карета повернулася в маєток без пасажирів вже зовсім потемки. Кучер оповістив заступнику управителя, що графиня наказала йому простояти в Брацлаві дві години, а коли за тон час не буде інших розпоряджень, повернутися додому. Годинника кучер не мав, отож простояв стільки, скільки вважав за належне, тобто «довго». Ніяких розпоряджень не дістав і повернувся в маєток: де ж поділися графиня з мамкою та дитиною – він знати не знав.

Заступник управителя позеленів. Треба було нагально давати знати графові, але на ніч не зважився посилати гінця – а що, коли кучер щось наплутав? Погнав його назад у Брацлав, наказавши не повертатися до ранку, а гінця послав тільки-но розвидніло. Графиня мчала в цей час на підставних конях у Київ, а наступного дня вручила себе й сина в опіку генерал-губернатора Бібікова. Вона розплакалася перед колишнім своїм залицяльником і розповіла все, що перетерпіла в маєтку навісного графа. Генерал-губернатор схвильовано ходив по величезному кабінеті, і в ньому кипіла лють. Дозволив собі інтимний рух, тобто заспокійливо погладив графиню по плечі. Вона поривисто кинулася до нього, і він змушений був обійняти її єдиною своєю рукою.

– Богом вас заклинаю, врятуйте мене! – трохи мелодраматично вигукнула графиня…

Я при тій сцені був частиною тіні графині, бо день, у який примчала вона в Київ, був сонячний; дивлячись на сцену, що її тільки описав, не міг не зажити й певної втіхи, адже тут було й трохи того, що виходило за межі офіційних повноважень генерал-губернаторської влади; зрештою, в житті найцікавіші саме такі відхилення, та й не збираюся я ставати літописцем казенної доброчинності.

– Не варто губити часу, – по-діловому сказав генерал-губернатор. – Сьогодні ж пишіть на ім'я государя прохання, бо ми сподіваємося з дня на день його величність до нас у Київ…

Діставши звістку про втечу дружини, граф, не заїжджаючи в маєток, подався просто в Київ. Він мчав без зупинок удень і вночі, лишаючи станційним смотрителям шалені чайові, і прибув у Київ опівночі за дві години після того, коли туди ж завітав імператор Микола Павлович. Доля захотіла пожартувати над тульчинським можновладцем і завела його до готелю навпроти кріпості, біля плац-парадного поля. Дорога його добряче виморила, і він заснув мертвим сном.

Імператор, який зупинився в генерал-губернаторському палаці, в передчутті параду, який його завжди приємно бадьорив і підносив, наказав збудити себе дуже рано. Перед урочистостями відвідав Лавру й помолився: найкраще екіпірування перед оглядом військ. Після того він поїхав в екіпажі до кріпосних воріт, де його чекав чудовий, білий, розкішно прибраний кінь. Государ імператор любив коней більше, як людей, тому милостиво всміхнувся білому красеню і вседержавно поплескав його по шиї.

Рівно о восьмій ранку государ з'явивсь у воротах кріпості на чудовому румаці і з багаточисленним блискучим почтом стрілою помчався до військ, що виструнчено стояли на плац-парадному полі вже з раннього ранку. В найближчому його супроводі скакав однорукий генерал-губернатор, а я, стоячи