Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Звичайна вдячність 📚 - Українською

Читати книгу - "Звичайна вдячність"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Звичайна вдячність" автора Вільям Кент Крюгер. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 103 104 105 ... 114
Перейти на сторінку:
гукнули у відповідь.

За кілька хвилин вийшов Гас, обкутаний рушником довкола талії. Він усміхався.

— Як справи, друзяки?

— Ми шукали тебе, — відповів йому.

— Катався на мотоциклі. Вітер, що обдуває обличчя, дає мені відчуття свободи. Мабуть, і досі намагаюся позбутися згадки про тюрму. Щось серйозне, еге ж бо? — він уважно нас оглянув.

Гас стояв там у самому лише рушникові, а я переповідав усі свої міркування. Він уважно слухав і в кінці промовив:

— Господи, — шкрябнув свої груди. Потім додав: — Господи. Ви татові про це казали?

— Ні.

— Думаю, це варто зробити.

— Отже, ти згоден, що це може бути правдою?

— Сподіваюся, що ні, Френку. Проте слова варті уваги.

— Ти можеш побути з нами, коли розповідатимемо все татові?

— Звісно. Зараз лишень одягнуся.

Ми почекали нагорі в храмі. Джейк сидів у першому ряду, склавши руки на колінах — точнісінько так само, як під час батькової служби. Я походжав перед вівтарем, усередині все тремтіло. Сонце сідало, вітражне вікно на західній стіні, здавалося, ожило і вигравало численними барвами.

— Френку?

— Що?

— Може, не будемо розповідати татові?

— Чому це не будемо?

— Невже так важливо, хто вбив Аріель?

— Звісно, важливо. Це надважливо. Що з тобою?

— Я думаю.

— Про що?

— Френку, дива трапляються. Але не такі, як я собі уявляв. Розумієш, не такі, як воскресіння або щось на кшталт цього. Мама знову щаслива, майже щаслива. І це для мене диво. А вчора я не заїкався. І знаєш що? Я навіть гадаю, що більше ніколи вже не буду.

— Неймовірно. Я радий за тебе.

І це було щирою правдою, проте радість затьмарила страхітлива ворожість, яку я відчував до Еміля Брендта.

— Я лише хочу сказати: може, лишити все, як є? Віддати це в руки Господа і сподіватися на просте буденне чудо.

Я зупинився й поглянув на Джейка. Його простодушне обличчя… щось у ньому було таке — не знаю, яке дібрати інше слово, — щось дуже красиве. Я сів поруч із братом.

— Яким воно було? — спитав я в нього. — Твоє чудо?

— Воно прийшло до мене, — трішки замислившись, мовив Джейк. — Це було як сяйво, як голос. Я лишень…

— Лише що?

— Просто я більше не боявся. Можливо, інші навіть і подумати не могли, що це диво, але для мене це було саме так. Хочу просто донести тобі, Френку. Якщо ми довіримо все Господу, нікому з нас більше не потрібно буде боятися.

— Я думав, ти не віриш у Бога.

— І сам так думав, але помилявся.

У храм зайшов Гас:

— Гаразд. Думаю, ліпше про це поговорити тут. Мамі зараз таке знати ні до чого. Хто покличе тата?

Я знав: Джейк не піде, тому повернувся і вибіг із церкви. Сонце майже заховалося за небокраєм, пофарбувавши хмари над пагорбами тьмяною помаранчевою фарбою. Я зайшов до нашої оселі й одразу почув звуки піаніно — мама грала «Місячну сонату». Вона грала вперше після зникнення Аріель, і я зрозумів, який порожній без музики був наш будинок. Тато сидів на дивані і читав газету — звичайний недільний вечір, який заміняв собою всі ранкові й обідні клопоти. Я вже хотів зупинитися і вийти надвір. Я жадав повернутися до нормального життя так само, як прагнув викрити вбивцю Аріель. І зараз у моїй голові засіла страшна думка про причетність Еміля Брендта до загибелі сестри — зостатися з нею сам на сам я не міг.

— Гас хоче з тобою поговорити, — я підійшов і повідомив татові.

— Про що?

— Це важливо. Він у церкві.

— Де Джейк?

— Він також там.

Тато здивовано поглянув на мене, згорнув газету і відклав її вбік.

— Рут, є розмова з Гасом. За мить повернуся. Френк і Джейк зі мною.

Вона продовжувала грати і, не відриваючись від клавіш, промовила:

— Будьте обережні.

Дорогою до церкви

1 ... 103 104 105 ... 114
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Звичайна вдячність», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Звичайна вдячність"