Читати книгу - "Душа дракона, Лаванда Різ"

- «Невже моїм будинком тепер стане Рейг?», - думала Джин пізно ввечері, розчісуючи гребенем волосся, подумки перебираючи події дня. Благо Шай залишив її одну і у неї був час поміркувати. Він пересувався так не чутно, безшумно ковзнувши позаду неї на ліжко:

- Про що ти з ними говорила, струмочок? - вкрадливо поцікавився він, не приховуючи ревнивих ноток у голосі. Його руки стали по-хазяйськи нишпорити по її тілу, обережно, але наполегливо стягуючи з неї нижню сорочку.

- Просто заспокоювала рідних, що зі мною усе добре.

- Я не про це. Про що ти говорила з драконами? - міцно стиснув її за плечі Шай. - Я знаю, ти з ними говорила. Ти б не упустила таку можливість. Воїни Варона пов'язані з тобою, ти зачарувала їх своїм даром іскри. Так про що ви розмовляли? - з ревнощами повторив він запитання.

- Клянуся, тільки з Нормом. Він запитав як мої справи. І ще раз настійно радив триматися за тебе. Як бачиш, я не плету проти тебе змов, - озирнувшись, вона спіймала власницький погляд дракона. - Відпусти, ти робиш мені боляче. Сердишся?

- Все що стосується тебе занадто гостро для мене, - процідив він, загравши жовнами, притискаючи її до себе, як притискають траву подорожника до садна, чекаючи полегшення.

- Що тебе так турбує? Поділися зі мною?

- Зараз я не хочу, щоб ти задавала мені питання, - мало не простогнав Шай. - Зараз я лише хочу, щоб ти була зі мною ніжною.

І вона була. Щиро. Віддаючись з бажанням, приймаючи з подякою. Отримуючи та даруючи йому задоволення. Поки виснажившись, не заснула у його обіймах.

 ***

Захоплення північних земель вимагало присутності правителя Чорної люті. Шай прагнув закінчити все якомога швидше. Його зовсім не тішило те, що йому доведеться залишити Джин, а про те, щоб взяти її з собою не було й мови. Угрюм гора теж була не кращим варіантом, віднеси він її туди - замучився б від ревнощів. Тому він залишав її у чужій для неї цитаделі під наглядом особисто відібраної охорони.

- Не знаю, чи станеш ти нудьгувати за мною, - багатозначно протягнув Шай, намагаючись попрощатися, чого він в принципі не вмів, там де він виріс прощання не існувало. А прощатися з Джин йому і зовсім не подобалося. Тепер, коли у нього з'явилася можливість проводити з нею ночі,а іноді навіть і дні, він до неї немов приклеївся намертво. Потреба бачити її, переважала навіть над потребою у полюванні за свіжиною. Після підземелля він все ще ніяк не міг позбутися цієї звички. Драконячі звичаї Чорної люті все ще правили їхніми душами, але Джин стала потихеньку їх витісняти. Правда вона нічого не знала про це. Він би й не хотів, щоб вона знала. Тому переходив зі своїми воїнами на діалект їхньої раси.

- Що ж мені робити за твоєї відсутності? - Джин і сама ще не знала, чи буде вона тужити за ним.

- Вбиватися горем, - пожартував Шай. - Можеш вивчати цитадель. Рейг величезне місто драконів. Тебе всюди будуть супроводжувати мої варлоки.

- Варлоки? - здивовано насупилася дівчина. - Це навіть не спеціальний загін? - хмикнула вона, посміхнувшись.

- Це ... натаскані вбивці. Їхня свідомість - це свідомість слухняних мені монстрів, народжених у найглибшій темряві, - серйозно промовив він. - Варлокам навіть не потрібні мечі, вони зубами порвуть будь-кого, хто косо на тебе гляне. Якщо знадобитися їх зупинити, досить вимовити моє ім'я. Тебе вони не чіпатимуть, не бійся. З тебе їм велено порошинки здувати.

- Шай, чому ти так посилено турбуєшся про мене?

- Тому що ... Прокляття! Знову ці твої питання! - розлютився Шай. - Ти не можеш без них, так? Ти жахливо цікава людинка. Ти не даєш дракону бути драконом!

- Ну, тоді відкуси мені голову та лети собі на війну, - посміхнулася Джин, змусивши посміхнутися і його. - Просто повертайся скоріше, - і вона поцілувала його вже невідомо яким за рахунком прощальним поцілунком.                                                                                                

Варлоки дійсно відрізнялися від інших воїнів Чорної люті. Міцні, жилаві, з наголо голеними головами, моторошні, люті обличчя. Вони покривали голови та обличчя білою глиною по якій зверху вимальовували чорною фарбою драконячі руни. Їх було четверо. До всього вони ще й виявилися мовчазними. Скільки не задавала їм Джин питання, в результаті вона вирішила, що вони німі. Але гуляти з ними по цитаделі було забавно - усі, включаючи владик, з жахом шарахалися від неї на всі боки. Тому Джин безперешкодно входила у будь-яку будівлю, у будь-яку крамницю, навіть у чужі оселі. Їй було цікаво, і їй ніхто не заважав, хоч безкарно рийся у чужих скринях. В одній з веж, вона виявила сховище сувоїв та  писаря, якого довелося затиснути у кутку, щоб той не втік, як решта.         

- Я не заподію тобі шкоди. Скажи мені, що означають ці руни? - вказала вона на варлоків, які слідували за нею тінню. - Думаю, це через них мене усі бояться?                                                                                             

- Ви маєте рацію, пані, - промекав майстер пера. - Ці руни говорять про різні види смерті, якими варлоки майстерно володіють. Там говориться, що вони шукають і жадають жертву, так як звикли харчуватися виключно сирим, ще теплим м'ясом. І це правда, ... правитель Шай морить їх голодом, як я чув, і лише іноді годує їх своїми ворогами. Тварин вони їдять  рідко, зазвичай ... драконів. Тому варлоки  завжди голодні та завжди злі. Якщо хто-небудь завдасть вам шкоди, він дозволив їм зжерти цих нещасних. Тому усі з жахом тікають. І вони розуміють лише діалект Чорної люті.