Читати книгу - "Хімера, Julia Shperova"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Тоді не повертатимемося до цієї теми. Не буду повторюватися, я попереджав тебе про свій прихід. Тепер скажи мені, чому ти схопився посеред ночі? - ненав'язливо поцікавився Френк. - Я чекав, що мені доведеться тебе будити, щоб скрасити сумні години очікування жвавою бесідою.
- Нічні жахи, - буркнув Джеймс, розмірковуючи над тим, чи прийшла з братом його сестра чи ні.
- Діти до чотирьох років не можуть розрізнити сон і реальність, і, якщо їм сниться кошмар, вони навіть прокинувшись не усвідомлюють, що це просто сон, - Френк дивився прямо перед собою, ніби звертався до невидимого співрозмовника. Він підвівся і повільно обійшовши стіл, сів поруч із Джеймсом. - Не хвилюйся, я не скажу їй.
- Не скажеш кому? І не скажеш що?
- Не скажу сестрі, що тобі страшно. Це цілком нормальна реакція, - заявив Френсіс.
- З якого дива така благодійність? Я не боюся вас. І навіть Ентоні не боюся - з натиском відповідав Джеймс. Френк схилив голову набік.
- Тоді чого ти боїшся? А ти боїшся, це видно.
- Не твоя справа, Ароше.
- Клич мене Френсісом. Зрештою, я випив у твоїй хаті майже дві чашки чаю. Ми можемо вважатися добрими приятелями, Джеймсе.
- Добре, Френсісе. Тоді дай мені відповідь, що ти робиш тут насправді?
- О, я думав, це очевидно - стежу, щоб один не надто дружньо налаштований горгул і божевільна магичка не закусили тобою і твоїми друзями.
Джеймсу раптом скрутило все нутрощі. О боже, Френсіс і справді все ще захищав його сім'ю, тоді як Джеймс подумки хотів ударити його чимось. Він просто ідіот.
- Ти гадаєш, Тоні повернеться? - спитав він гостя навмисне спокійним голосом.
- Цілком ймовірно, адже він не закінчив почате. Ти все ще живий, значить його справу не завершено.
- І що ти зробиш, коли він повернеться?
- Намагатимусь переконати його. Мені не дуже хотілося б ходити за тобою і твоєю родиною по п'ятах все ваше життя.
- Переконати? Про що ти кажеш?
Френсіс знову дивився кудись крізь Джеймса - наче задумався про щось. Щось у його погляді говорило Джеймсу, що його відвідувачу куди більше сімнадцяти років і від цього нутрощі знову перекосило.
- Можеш називати це як хочеш. "Переконати" не найбезглуздіший варіант.
Френк ніби прийшов до тями і вкотре просканував кухню і коридор поглядом. Немов, поки він роздумував, там могли з'явитися злі горгули, а він цього не помітив.
- А де зараз ті, хто врятував мене від Тоні у лісі?
- Янна та Антуан. Вони стежили за тобою за наказом Ради. Якщо Рада не відкликала їх, вони можуть бути десь неподалік.
- Вони теж горгули?
- Так, з стародавніх.
- Стародавніх?
- Їхнє життя тягнеться з середини п'ятнадцятого століття. Такі старі руїни, створіння світу Тіней, звуться стародавніми.
- Хотів би я так виглядати через стільки часу. - Джеймс ніяково пожартував, відчувши, що втрачає самовладання.
- Окрім вічного життя, ти отримуєш вічний тягар безсмертя. Повір мені, це не так вже й весело. Те саме, щоразу, і смерть спершу всіх твоїх рідних, а потім - знайомих і друзів. Це не те, що можна побажати на день народження.
- То ти безсмертний? - Джеймс ледве міг говорити від подиву.
Френсіс Арош заплющив очі, перш ніж відповісти. Його, очевидно, дратувало це питання, але він все ж таки відповів.
- Так. Моє життя триває нескінченно довго, і я не знаю способу перервати його.
- І Елінор також?
- Так.
- Але ж ви не маги і не горгули, і не знаю хто ще...наскільки мені відомо. Давно ви стали такими?
Арош раптом опинився на своєму колишньому місці, миттю перемістившись туди.
- Ці питання не роблять тобі честі, Джеймс Брістоул.
- Ти знову заговорив, ніби ми у дев'ятнадцятому столітті.
- Якщо це все що тебе хвилює, будь ласка, повернися в ліжко. Я хотів би залишитися наодинці з чаєм. Я вже привітав тебе, ти розважив мене, тож на сьогодні вистачить люб'язностей.
Джеймс проігнорував його.
- Ти взагалі колись відпочиваєш?
- Як тільки ти підеш, одразу й почну.
Джеймс здивувався такій швидкій зміні в настрої Френсіса і вирішив, що йому справді краще піти. Світло на кухні згасло і він пригадав, що забув зробити.
- Френсісе? - тихо покликав Джеймс - мить, і той з’явився так швидко, що в очах зарябіло.
- Що ще?
- Дякую за те, що ти все ще тут і не даєш моєму дядькові нашкодити іншим.
- Він більше не твій дядько. Завжди будь ласка.
Більше він нічого не сказав і зник у темряві. Акуратно ступаючи сходами нагору, Джеймс розмірковував про цю дивну нічну розмову. Він сподівався, що колись дізнається причини, що раніше змушували Арош ненавидіти його.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хімера, Julia Shperova», після закриття браузера.