Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Ваші пальці пахнуть ладаном 📚 - Українською

Читати книгу - "Ваші пальці пахнуть ладаном"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ваші пальці пахнуть ладаном" автора Валентин Лукіч Чемеріс. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 104 105 106 ... 155
Перейти на сторінку:
художника, потім піддається чарам гіпнотизера, аж доки й не загине – така плата за гріхи.

Стрічка в глядачів матиме колосальний успіх, і кінотеатри не зможуть вмістити всіх бажаючих. Пізніше ця стрічка Петра Чардиніна буде названа «лебединою піснею дореволюційного російського кіно».

У якійсь мірі вона стане і лебединою піснею самої Віри Холодної – після тієї «сказки любви дорогой» їй вже нічого не залишиться…

Попереду її чекатиме Одеса, далі якої у неї вже ніколи не буде дороги.

Ах, Одеса…

Та Одеса, про яку так зворушливо і безшабашно-весело – як і належить бути істинному одеситу – співатиме істинний одесит Льонька Утьосов:

Ах, Одесса моя ненаглядная,

Без тебя бы не смог, вероятно, я

Ни душой молодеть, ни шутить,

Ни шутить, ни песни петь…

Зі спогадів сестри Холодної Софії Левченко

– Переїзд в Одесу? Це була кіноекспедиція фірми. Віра взяла з собою мене й одну зі своїх дочок – Женю, а сестра Надя і друга дочка Віри, Нонна, залишилися в Москві з Володимиром Григоровичем. Сполучення з Москвою було нерегулярним – від оказії до оказії. Тут, в Одесі, я вже почала виступати в балеті Оперного театру – мені було тринадцять років. Віра завжди опікувалася мною і фактично була мені матір’ю. Коли Одесу зайняли французькі війська, Віра почала отримувати одну за одною пропозиції від іноземних фірм. Ії запрошували за кордон. У свою чергу Дмитро Іванович Харитонов запропонував їй стати компаньйоном його «справи» за рубежем. Фірми обіцяли їй величезні гонорари, але Віра рішуче їх відхиляла. Виїжджали багато акторів, спокушаючись і грошима, і перспективною роботою. В Одесі ставало все трудніше знімати картини – не було плівки, хімікатів. Віра опублікувала заяву в пресі, у якій публічно заявила, що ні за що не залишить свою батьківщину у тяжкий для неї час, і закликала інших артистів наслідувати її рішення. Відгуки були різні, хто залишився, хто – як Мозжухін, – емігрував…

…Віра Василівна виїхала до Одеси – на натурні зйомки фільмів «Княгиня Тараканова» та «Циганка Аза».

Звичайна поїздка на звичайні натурні зйомки. До всього ж первістка часто хворіла, тож Віра Василівна з охотою прийняла пропозицію щодо зйомок в Одесі, сподіваючись, що сонце та морські купання підуть тільки на користь дочці.

В Одесу знімальна група на чолі з режисером Петром Чардиніним приїхала, щоб у мальовничих місцях – біля моря, у скелях та на руїнах старого замку, – закінчити зйомки «Княжны Таракановой». Спершу планувалося знімати в Одесі десь з місяць, поки стояла сонячна погода. Оскільки відрядження мало бути недовгим, Віра Василівна залишила в Москві чоловіка з молодшою дочкою Нонною – про те, що знімальній групі доведеться на цілих півроку – через інтервенцію – затриматися в Одесі, – тоді й гадки не було.

Коли Віру Василівну дорогою у поїзді «Москва – Одеса» друзі і колеги з групи Харитонова, які їхали на південь, на зйомки, питали, чому вона не взяла з собою чоловіка, який залишився сам-один у Москві, адже Володимиру Григоровичу після фронтового поранення море тільки на користь пішло б, актриса відповідала дещо невиразно й наче при цьому губилась: у Володі термінові справи в Москві, пов’язані з військовим міністерством, а тільки він, мовляв, упорається з ними, так відразу ж і приїде до неї в Одесу і вже тоді надолужить своє…

Логічно воно так і мало бути. Море, теплий південь – та й з харчами у ті тривожні й неспокійні дні в Одесі було не те, що тоді в Москві, заполоненій біженцями, військами і пораненими, не кажучи вже про клімат – позитивно подіють на чоловіка та на його підірване здоров’я, але…

Віра Василівна трохи тоді кривила душею, тому й опускала очі, коли заходила згадка про чоловіка. Не в тім річ, що буцімто справи обсіли Володимира Григоровича. Ніяких нагальних справ, крім одужання після фронтового поранення, у чоловіка не було. А був у них перед від’їздом скандал, правда, поки що легкий, суто сімейний. Хоча вже й хронічний, адже за останні роки, починаючи з 1915-го, спалахував не раз і колишньої злагоди й миру між ними вже ніби не було. Принаймні злагода їхня дала тріщину, що поступово, але неухильно розширювалася, і Віра вже й не знала, як їй дати раду. Хоча давно відомо: те, що тріснуло чи розірвалося навпіл, уже не залагодиш і порвану нитку як не зав’язуй, а вузлик на згадку залишиться…

Коли Джон Фіцджеральд Кеннеді, президент США, 1961 року прилетів у Париж з офіційним візитом – державний рівень! – з дружиною Жаклін, і зійшов з трапу літака, галантні паризькі газетярі, вражені красою і стильністю першої леді Америки, оточили її, залишивши без уваги президента, який скромно якось притулився збоку.

А коли інтерв’юери нарешті звернули й на нього увагу, сказав:

– Панове, мені немає потреби відрекомендовуватись. Я – чоловік цієї жінки…

І річ не в тім, що Джон Кеннеді не був «ніхто», він все ж таки був широко знаний світові, як президент могутньої держави, а в тому – і це головне, – він мав те, чого не всі чоловіки мають: почуття гумору. Рятівне на всі випадки життя.

Не мав його Володимир Холодний – почуття гумору, рідкісне, бо рятівне у всіх випадках життя.

З усіх почуттів людини – шосте (людина добре орієнтується в обставинах, інтуїтивно приймаючи правильні рішення), естетичне (емоційна реакція на естетичні цінності), національне (вияви поваги до свого народу, до його культури і надбань, своєрідності і неповторності), патріотичне (любов до батьківщини, готовність їй служити, взяти відповідальність за її долю), відповідальності (усвідомлення свого обов’язку і готовність йому служити), міри і, зрештою, почуття гумору – здатність бачити за будь-яких обставин щось смішне і вміти його передавати. Це теж головне почуття, що допомагає триматися на поверхні. Його якраз і не було в Холодного, і це, врешті-решт, приведе його до краху. Почуття гумору рятувало президента США у багатьох випадках. У тім числі й допомогло йому триматися з гідністю в аеропорту Парижа, коли газетярі не до нього кинулись, а до його красуні-дружини…

У Володимира Холодного, юриста за фахом, прапорщика Першої світової, дружина теж була красунею, але на його лихо – так він вважатиме, не зізнаючись про те навіть самому собі, – ще й знаменитою – чи не найзнаменитішою! – на всю Росію. Вона не просто мала колосальний успіх і славу, а й стала на той час поп-ідолом любителів кінематографа, суперзіркою театру тіней…

Чужим успіхам, – бодай то був

1 ... 104 105 106 ... 155
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ваші пальці пахнуть ладаном», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ваші пальці пахнуть ладаном"