Читати книгу - "Імператор, Кирило Легович"

Розділ п’ятдесят другий 

Імператриця Марія дала приклад витривалості у такий скрутний час. Події, що розвивалися швидко, вимагали конкретних дій з холодним розумом. Математичний склад її розуму допоміг у найскладніші часи втримати рівновагу. 

Генрі де Вайлайн. “Хюман у зоні турбулентності” 

Марія поспіхом йшла освітленими коридорами до свого кабінету. Вона відчувала, що от-от вибухне бомбою, і розповсюдить свій крик та плач на всю будівлю Офісу. 

 На мить вона зупинилася біля дверей до вбиральні. Дівчина стискаючи кулаки й кусаючи губи хвилину стола біля входу, з цікавістю споглядаючи на сіру ручку. Вона різко смикнула двері на себе і набираючи швидкість намагалася залетіти до кабінки, але біля раковини її зупинив Давид, що мив руки у пристрої, схожому на скарбничку, куди замість монет всовували долоні. Він глянув у дзеркало, що висіло на всю стіну, і побачив заплакані очі Імператриці: 

-Я привиду його вам, стане легше. 

-Кого? – стримуючи сльози мовила Імператриця. 

-Данила. Він у столиці. Я зроблю так, аби ви разом мешкали тут, - підходячи до Марії сказав Давид, намагаючись не дивитися на її заплакані очі. 

 Дівчина мовчки кивнула. Хлопець вийшов з вбиральні, і щойно зачинилися двері Марія вибухнула криком, що йшов крізь сльози. Вона впала на підлогу й почала повільно бити сірий кахель тендітним кулаком.  

На крик до вбиральні підбіг охоронець. Він постукав у двері й запитав у Імператриці: 

-Пані, вам не потрібна допомога?  

Ці слова заспокоїли її. Вона швидко встала з підлоги, поправила чорну кофту й штани, й зі заплаканим виглядом вийшла з вбиральні: 

-Як бачиш, не потрібна! – сердитим голосом мовила Імператриця, подивившись на охоронця розмитою тушшю на очах. Імпремен не встиг нічого й сказати, як побачив спину Імператриці, чиї поспішні кроки наближалися до головного корпусу будівлі. 

Марія намагалася залишатися в очах присутніх спокійною та доброзичливою. Але на шляху до кабінету її вона ледь не вдарилася об стіл, не спіткнулася через робота пилососа.   

Зайшовши до кабінету  Імператриця з полегшенням зітхнула. Повільними кроками вона підходила до свого столу, що тьмяно освітлював кімнату через невимкнений екран робочого електронного кабінету. Тут все залишилося без змін з моменту, коли директор департаменту надзвичайних ситуацій Рей Чекчаський, зайшов у кабінет повідомити про теракт. Минуло п’ять годин, але тіла Ромула І не знайдено. Надія на те, що він живий згасла з кожною хвилиною.  

Марія сіла за стіл, і одразу почула стукіт у двері. Вхідний екран (аналог домофона) показував на порозі  голову Галактичної розвідки. Імператриця відчинила двері, й до кабінету спокійною ходою пройшла Фахріє де Мір. 

-Ви просили мене до вас прийти, - почала одразу ж голова розвідки. 

-Сідайте. У нас з вами довга розмова.  

-Якщо ви хочете дізнатися про пана Ромула, то… 

-Ні! Зараз не про нього. Хоча й ви причетні до цієї трагедії! Як можна було проґавити це? Недогледіти? Ви – тіньова армія, і так облажатися?!  

-Ваш гнів цілком виправданий, але, як бачите, ніхто зараз не застрахований… 

-Ось це мене розлючує ще більше! Як міг статися теракт? Виходить, якщо ви не можете дивитися за своєю організацією, то, значить, керівник не справляється зі своїми обов’язками.  

-Зараз міняти очільників відомств попросту небезпечно… 

-А що ви пропонуєте? Знову пообіцяти зміни? Дайте вгадаю – знову! Мене це дістало! Ви й більшість інших структур з незрозумілих обставин легковажно ставилися до своєї роботи, і тепер у нас з вами виросла така чорна діра, яка може знищити всіх нас! 

-Проблеми є, ми їх вирішуємо… 

-Я особисто не бачу! Конкретні дії, і рішучіші! Звісно я не буду вас звільняти, бо, як ви казали, у такий час це безглуздість. Я прошу, ні, я вимагаю й наказую вам зробити колектив виключно з довірених осіб і професіоналів свого діла. Те, що зміниться, умовно, нова династія, не дає шансу закріпитися на високій посаді якомусь щуру-фанатику! 

Фахріє не знала, що й відповісти на ці звинувачення. Вона розуміла слова Імператриці – відомство втратило увагу та контроль над ситуацією.  

-Пані Фахріє, - вже спокійним голосом мовила Марія , - я хочу, аби ви привезли до мене Ейшера. Він сильна особа, може нам допомогти у вирішенні революції. Таких як він треба тримати поруч. 

-З одного боку, ви вірні, але не здається вам, що він зможе скористатися ситуацією й грати в цю гру сам за себе? 

-Це не моя вже проблема, а ваша, аби в цій війні не утворилася ще одна сторона, з якою мені особисто треба боротися! – вдихнувши закладеним носом мовила Імператриця. І ще одне: напишіть конкретні вимоги повстанців. Я хочу бачити на своєму робочому столі все, що вони «прагнуть змінити». Можете бути вільними! 

Фахріє не довго думаючи встала зі стільця. Вона поглянула на стривожений погляд дівчини, що з кожним рухом впадав у ще більший вирій душевних страждань.