Читати книгу - "Ліїн із роду со-Ялата. Інтригани, Тетяна Гуркало"

Коли смердити почало так, що відчував запах не тільки Ромул, нічні вовки стали діловито обвішуватися захистами і хапатися за зброю. А Радда і Ларама на подив дружно вмовляти Ромула повернутися, якщо вже тепер і без нього обійдуться, за що імператор обох обізвав курками.

А ще через десяток кроків, підлога під ногами дрібно завібрувала.

Смердіти стало і зовсім мерзенно. До звичної вже гидоти підмішався запах чогось солодкуватого. Тіваш на ходу вилаявся. Сильні маги схопилися за руки, ніби збиралися водити посеред коридору хоровод, і навіть недосвідчений Ромул помітив, що над усією групою розтягнувся купол ще одного захисту.

А потім були двері, спільні для одного з гостьових коридорів. Підперті меблями.

І ці двері просто знесли, разом з тим, що їх підпирало.

У коридорі по підлозі стелився ледь помітний сірий серпанок, що розходився перед куполом і боязко відсмикував від нього краї.

— Встигли, — видихнув молодий маг, що йшов поруч із Ромулом і тримав разом із Раддою ще один щит.

— Майже, — сказав старший маг, склав руки човником перед грудьми, а потім різко штовхнув ними щось невидиме.

І чергові двері обсипалися дрібним попелом.

У коридор буквально ринули чорні димні щупальця, що чомусь смерділи не пожежею, а тим самим мерзенним запахом. Ромула щось штовхнуло в груди і вдарило спиною об стіну, відкинувши на підлогу. Поруч лаялася майже невидима у фальшивому диму Радда. Потім хтось схопив за руку і допоміг підвестися. А потім Ромул просто біг. Недовго. Але через темряву. І йому здавалося, що він примудрився заблукати.

І як опинився в тій кімнаті, Ромул не дуже зрозумів.

І хто кричав, не зрозумів.

Просто над головою раптом виріс ще один захисний купол, що розігнав фальшивий дим по кутках і імператор побачив арбалетний болт, що повільно летить прямо йому в обличчя. І якимось дивом зумів відстрибнути убік, отримавши ще одним болтом по плечу і через це штовхнувши когось за спиною.

І вогонь у руках з'явився інстинктивно.

І кинув вогонь на криваві візерунки, намальовані на підлозі посеред кімнати не один Ромул.

І спалахнуло так, що полум'я дістало до стелі, а потім різко обпало.

І напівзасліплені цим полум'ям люди штовхалися, когось ловили. Тіваш вимагав перекрити вихід. Хтось із лайкою відповідав, що на відміну від нього, молодого ідіота, давно його перекрив.

Ромула штовхнули і спробували вдарити в обличчя мечем, але захист витримав, і імператор просто в черговий раз мало не впав.

А потім різко стало світло, нарешті перестало смердіти і він побачив її — тоненьку красуню в білій сукні. Вона стояла під захистом трьох суворих мужиків. Чомусь їх ніхто не чіпав, і дівчина просто стояла. І дивилася на Ромула круглими, захопленими очима. І коли брязкіт зброї та лайка припинилися, і всі на кілька миттєвостей завмерли, мабуть думаючи, що робити з дівчиною та її охоронцями, вона раптом взяла і заговорила:

— Вийшло! — із захопленням видихнула вона. — Вийшло! Як у Кадії! Вийшло! Тепер ми пов'язані навіки!

І зробила крок до Ромула, не дивлячись під ноги. Через що й спіткнулася об ще одну дівчину. Одну з тих, чиєю кров'ю, певне, малювали загадкові візерунки. Красуню в білій сукні це анітрохи не засмутило. Вона, сяючи усмішкою, переступила тіло і пішла далі, простягаючи до Ромула руки.

І імператорові дуже захотілося розвернутися і просто втекти від цієї божевільної.

Натомість він повернувся до Тіваша і коротко наказав:

— Спіймати, вдягнути блокатори і нікого до неї не пускати!

А поряд ахнула Радда. А потім і Ларама заголосила про те, що у бідного хлопчика кров. І Ромул навіть не зрозумів, що це про нього. Всі його сили йшли на те, щоб не зробити крок вперед і не зламати шию любительці білих суконь.

— Просто дурепа. Звичайна дурепа, — стомлено говорив Тіваш, котрий сидів у кріслі і з огидою дивився на чашку з чаєм, що стояла на столику біля руки.

Ромул сидів у кріслі навпроти і насолоджувався тим, що на підлокітнику сидить Радда і можна притискатися до неї плечем. І вона навіть деякий час не звертатиме уваги. А потім згадає, що на цьому самому плечі пов'язка, що зовсім недавно з нього витягли болт і абияк залікували, бо в імператора шило в дупі і він не сидітиме на місці. І Радда вимагатиме випростатися і не турбувати рану, що піджила зусиллями цілителів. А пересісти на інший підлокітник вона вперто не хотіла. Ну, хоч не йшла. І тішило, що через прохання пораненого імператора, а не вчителя чи ще когось.

— Найнатуральніша дурепа. Уявляєш? Цій красуні наплели казочок про те, як твоя мати заміж за Малена вийшла, і вона радісно помчала їх повторювати. Їй же й інструкції видали. І охорону, яка жертв заріже, щоб діві не довелося бруднити свої ніжні ручки. І… І ми їх, звичайно, спіймали. Ця перелякана дурепа дуже добре описала вид із вікна того будинку, куди її возили з пов'язкою на очах. Спостережлива, і пам'ять у неї хороша, але яка ж дурепа.

— То що вона насправді створила? — спитав Ромул. — Якщо не зважати на те, що зарізала трьох дівчат.

— Жертовник. Лише жертовник. Щоб затягнути демона до палацу, минаючи захист. Її б він першою і зжер. Ось би ця дурепа здивувалася... Ні, демон довго не протримався б, але мало що він встиг би наробити? А захист вплетений у стіни…

Висловившись, Тіваш похитав головою і потягся до чаю. Але випити його голові служби контролю та захисту не судилося. Двері різко відчинилися, наче по них ударили тараном. У кімнату спритно забігли нічні вовки і вишикувалися так, ніби збиралися відбивати напад. А слідом за ними зайшов палаючий обуренням мужик. А вже за ним десяток озброєних людей.

І, мабуть, саме через цих людей мужика і вирішили пустити, хоча що б вони зробили проти нічних вовків? Вони ж і воїни, і маги, і амулетами обвішані, як дерево наречених стрічками. Але чоловіка пустили. Тому що Ромулу все набридло навіть більше, ніж Тівашу. І він вирішив дізнатися про претензії всіх, хто ризикне їх висловити. А потім, відповідно до претензій, з цими ризиковими людьми і вчинити.