Читати книгу - "Таємниці морів, Сергій Гальченко"

   Одна колоритна мулатка стала пропонувати Джиму пройти з нею. Той здавалося навіть хотів погодитись, поки його не зупинили товариші. 

   — Нас можуть схопити, а ти вуха розвісив, цицьок не бачив? — у манері Альфреда вилаяв хлопця Фернандо. 

   — Та я нічого, — скорчив здивовану міну Джим. 

    — Ходімо вже!

   Вони опинились поблизу таверни «Солодка маркіза». Своєю назвою, за словами місцевих, таверна зобов’язана одній темпераментній сеньйорі. Розповідали нібито вона перевдягалась у бідну дівчину та проводила час з моряками. Так вона мстила чоловіку за постійні зради. Місцеві полюбляли розповідати цю історію, але це правда чи балачки ніхто не знав. 

   — А чи не за цю маркізу розповідали товариші? — спитав Фернандо.

  — Здається так. Треба завітати, можливо хтось з наших там, — запропонував Джим.

   — Тільки ні яких маркіз! А то сам тебе за одне місце підвішу! — попередив того Фернандо.

    У середині вони побачили Тьягу з Естебаном та інших товаришів, які сиділи за столом, і щось жваво обговорювали.

   — Капітане! — на радостях вигукнув Естебан, коли побачив Фернандо. Та потім різко замовк, аби не привертати зайвої уваги. На щастя ніхто з відвідувачів навіть не обернувся в їхній бік.

   — Ми тут гадаємо, як вас витягти.

   — Тепер головне якомога швидше зібратися з міста, — відповів Фернандо та поплескав товариша по плечу, — вранці помітять, що ми злиняли, і почнуть нас шукати. 

   — Уявляю мерзенну пику Пінеди коли йому повідомлять про втечу, — посміхнувся Джим.

   — А це хто такі? — Естебан нарешті помітив Отавіу, і його помічників.

   — Сеньйор Отавіу допоміг нам втекти. Це його люди. Вони тепер мають тікати з нами.

   — З якого хріну?

   — Це людина дона Сільвіо. Мальдонадо зрозуміє, завдяки кому ми втекли, і тоді його повісять замість нас, — пояснив Фернандо. — Він хоче, щоб ми пустилися навздогін за військовим кораблем, на якому відбув Герейро.

   — І з якого такого дива нам пхатися за цим старим йолопом, який мало не завів тебе на шибеницю, бром-бром щоглу йому в дупу?

   — Сеньйор Отавіу має попередити його про небезпеку.

   — Срати з марса йому на макітру, а не гнатися! Тут самім  шкіру рятувати треба. Через нього тебе ледь не повісили!

   — Так, невловний пірат, сам мало не запхав голову у зашморг, — пожартував Фернандо.

   — А на що ти сподівався? Казали ж не слід тим губернаторам вірити!

   — Так, якби не втрутився Отавіу, висіти вже завтра нам з Джимом на площі, на радість місцевим роззявам.

   — І не тільки, тут вже розтрубили, що потім вас у клітках виставлять на огляд біля форту, щоб іншим піратам не кортіло.

   — Так, треба скоріше вшиватися звідси. Не треба давати їм можливість це зробити. 

   — Гаразд, швидко на корабель. Треба встигнути 

 вийти з бухти!

   Компанія негайно кинулася до виходу, розплатившись із господаркою закладу.

   — Вона може і не маркіза, але дуже солоденька —  прошепотів Джим.

   — Більше Стіва слухай! Хутчіше вшиваймося звідси!