Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Американський психопат 📚 - Українською

Читати книгу - "Американський психопат"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Американський психопат" автора Брет Істон Елліс. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 104 105 106 ... 132
Перейти на сторінку:
я.

— Дякую, Патріку. Це дуже мило.

— Кицю, — попереджаю я. — Ти зустрічаєшся з найбільшим на весь Нью-Йорк вилупком.

— Ти так кажеш, наче я не знаю, — позіхає Сінді.

— Кицю, ти зустрічаєшся з неадекватним, зовсім неадекватним вилупком.

— Ти знав, що у Гемліна — шість телевізорів та сім відеомагнітофонів?

— Він хоч колись займається на гребному тренажері, який я йому подарував? — мені справді цікаво.

— Стоїть без діла, — каже Сінді. — Зовсім без діла.

— Кицю, він вилупок.

— Припини називати мене кицею, — роздратовано каже вона.

— Послухай, Сінді, якби в тебе був вибір, почитати «WWD» чи… — я змовкаю, бо не певен, що саме взагалі збирався сказати. — Слухай, сьогодні є щось цікаве? Щось не надто… бурхливе?

— Чого ти хочеш, Патріку? — зітхає Сінді.

— Я хочу миру, любові, дружби, розуміння, — холодно кажу я.

— Чого-ти-хочеш? — перепитує вона.

— Чому б вам обом не піти з нами?

— У нас інші плани.

— Гемлін уже забронював той клятий столик! — ображено кричу я.

— То й скористайтесь ним.

— Так, може, ти підеш з нами? — хтиво питаю я. — Кинь того вилупка десь у «Хуаніти».

— Здається, цю вечерю я пропущу, — каже Сінді. — Вибачся за мене перед «хлопцями».

— Але ж ми йдемо в «Кактус», тобто бар «Зевс», — кажу я, дещо збентежений. — Ні, в «Кактус».

— Ви що, серйозно туди зібралися? — питає вона.

— А що?

— Серед нормальних людей більше не заведено там вечеряти, — каже Сінді.

— Але ж Гемлін забронював там довбаний столик! — вигукую я.

— То він ще й там його забронював? — здивовано питає вона.

— І давно! — кричу я.

— Слухай, — каже Сінді. — Мені час перевдягатись.

— Мене це все зовсім не тішить, — кажу я.

— Не переживай так, — каже вона й кладе слухавку.

Я повертаюсь на іншу лінію.

— Бейтмене, я знаю, що це звучить нереально, — каже Мак-Дермотт, — але вакуум насправді розширюється.

— Я не по мексиканській кухні, — виголошує Ван-Паттен.

— Чекайте, ми ж не в мексиканський заклад йдемо, так? — кажу я. — Чи я щось плутаю? Ми не в бар «Зевс»?

— Ні, телепню, — випльовує Мак-Дермотт. — Ми не змогли туди пробитись. «Кактус», «Кактус» о дев’ятій.

— Але ж я не хочу мексиканської кухні, — каже Ван-Паттен.

— Але ж ти, Ван-Паттене, бронював столик! — волає Мак-Дермотт.

— Я теж не хочу, — раптом кажу я. — Чому саме мексиканська?

— Вона не те щоб зовсім мексиканська, — розлючено говорить Мак-Дермотт. — Це називається нова мексикана, тапас чи щось інше з кордону. Такого типу. Чекайте, у мене ще один дзвінок.

Він клацає й лишає на лінії нас із Ван-Паттеном.

— Бейтмене, — зітхає Ван-Паттен. — Щось моя ейфорія гасне.

— Це ти про що? — я намагаюся згадати, де саме я сказав Жаннетт та Евелін з нами зустрітись.

— Давай забронюємо столик деінде, — пропонує він.

Я думаю про це, потім підозріло питаю:

— І де саме?

— «1969», — спокушає мене Ван-Паттен. — Га? «1969»?

— Я б хотів туди сходити, — визнаю я.

— То що будемо робити? — питає він.

Я думаю.

— Бронюй столик. Швидко.

— Гаразд. На трьох? П’ятьох? Скільки нас?

— П’ятеро чи шестеро, здається.

— Гаразд. Чекай.

Він від’єднується, і повертається Мак-Дермотт.

— Де Ван-Паттен? — питає він.

— Він… відійшов попісяти, — кажу я.

— Чому ти не хочеш у «Кактус»?

— Бо мене охопила екзистенційна паніка, — брешу я.

— Ти думаєш, що це гідна причина, — каже Мак- Дермотт. — А от я так не думаю.

— Алло? — долучається до нас Ван-Паттен. — Бейтмене?

— Ну? — питаю я. — Мак-Дермотт теж тут.

— Ні. Ніяк, Хозе.

— Чорт.

— Що відбувається? — питає Мак-Дермотт.

— Ну що, народе, ми хочемо маргарити? — питає Ван-Паттен. — Чи не хочемо?

— Я б від маргарити не відмовився, — відповідає Мак-Дермотт.

— Бейтмене? — питає Ван Паттен.

— Я б випив пару пляшок пива, краще не- мексиканського, — кажу я.

— О, чорт, — каже Мак-Дермотт. — Інший дзвінок. Зачекайте.

І він від’єднується. Якщо я не помиляюсь, зараз восьма тридцять.

Минула година. Ми досі сперечаємося. Ми скасували бронювання в «Кактусі», і, можливо, хтось замовив там столик знову. Я заплутався і скасував неіснуюче бронювання в барі «Зевс». Жаннетт уже вийшла з дому, до неї не додзвонитись, я навіть гадки не маю, до якого ресторану вона пішла, і не пам’ятаю, куди сказав приходити Евелін. Ван-Паттен, який уже випив дві склянки «Абсолюту», питає про детектива Кімболла, про що ми говорили, а я пам’ятаю тільки щось про те, як люди падають у тріщини.

— Ти з ним говорив? — питаю я.

— Так, так.

— І що, він сказав, сталося з Овеном?

— Він зник. Просто зник. Пуф, — каже він. Я чую, як він відчиняє холодильник. — Ніяких аварій. Нічого. У влади нема nada[145].

— Так, — кажу я. — Мене це вкрай збентежило.

— Ну, Овен був… не знаю, — каже Ван-Паттен.

Я чую, як він відкорковує пиво.

— Що ще ти йому сказав, Ван-Паттене? — питаю я.

— Як звичайно, — зітхає він. — Що він носив жовті й бордові краватки. Що обідав у «21». Що насправді був не арбітражером, як Тімбл думав, а займався злиттям. Звичайні речі. — Я майже чую, як він знизує плечима.

— Що ще? — питаю я.

— Давай подивимося. Що він не носив підтяжки. Людина з паском. Що він кинув кокаїн, любив пиво. Ти в курсі, Бейтмене.

— Він був ідіотом, — кажу я. — А тепер він у Лондоні.

— Господи, — буркоче Ван-Паттен. — Загальна ерудиція нині достоту занепадає.

Повертається Мак-Дермотт.

— Гаразд. Тепер куди?

— Котра година? — питає Ван-Паттен.

— Пів на десяту, — відповідаємо ми хором.

— Стоп, а що сталося з «1969»? — питаю я Ван-Паттена.

— А до чого тут «1969»? — не розуміє Мак-Дермотт.

— Не пам’ятаю, — відповідаю я.

— Там зачинено. Бронювати не можна, — нагадує Ван-Паттен.

1 ... 104 105 106 ... 132
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Американський психопат», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Американський психопат"