Читати книгу - "Менсфілд-парк"

Ці послуги — принаймні перша — здалися Фанні вельми обтяжливими; краще б її про таке не просили; але вона не могла відмовити в листуванні, не могла навіть не погодитись на це з більшою готовністю, ніж дозволяло її власне судження. Неможливо було опиратись, коли до неї поставилися з такою сердечністю. Досі вона нечасто бачила до себе таке ставлення, і тому ласка міс Кроуфорд її підкорила. До того ж Фанні була їй вдячна за те, що цей tête-à-tête насправді був не таким жахливим, як вона собі намислила.

Усе було скінчено, і їй навіть не довелося почути докорів. Вона зберегла свою таємницю, а відтак готова була примиритися з чим завгодно.

Увечері було ще одне прощання. Генрі Кроуфорд прийшов трохи посидіти з ними; Фанні, досі ще розчулена, повелася з ним ласкавіше, ніж зазвичай, бо їй здалося, що він справді страждає. Він був зовсім не таким, як завжди, — майже не говорив і виглядав вочевидь пригніченим; і Фанні жаліла його, хоч і сподівалася, що до того часу, як вона побачить його знову, він уже стане чоловіком якої-небудь іншої жінки.

Коли настав час прощатись, він узяв її за руку — в цьому вона не могла йому відмовити; він не сказав нічого, принаймні нічого такого, що вона б почула, і коли він вийшов з кімнати, вона була невимовно рада, що все це нарешті скінчилося.

Вранці Кроуфорди поїхали.

Розділ тридцять сьомий

Містер Кроуфорд поїхав, і серові Томасу дуже хотілося, щоб Фанні за ним скучила; він плекав надію, що племінниці бракуватиме тих знаків уваги, які їй були — чи здавалися — такими осоружними. Вони все ж таки мали їй лестити; і сер Томас сподівався, що, полишена такої уваги та відчуття власної значущості, Фанні шкодуватиме за тим, що втратила, і це піде на користь справі. З цією думкою він спостерігав за Фанні; але так і не зміг дійти якогось певного висновку. Він не міг зрозуміти, чи сталася з нею хоч якась зміна. Вона завжди трималася так скромно й спокійно, що він не бачив її справжніх почуттів. Він не розумів її, відчував, що не розуміє, і тому попросив Едмунда сказати йому, чи вона почувається щасливішою, чи нещаснішою, ніж було досі.

Едмунд не помітив жодних ознак жалю і подумав, що з батькового боку було трохи нерозумно очікувати їх у перші ж три-чотири дні. Едмунда вразило інше: він думав, що Фанні сумуватиме за сестрою Кроуфорда, своєю подругою та співбесідницею, яка так багато для неї значила, і тому дивувався, що вона так рідко говорить про міс Кроуфорд і начебто не вельми засмучена розлукою.

На лихо, не хто інший, як ця сестра, ця подруга й співбесідниця тепер порушувала душевний спокій Фанні. Якби тільки вона могла повірити, що подальше життя Мері не пов'язане з Менсфілдом, як не буде з ним пов'язане життя її брата — а в цьому Фанні не сумнівалася, — якби вона могла повірити, що Мері поїхала так само надовго, як її брат, — а Фанні дуже хотілося в це вірити, — в неї було б легше на серці; та що більше вона згадувала минуле і роздумувала, то глибше переконувалася, що зараз усе сприяє шлюбу міс Кроуфорд та Едмунда, як ніколи. Він ще більш утвердився в своєму намірі, та й вона, здається, вагалася вже менше. Усі його переконання, усі принципи його цілісної натури, що стояли цьому на заваді, тепер наче й не мали для нього значення, хоч це й видавалося незбагненним; а сумніви та вагання, спричинені шанолюбством міс Кроуфорд, так само розвіялися — і також без явної причини. Це можна було пояснити лише зростаючою прихильністю. Його благородство та її суєтність відступили перед істинною любов'ю, а така любов мусить їх поєднати. Він поїде до Лондона, щойно владнає якусь справу, пов'язану з Торнтон-Лейсі, — певно, не пізніше ніж за два тижні; він говорив про цю поїздку з очевидним задоволенням; і Фанні чудово розуміла, до чого приведе його наступне побачення з міс Кроуфорд. У її згоді можна не сумніватись, як і в його пропозиції; але Фанні так і не змогла позбутися поганої думки про міс Кроуфорд, і тому їй було прикро передбачати таке майбутнє, незалежно — принаймні вона вірила, що незалежно — від її власних почуттів.

Під час їхньої останньої розмови міс Кроуфорд, хоч і виявила велику доброту та деякі почуття, що приємно здивували Фанні, все одно лишалася тією ж самою міс Кроуфорд; було видно, що це непевна, заблукана душа, що сама не розуміє своєї омани і блукає в темряві, хоч і уявляє, наче вийшла на світло. Може, вона й любить Едмунда, та через інші свої почуття все одно його не варта. Фанні здавалося, наче в них не може бути більш нічого, що б їх поєднувало; і нехай пробачать їй старші й мудріші за неї, але вона не вірить, що в майбутньому міс Кроуфорд зміниться на краще; адже якщо навіть зараз, при зародженні любові, благотворний вплив Едмунда на її судження та почуття був таким незначним, він не стане більшим і протягом довгих років подружнього життя.

Людина більш досвідчена не стала б вважати майбутнє будь-яких молодих людей таким безнадійним; а безпристрасне судження не відмовило б міс Кроуфорд у тій суто жіночій чутливості, яка допоможе їй сприйняти переконання коханого чоловіка, як свої власні. Але Фанні була впевнена в іншому і тому не могла згадувати про міс Кроуфорд без болю.

Сер Томас тим часом не полишав своїх надій та спостережень, і знання людської натури давало йому підстави очікувати, що племінниця врешті-решт почне сумувати і за своєю втраченою владою, і за увагою містера Кроуфорда — і палко жадатиме їхнього повернення. Але трохи згодом, не побачивши цьому жодних наявних доказів, сер Томас вирішив, що Фанні підтримує в доброму гуморі чекання другого гостя, який мав незабаром приїхати. Уїльям, отримавши десятиденну відпустку, збирався провести її в Нортгемптонширі і, найщасливіший з лейтенантів, — бо він уже дістав це звання, — їхав поділитися своїм