Читати книгу - "Безтурботний, Ю. Несбе"

— Молодий інспектор бачить тіло старшого інспектора, і до нього доходить, що це не навчання. І не сон. Що у грабіжників справжні автомати, і вони холоднокровно застрелили поліцейського. Його охоплює такий страх, якого він ніколи не відчував ні раніше, ні пізніше. Він читав про це — у нього були гарні оцінки із психології. Але теорія перевіряється практикою. Він впадає в той панічний стан, про який так чудово написав у відповіді на питання екзаменаційного білета. Він кидається в машину і тисне, тисне, тисне. І нарешті приїжджає додому, де молода дружина зустрічає його на сходах і дорікає за запізнення до обіду. Він, мовби школяр, що нашкодив, без заперечень зносить прочухан, обіцяє, що такого більше не повториться, — і вони сідають за стіл. Після обіду вони дивляться новини, і телерепортер повідомляє, що під час пограбування банку загинув поліцейський. Що твій батько помер.

Беате закрила обличчя руками. Все немовби повернулося знов. Весь той день. Із круглим, немов здивованим сонцем на безглуздо безхмарному небі. Вона теж думала, що їй це приснилося.

— Але хто ж грабіжник? Хто знав ім’я твого батька, знав усіх, хто розслідує пограбування, і розумів, що з двох поліцейських реальну загрозу являв тільки старший інспектор Льонн. Хто діяв так холоднокровно й обачливо, поставивши твого батька в безвихідь, знаючи, який вибір він зробить? Щоб безперешкодно його розстріляти, а потім легко обставити переляканого молодого інспектора. Хто ж це такий? Га, Беате?

Сльози текли у неї між пальців.

— Рас… — вона стримала ридання.

— Не чую? Ну ж, Беате?

— Расколь.

— Вірно, Расколь. І лише він. Тому що поплічник його був у люті. Вони, мовляв, грабіжники, а не вбивці. Більш того, він зваляв дурня, пригрозив Расколю, що з’явиться з повинною і здасть його з потрухами. Щастя його, що він устиг ушитися за кордон, перш ніж Расколь із ним розібрався.

Беате розридалася. Волер витримав паузу:

— А знаєш, що найсмішніше у всій цій історії? Те, що ти позволила вбивці себе обдурити. У точності як колись твій батько.

Беате підвела погляд:

— Що… що ти маєш на увазі?

Волер знизав плечима:

— Ви просили Расколя назвати ім’я вбивці. А він вистежує одного типа, який погрожував свідчити проти нього у мокрій справі. І що він робить? Зрозуміло, називає вам ім’я цього типа.

— Лева Гретте? — Вона досуха витерла сльози.

— А чом би й ні? Ви могли допомогти йому вийти на слід. Я читав, що ви знайшли його в петлі. Що він сам наклав на себе руки. А я в цьому зовсім не впевнений. Швидше хтось вас злегка випередив.

Беате кашлянула:

— Ти про дещо забуваєш. По-перше, ми знайшли передсмертну записку. Лев залишив після себе не дуже багато записів, але я говорила з його братом, і він знайшов декілька старих шкільних зошитів Лева на горищі в Дісенгренді. Я показала їх Жану Хуе, графологові з Управління кримінальної поліції, й він підтвердив, що записка написана рукою Лева. По-друге, Расколь відбуває термін. Добровільно. Якось це не стикується з твоїм твердженням, що він готовий убити, аби уникнути покарання.

Волер похитав головою:

— Ти здібна дівчинка, але, як і твій батько, у психології розбираєшся кепсько, ти не розумієш, як функціонує мозок злочинця. Расколь не сидить у в’язниці, просто він тимчасово розташовується в «Ботсені». І вирок за вбивство в корені змінив би його положення. А ти тим часом його захищаєш. І його друга Харрі Холе. — Він нагнувся вперед і поклав руку їй на зап’ястя. — Пробач, Беате, якщо завдав тобі болю, але тепер тобі все відомо. Твій батько помилки не припустився. А Харрі співробітничає з тим, хто вбив його. Так що робитимемо? Разом шукатимемо Харрі?

Беате стиснула повіки, вичавила останню сльозу. Потім знову розплющила очі. Волер простягнув їй носову хустку, і вона взяла її.

— Томе, — сказала вона, — мені треба дещо тобі пояснити.

— Немає потреби. — Волер погладив їй руку. — Я розумію. Випробування вірності. Але подумай, як би вчинив у такій ситуації твій батько. Адже він був професіонал до самих кісток, вірно?

Беате в задумливості дивилася на нього. Потім поволі кивнула. Перевела подих. І тут задзвонив телефон.

— Ти не відповіси? — після трьох дзвінків запитав Волер.

— Це мама, — сказала Беате. — Я передзвоню за тридцять секунд.

— За тридцять секунд?

— Мені цього вистачить. Просто я хочу пояснити тобі, що коли б я навіть і знала, де зараз Харрі, то тобі сказала б в останню чергу. — Вона протягнула йому хустку. — І поквапся взутись і залишити мене.

Том Волер відчув, як від люті у нього солодко заломило в хребті й потилиці. Він почекав кілька секунд, насолоджуючись цим відчуттям, а потім обійняв її однією рукою і пригорнув до себе, судорожно хапаючи ротом повітря. Беате намагалася його відштовхнути, але він знав, вона вже відчула, що він її хоче, і значить, її щільно стиснуті губи скоро розкриються.

Після шести дзвінків Харрі повісив трубку і вийшов із телефонної будки, куди тут же впурхнула дівчина, що чекала своєї черги. Він обернувся спиною до Кьольберг-гате, звідки дув вітер, запалив сигарету і випустив дим у бік парковки з житловими автопричепами. По суті, вельми комічна ситуація. Ось він стоїть тут, на відстані двох пристойних спроб у змаганні по кидку каменями від криміналістичної лабораторії з одного боку, будівлі Управління поліції — з іншого і вагончика, де ховається, — з третього. У костюмі, позиченому йому циганом. Оголошений у розшук. Із сміху помреш.

Харрі скреготнув зубами. Він напівобернувся, коли побачив патрульну машину, що проїздила по забитій автомобілями, але безлюдній вулиці. Сон його не брав. І він не міг просто так валятись і не діяти, коли час працював проти нього. Він загасив сигарету об каблук і вже зібрався було додому, як раптом побачив, що телефон звільнився. Харрі подивився на годинник. Скоро північ. Дивно, що її немає вдома, а може, вона спала і не встигла взяти слухавку. Він набрав номер. Вона відповіла після першого ж дзвінка:

— Беате.

— Це Харрі. Я тебе розбудив?

— Я… так.

— Соррі. Може, завтра передзвонити?

— Ні, здорово, що зараз подзвонив.

— Ти сама?

Настала пауза:

— Чому ти запитуєш?

— У тебе голос… Гаразд, забудь. Ти що-небудь знайшла?

Він почув, як вона глитнула,