Читати книгу - "Безцінний"

— Може, й справді сховав? — запитав Кароль.

— Облиш. Кімнату пустили з димом у Калінінграді росіяни, тільки боялися в цьому зізнатись і відтоді розпускають чутки про її таємниче зникнення. Немає ніякої Бурштинової кімнати.

— До вчора я теж так думав. І навіть був упевнений. Але тоді я не знав, що твій дід, великий любитель гір і конспіратор, стверджував, що Рафаель у Бурштиновій кімнаті. Я не знав, що існує таємничий скарб Ганса Франка. І не знав, що в татранських струмках можна знайти бурштин.

Лоренц не знала, що на це відповісти, й лише знизала плечима. Врешті навіть вона не могла опиратися чарам легенди про Бурштинову кімнату.

— Зараз це неважливо. Послухайте, чому це може бути відсутній елемент. Припустімо, що Франк вважав, ніби Ашкеназі заховав колекцію в якомусь місці в польських горах. Припустімо, що саме там американці шукали в 1946 році і нічого не знайшли, за що Франк і Ашкеназі, він же Палез’є, заплатили життям. Припустімо, що тепер хтось у США прочитав статтю про захований у Татрах скарб губернатора. Ви ж знаєте, в якому тоні шукачі пишуть цю свою маячню. Ніби вони вже стоять перед дверима до сховку. Хтось вирішив, що існує небезпека, що в Польщі це сприймуть усерйоз, розгорнуть велику пошукову експедицію, знайдуть скарб, знайдуть картини і передусім розкриють секрет.

Ґмітрук скривився.

— Казочки. Немає жодних доказів ані щодо цих гір, ані щодо скарбів, ані…

Раптово замовк.

— От дідько! — мовили в один голос із Каролем і глянули один на одного.

— Ти перший, — знову промовили одночасно.

Зачекали мить.

— Послухайте… — знову промовили одночасно.

— У мене зараз буде інсульт. Кароль говорить перший. Анатоль другий. Каролю?

— Бортник отримала після війни дві листівки від Ашкеназі, так? Обидві невинні, але давайте приглянемось уважніше.

Лоренц потяглася до сумки, витягла листівки, які їм дала старенька, й подала Каролеві.

— Це перша. — Показав їм картку. — 3 одного боку вид на Вавель, окупаційну садибу німецького короля Польщі. З другого — віршик, дурничка, кілька слів про кохання. Але послухайте: «Важко так це сказати, просто, без тремтіння у голосі, що кохання в серці гаряче я заховав, неначе у термосі». Очевидно, і термос, і Вавель можуть бути випадковими, а, може, й ні.

Показав їм другу листівку.

— Музей князів Чарторийських. І вірш Тетмаєра про силу мистецтва. Ліза цього не знає й Анатоль теж, але…

— Тетмаєр — найбільший співець Татр у польській поезії, — перебив його Ґмітрук.

— Саме так. Послухайте: «Ewiva l’arte! Палають у грудях наших вогні, даровані нам самим Богом. Ми дивимось піднесено згори, волієм лавр, не золота корони. І хоч життя для нас нічого вже не варте: ewiva l’arte!». Адресант вибрав такий фрагмент, де є і мистецтво, і висота, тобто гори.

— Не вибрав, а змінив, — зауважив Ґмітрук.

— Що ти маєш на увазі?

— Тут помилка. Має бути так: «Палають у грудях наших вогні, даровані нам самим Богом. Тож, голову піднісши, ми оглядаєм натовп. І хоч життя для нас нічого вже не варте: ewiva l’arte!»

У Ґмітрука був гарний глибокий голос, і те, що в Кароля звучало як декламування віршика на шкільному конкурсі, в його устах перетворилося на поезію.

Ніхто з них не знав, що, декламуючи Тетмаєра, майор знову пережив те дивне передчуття, яке пронизало його вранці в кав’ярні. Передчуття, що не доживе до нового року. І хоч життя для нас нічого вже не варте, ewiva l’arte. Що це, похмуре пророцтво? Що помре через якийсь твір мистецтва?

— Анатолю? — Голос Лоренц визволив його із задуми. — А ти що хотів сказати?

— Події на Каспровому восени. Терористична атака, розтрощена канатна дорога, дві жертви.

Лоренц хотіла щось додати, але він поглядом зупинив її. Тільки вона знала про роль, яку він відіграв у тих подіях, і він, очевидно, хотів, щоб так і лишилося.

— Вас повинно зацікавити, хто загинув. Обидві особи були у вагончику, що їхав донизу. Оператор і пасажир, Януш Гауптманн. Професор геології з Гірничо-металургійної академії, найбільший у Польщі та Європі фахівець із дослідження карстових явищ і картографування печер за допомогою вивчення водних течій. За кілька тижнів до того його команда отримала Грант і розпочала проект у Західних Татрах.

— Що? Що таке картографування течій? — Кароль не зрозумів останньої фрази.

— Це означає, що до печер у різних частинах гір заливають різні сполуки, які по-різному між собою взаємодіють і до того ж їхній склад змінюється з плином часу. Потім досліджують воду всередині через хірургічні свердловини, а також ту, яка витікає в долини. Таким чином можна точно визначити, яким шляхом вона прибула, і комп’ютер малює мапу підводних річок. Завдяки цьому, знаючи місце, де було знайдено термос, можна довідатися, з якого місця всередині гір він виплив. Розумієте?

Притакнули.

— Досі я думав, що Гауптманн загинув через нещасний випадок, що він опинився у невідповідному місці у невідповідний час і ніхто не зміг його врятувати. — В останній фразі прозвучала гіркота, яку зрозуміла тільки Лоренц. — Тепер я думаю, що він загинув, щоб не мати змоги досліджувати татранське підземелля. Але чому саме так, а не в якомусь темному провулку? Щоб дестабілізувати функціонування Татр. Не забувайте, що вхід до парку було заборонено упродовж двох місяців. Якщо хтось хотів роззирнутися без туристів над головою, взагалі без когось над головою, то отримав, а радше створив собі такий шанс. Я знаю, бо сидів там разом зі слідчими. А ви пригадуєте з газет, хто були слідчі.

— Американці, — сказав Кароль.

— Отож-бо. Наші шановні союзники ще в день катастрофи запропонували допомогти нам розкрити терористичний замах, прислати армію фахівців та експертів. І справді прислали людей, які могли протягом двох місяців прочесати закриті для відвідування гори й зазирнути під кожен камінь.

— Але нічого не знайшли, — мовила Лоренц. — Тому вирішили про всяк випадок прибрати людей, які могли б щось знайти. Тобто нас.

Висновок був очевидним, ніхто навіть не вважав за потрібне його підтверджувати.

— Ми повинні туди повернутись, — сказала. — І якнайшвидше.

Глянули запитально.

— Генрик Ашкеназі надіслав своїй коханці, можливо, розраховуючи на те, що хтось до неї звернеться, повідомлення зі згадкою про термос, Рафаеля й Татри. У Татрах знайдено тогочасний термос, а в ньому грудочку бурштину зі свастикою. У Татри мене водив мій дід, який захопив мене прагненням відкрити таємницю Рафаеля і який перед смертю казав про те, що Рафаель перебуває в безпеці в Бурштиновій кімнаті. У Татрах убито фахівця з картографування печер, і там з’явилися американці. Ну і ще один елемент, можливо, найважливіший. Калятівки.

Анатоль насупив