Читати книгу - "Шлях Королеви, Алюшина Полина"

Від потужної хвилі удару Лія втратила рівновагу, але вмить піднялася знову. Змахнувши крилами, дракониця прискорила свій біг і на якийсь час змогла відірватися від Скаїра. Але ненадовго. Демон розреготався. Грім і блискавка підтримували свого пана яскравими спалахами світла. Король став на чотири лапи і всього за один стрибок наздогнав королеву. Він був ніби хижак, що заганяє свою здобич у кут. Очі демона обливалися червоним кольором, його розкішна сорочка порвалася. Завдяки недавньому навчанню зі стражем Лія спритно ухилилася від чергової атаки демона. Новий помах крилами допоміг дракониці знову втекти від смерті. І ось її силует зник у гущавині лісу.

Скаїр, не зупиняючись, мчав за нею по п'ятах, слідуючи за заповітним запахом. Раптом з'явилася розвилка. Чотири дороги, чотири шляхи. Демон підвівся біля вказівного каменю, намагаючись вловити запах. На мить він зніяковів - запах виходив з усіх шляхів, навіть позаду нього відчувався аромат королеви. З правого шляху почувся тріск гілок, і демон, не роздумуючи, кинувся туди. Темний силует стрибав із дерева на дерево, потім безвісти зник. Тепер демон чув скрегіт з іншого боку. Він повернувся до початкової точки. Гуркіт, тріск, свист, які розносилися з усіх боків, зводили його з розуму. Скаїр підняв голову до грозових хмар і голосно заревів. А Лія, верхи на Магумі, була вже далеко. Дівчина обернулася, почувши крик. Її серце шалено калатало, думки переплуталися, перетворившись на кашу. Магума відчув тривогу своєї пані.

- Ваша Величність, все добре?

- Так ... так, все добре. Слова Арагола виявилися правдивими, сила Скаїра і справді просто жахливо величезна. Потрібно якнайшвидше зустрітися з усіма і вирушити за Кротаріксом. Магума напружився і побіг ще швидше.

Скаїр у пориві свого гніву знищив частину лісу, заполонивши його залишки темним димом, що роз'їдав навіть найміцніший метал, який тільки існує на світі. У цьому гнилому диму розчинився один із шматочків туніки Лії Ігніс, також зникнувши, як і його володарка. Демон повернувся до себе у замок. Слуги в панічному нападі тремтіння виглядали з-за колон в тронному залі. Лорд узявся за свій золотий трон і перекинув його, немов пушинку, розламавши на дрібні шматочки. З його рота валила піна, а зіниці в очах, здавалося, наче зникли. Від його тіла виходив стовп коричнево-червоної аури, яка темними зміями розповзалася по стелі, падаючи звідти отруйним дощем.

- В ... Ваше .. Величносте. - Стукаючи зубами, звернувся Аврамій до повелителя. Скаїр, випускаючи слину з пащі, спрямував свої розлючені очі на дворецького.

 - В... виб... чте... мене за... нахабство... - Старий повільно наближався до демона. Лорд схопив слугу за комір сорочки, наблизив до себе, прогарчавши:

 - Що таке?

- Там... там...

- Ну? - Проревів Скаїр.

- Від... від... генералів Онгарла... Саті... і Дегої прийшли... листи...

- Принеси їх сюди. - Демон відпустив слугу, акуратно поставивши на ноги так, наче дерев'яного солдатика.

- До... добре...

- І принесіть мені стілець! – Заревів демон, від чого стіни замку затремтіли.

- Так, пане! – Дворецький втік із тронної зали. Скаїр обернувся, і решта прислуги вмить зникла. Ніхто не посмів і слова промовити у бік демона. Від нестерпної злоби тіло Скаїра розбухло: кожен м'яз став міцнішим за сталь, роги стали товстішими і довшими, ікла почали випирати з щелепи, а саме обличчя темного повелителя набуло страшного, потворного оскалу.

Мортель благополучно вивів людей з тунелю, опинившись далеко від Ларбона, за пару миль від міста О́рандір. Аліка весь цей час летіла дорогою до міста. Побачивши натовп людей, які виходили з-під землі, опустилася до хлопця.

- Ну, як усе пройшло? – Переляканий хлопець підійшов до алхіміка, чекаючи на підступну відповідь.

 - Її Величності вдалося обдурити Скаїра, але… ліс та рештки міста розплавлені у Скаїровій отруті. Тепер туди повернутись ми не зможемо.

Люди потемніли, а алхімік окинула натовп жалісним поглядом. Чи їй не знати, як це втратити рідний дім? У багатьох були родичі в інших містах, але були й ті, для кого Ларбон був єдиним домом. Дівчина продовжила. – Тепер чекатимемо звісток від пані Лії і молитимемося за їхнє благо. А поки її немає, можете розраховувати на мою допомогу! - Негативна атмосфера почала потихеньку розвіюватись завдяки словам алхіміка. Багато хто бачив, як вона швидко зводила свій особняк у місті. Значить, вона і справді має незвичайні здібності, а якщо запевнила людей у ​​допомозі, то так воно і буде. Хоч людям нелегко було довіряти своє життя будь-кому, але без довіри вони не могли йти далі. Аліка подивилася кудись у далечінь, ніби бажаючи комусь удачі.

Магума в цей час захекався і став втрачати темп, його ноги вже волочилися по землі, немов сторічні черепахи.

- Магума? – Здивовано запитала Лія.

 - Все добре, королева, просто ноги трохи болять. Фу-у-ух, давно я так не бігав. - Напівбог зупинився.

Лія злізла з демона, щоб не турбувати його ще більше. Магума пройшов ще повз пару дерев і впав.

 - Королева, Скаїр не женеться за нами, може, відпочинемо трохи? Я питаю не для себе, я сповнений сил! Просто, може, ти хочеш відпочити? – Пробубнів напівбог.

- Відпочити не завадило б. – Почув демон тихий голос королеви.