Читати книгу - "Чарівні створіння"

Sanguis sanguinis mei, tutela tua est.

Sanguis sanguinis mei, tutela tua est.

Sanguis sanguinis mei, tutela tua est.

Крове ти мого серця, захист назавжди твій!

Ліна зблідла. Це було Коло крові. Тепер вона тримала свічку з заплющеними очима, а в зелений вогонь впліталися жовтогарячі смуги, розлітаючись на інші свічки і запалюючи їх теж.

— Ліно! — вигукнув я крізь спалахи, але вона не відповіла. Полум’я розсіяло темряву і злетіло догори так високо, що я збагнув: сьогодні вночі в Рейвенвуді даху бути не може. Я заплющив очі від гарячого і сліпучого вогню і згадав День усіх святих. А що як усе починається знову? Я спробував пригадати, як вони намагалися відігнати Сарафину, що співали. Як це заклинання назвала Мейконова мати?

Sanguinis. Але я не пам’ятав слів, не знав латини й уперше в житі пошкодував, що не ходив до хору.

Раптом хтось загамселив у двері, й свічки погасли. Зникли мантії, темрява й вогонь — від них не залишилося й сліду. Як за звичаєм, всі опинилися за святковим сімейним столом з іменинним тортом. Та ще й заспівали.

«Що за?..»

Ми вітаєм тебе!

Ми вітаєм тебе!

З днем народження, Ліно,

Ми вітаєм тебе!

Пісня скінчилась, а стукіт у двері — ні. Величезний іменинний торг із трьома шарами рожевого, білого та сріблястого крему стояв посеред зали на невеличкому столику, вкритому білою скатертиною і сервірованому нібито для гостей. Ліна задула свічки, відмахуючись від диму в тій-таки кімнаті, де хвилину тому палахкотіли вогні. Усі зааплодували. У джинсах і моїй олімпійці Ліна здавалася звичайною іменинницею, якій щойно виповнилося шістнадцять.

— От молодець! — бабуся відклала в’язання і взялася нарізати торт, а тітка Дел заходилася розливати чай. Ріс і Раян принесли величезну купу подарунків, а Мейкон сів у сторічне крісло-гойдалку і налив собі й Барклі віскі.

«Л., у чому справа? Що відбувається?»

«Хтось прийшов, тому вони обачні».

«Я за вами не встигаю».

«З’їж краще торта. Це ж вечірка з нагоди дня народження, ти не забув?»

Хтось наполегливо стукав у двері, й Ларкін врешті відірвався від поїдання іменинного торта. До речі, Ліниного улюбленого, з солодким сиром і какао.

— То хтось відчинить чи ні?

Мейкон струсив крихти з кашемірового піджака і спокійно перевів погляд на Ліниного брата:

— В будь-якому разі, Ларкінс, подивись, хто там.

До Ліни ж він похитав головою. Це означало, що вона сьогодні не відчинятиме дверей. Ліна кивнула на знак згоди і притулилася до бабусі, усміхаючись над солодким іменинним частуванням, як справжня любляча онучка. Такою вона й була. Потім вона поплескала по диванній подушці поряд із собою, а це означало, що настав мій час знайомитися з бабусею. Супер.

Та коли у передпокої почувся цей голос, я зрозумів, що краще би перезнайомився зі всіма бабусями на світі. Як же я не хотів зустрічати тих, хто зібрався за дверима, а це були Ридлі й Лінк, Саванна й Емілі, Іден і Шарлотта, решта їхнього фан-клубу та хлопці з баскетболу. Чомусь ніхто з них не одягнув своїх «янгольських» футболок, але я зрозумів причину. У Емілі на щоці сіріла пляма — вони щойно повернулися з історичної реконструкції. Тут я втямив, що ми з Ліною майже все проґавили, а отже, залік з історії нам не світить. На сьогодні залишилася хіба що вечірня програма і феєрверки, але зараз мені було смішно, що я взагалі раніше так переймався через шкільні оцінки.

— Сюрприз!

Ні, словом сюрприз це не описати — Рейвенвуду знову дісталися хаос і небезпека. У холі не було де яблуку впасти, і бабуся помахала гостям з дивана. Мейкон продовжував пити віскі, спокійно і стримано, як завжди. Лише добре знаючи його, можна було здогадатись, що він злиться.

Та й узагалі, як подумати — навіщо Ларкіну було їх впускати?

«Тільки не це».

«Вечірка-сюрприз, я зовсім про неї забула».

На передній план вийшла Емілі:

— А де ж іменинниця?

Вона розкинула руки, очікуючи на Лінині обійми, але Ліна відступила. Однак Емілі це не спинило.

Вона взяла Ліну під руку, як близьку подругу, і додала:

— Ми планували цю вечірку цілий тиждень. У нас навіть музика з собою, а Шарлотта взяла напрокат ліхтарики, щоб усім все було видно. Ну… тобто щоб біля Рейвенвуду не було так темно, — Емілі заговорила пошепки, ніби мова йшла про торгівлю на чорному ринку. — А ще в нас є персиковий шнапс.

— Ходімо поглянеш! — вичавила Шарлотта, вдягнена в такі вузькі джинси, що не могла дихати. — Ще є лазер. У Рейвенвуді буде рейв, круто, скажи? Просто як на вечірці у Самервільському коледжі.

Рейв? Певно, у Ридлі повністю знесло дах. Емілі й Саванна влаштовують Ліні вечірку і пританцьовують біля неї, як біля королеви балу? Та це ще важче, ніж наказати їм стрибнути зі скелі!

— А зараз, імениннице, ходімо нагору готуватися до святкування! — ще солодше, ніж у команді підтримки, заговорила Шарлотта.

Ліна позеленіла. Нагору? До її кімнати? Та у неї чи не половина стін була списана думками про сьогоднішніх гостей.

— Шарлотто, ти про що? Вона й так чарівна. Хіба ж ні, Саванно? — Емілі легенько потисла Ліну і дорікнула поглядом Шарлотті. Мовляв, краще б тобі сісти на дієту, щоб мати такий самий чудовий вигляд, як у неї.

— Жартуєш? Та я страх як хочу таке волосся! — відповіла Саванна, накручуючи на палець Лінине пасмо. — Воно дивовижно… чорне.

— У мене волосся минулого року теж було чорне. Ну тобто нижні пасма, — запротестувала Ідей. Вона дійсно пофарбувала нижні шари волосся в чорне, а верх залишила білим, вдавшись до ще однієї недоречної спроби виокремитися між інших дівчат. Саванна й Емілі нещадно з неї знущалися, аж доки вона, виходивши так цілий день, не перефарбувалася знову.

— Та ти була як скунс, — Саванна схвально всміхнулася до Ліни. — А вона схожа на італійку.

— Ходімо, всі вже чекають, — мовила Емілі, ухопивши Ліну за руку, але вона відійшла геть.

«Тут щось не так».

«Точно, я з тобою згоден. Але це не те, про що ти подумала. Гадаю, скоріш за все, тут замішані сирена й льодяник».

«Ридлі! І як я не здогадалась».

Ліна поглянула на тітку Дел і дядька Мейкона. Вони були в такому шоці, від якого їх би не врятувала жодна латина в світі. А от бабуся, не знайома з цим специфічним різновидом янголів, просто всміхалась.

— А чого поспішати? Дітки, залишайтеся та й поп’єте чаю.

— Привіт,