Читати книгу - "Заборонені чари"

— О! — видихнула Маріка з запізнілим переляком. — Так ви вважаєте…

— Це одне з моїх припущень, і я боюся, що воно близьке до істини. Адже в своєму листі Кейт попереджав, що небезпека загрожує не лише нам, Конорам, а й усьому нашому світові.

Маріка енерґійно труснула головою, ніби в намаганні прогнати страшний сон.

— Мені важко в це повірити, пане Стоїчков. Невже Послідовники такі чудовиська? Зрештою, для свого нападу на Норвік вони обрали час, коли не було ні Браєна, ні Матильди, а ще, можливо, подбали про те, щоб замок залишив і батьків камердинер Джордж. А це означає, що Послідовникам, принаймні більшості з них, не байдуже людське життя. Вони не хотіли, щоб при бомбардуванні Норвіка загинули сторонні люди.

— І водночас вони без вагань підписали смертний вирок тобі, Алісі та твоєму батькові. А їхня турбота про слуг, на позір шляхетна, може вказувати на те, що Послідовники уявляють себе великими добродійниками й захисниками людства. Такі фанатики небезпечніші за будь-яких чудовиськ, вони здатні знищити мільйони й мільйони людей, якщо віритимуть, що в кінцевому підсумку решта людства заживе краще. Я б дуже хотів помилятися, але мені здається, що Послідовники ладні були приректи на загибель весь наш світ, лише б позбутися нас — тих, кого вони вважають загрозою для їхнього світу.

Стоїчков замовчав. А Маріка дивилася повз нього на старовинні книжки з Норвіка і з сумом думала про те, що, навіть повернувшись туди, вона не поверне тієї частки себе, яку втратила разом з батьківським замком. Тепер від Норвіка лишились хіба що руїни — та ще нечисленні родинні реліквії, які вдалося врятувати за наполяганням Аліси. Якби ж вони мали більше часу…

До речі! Про час…

— Пане Стоїчков, — запитала Маріка, — коли за тамтешнім часом відбувся напад на Норвік?

— Приблизно о пів на першу ночі, — відповів він, а в його очах зблиснули вогники. — Помітила якусь невідповідність?

— Так, помітила. Я знаю, що батько з Алісою з’явились у Флорешті вже після шостої ранку за ібрійським часом. А це дуже пізно. Якби Послідовники так довго зволікали з нападом, ви б обов’язково про це сказали.

Стоїчков кивнув:

— Сьогодні вночі час ніби сказився. Відтоді як Флавіан розбудив мене і до руйнування Норвіка у нас минуло трохи менше шести годин — так само, як і в світі МакКоїв. Поки ми чекали нападу, то не звертали на це уваги, не до того було. А потім звернули — і добряче задумалися. Скажу зразу, що ми так і не знайшли розумного пояснення, чому плин часу в світі МакКоїв уповільнився… гм, або ж навпаки — час у нашому світі майже вдвічі прискорився.

— А я, здається, розумію, в чому річ, — повільно мовила Маріка. — На жаль, ми вже не можемо це перевірити.

— Що перевірити?

— Швидкість часу в двох світах, сполучених порталам. Я мала здогадатися раніше, але… Ви ж, мабуть, звертали увагу на те, що при розмові через портали, коли я була там, а ви — тут, наші думки трохи спотворювалися?

— Звичайно, звертав. Коли я викликав тебе, а ти відповідала мені, то твої слова мовби накладалися одне на одне.

— А у вас між кожним словом виникала пауза. А щойно портали з’єднувалися, всі спотворення зникали. Ви це помічали?

— Ні… А втім, так. Тепер пригадую. Зазвичай, коли з’єднання встановлювалося, ти надсилала лише одне слово — „готово“ або „можна“ — і я йшов. Але найпершого разу ти сказала: „Проходьте, тільки обережно,“ — і тоді твої слова, як мені здається, ішли з нормальною швидкістю.

— Зі мною таке траплялося рази три чи чотири, — підхопила Маріка. — Щоразу я відчувала якусь дивину, проте досі не могла збагнути, в чім річ… А сьогодні вночі ви помітили різницю?

— Правду кажучи, ні, — чесно визнав Стоїчков. — Може, хтось інший з наших помітив, але мене займали геть інші думки. — Він ненадовго замовк у задумі. — Отже, ти вважаєш, що плин часу в обох світах вирівнюється, коли вони сполучені порталами?

Маріка кивнула:

— Іншого пояснення не бачу. Гадаю, що при з’єднаних порталах світи стають мовби єдиним цілим… — Вона зітхнула. — Та як я вже казала, перевірити це ми не можемо.

— Зараз не можемо. А згодом неодмінно перевіримо. Флавіан обіцяє, що Кейт з сестрою будуть у Флорешті вже завтра ввечері. У крайньому разі — післязавтра зранку.

— А якщо він відмовиться співпрацювати з нами?

Стоїчков підбадьорливо всміхнувся їй:

— Кейт погодиться, не переймайся. Немає на світі чоловіка, який би встояв перед тобою.

Маріка зашарілась і промовчала. А Стоїчков продовжив:

— Сьогодні я мав розмову з твоїм братом, твоєю тіткою та Флавіаном. Всі троє визнали доцільність твого шлюбу з Кейтом. Тому ніяких перешкод я не бачу. А стосовно певних моральних аспектів цього союзу, які, за словами Стеніслава, дуже бентежать тебе, то я хотів би звернути твою увагу, що від Кейта вимагається лише одна-єдина вольова дія — відкрити нам шлях до світу МакКоїв. Все решта, що нам від нього потрібно, це детальні відомості про Послідовників — їхня чисельність, їхні можливості, імена їхніх очільників, де вони мешкають, які держави перебувають під їхнім контролем тощо. Тут Кейтові не доведеться робити вибір — втратити тебе чи стати зрадником. Відкрити портал ми змусимо його хитрістю, а в усьому іншому йому доведеться поступитися під тиском обставин.

— Ви пропонуєте поставити його перед іншим вибором: зрада або смерть?

— Аж ніяк. Це було б несправедливо до людини, якій ми й так багато чим зобов’язані. Можливо, лише завдяки йому наш світ ще існує, а не знищений тією жахливою зброєю. Кажучи про поступки під тиском обставин, я мав на увазі не загрозу смерті, а перспективу допиту під чарами покори.