Читати книгу - "Знайдені, Євгеній Шульженко"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Нажаль, інших дітей Мілана не бачила. Отже, Мар’яна, Василь, Аня, Семен та Микола мали власне бажання лишатись в цьому світі, світі нескінченного лісу. «Чому ви хочете бути тут? Все так погано у вас дома?» - дівчина засмутилась та зітхнула. Одразу, Мілана махнула головою в сторону, відганяючи сумні думки. Рефлекторно підвела руки до грудей, де миттєво відчула тепло. «Ми обов’язковознайдемо вихід з цього лісу» - нагадала собі дівчина. «Але спочатку розберемось з тими, хто тут застряг проти волі» - вона стисла кулаки, підійшла до паркану.
Вихід з табору був відкритий, тому вона чкурнула в середину. Підійшла спочатку до Руслана, оглянула ногу. Проблемка в тому, що треба звільнити його від кігтю не тут. Треба дочекатись, коли він вийде на полювання, наприклад. Вона згадала Івана, якому ножом розрізала руку. Саме в той момент, хлопець заціпенів та не міг рухатись. Якщо звичайний ніж, що був у Мілани, не дасть рані швидко загоїтись, треба взяти з собою хоча б рушник.
Вона відійшла від хлопця та чкурнула до Софії. Дівчина підходила до будиночку з травами, певно взяти щось на сніданок. Мілана обережно підійшла зі спини та поглянула на шию. Все було наче просто – розірвати намисто. «Де це зробити?» - подумала Мілана. Софія точно почне задавати питання, її треба буде відвести в сторону. В таборі цього не зробити. «Ну що ж, почнемо» - хмикнула дівчина, розуміючи, що Костя та Аринка скоро можуть повернутись.
Деякий час Мілана просто ходила по табору, виглядаючи інших дітей. Вона сподівалась, що когось могла пропустити та не побачити, але надія була марною. В цей момент, вона побачила як Руслан підходить до дерева, опускається за луком та стрілами. «Руслан зараз піде на полювання!» - зрозуміла Мілана. Якщо зараз йти за хлопцем, то Софія лишиться. Відвести Руслана до нового табору, де чекали Іван та Ліза – назад шляху не буде. Про це дізнаються істоти, вони будуть розгнівані, а доступ до Софії буде перекрито.
Дочекавшись, коли Руслан вийде з табору, а вийшов він саме зі сторони велетня дуба, Мілана побігла за ним. Побачивши в яку сторону вирушив хлопець, дівчина розвернулась та заскочила в табір. На щастя, Софія взяла гілляку та пішла в сторону Василя. «Вона буде заміною охоронця!» - зраділа Мілана та вийшла з табору, підійшла до паркану.
Дівчина одразу побачила силует Софії, що виходила з табору. Вона зупинилась, щось сказала певно Василю та махнула рукою. Треба трохи почекати, коли Василь залишить вахту. Мілана відійшла в сторону кущів, щоб її не було видно та сіла на землю. Треба бути готовою до повернення істот, вони не мали її бачити. Вона закрила очі та зосередилась на почуттях навколо себе.
Майже одразу повернулось відчуття реального світу, хоча вона не чула нічого, але відчувала. Софія стояла біля паркану та сумно дивилась на ліс. Мілана чітко відчула, що дівчина сумна, хоча сама не розуміла причини цього суму. Вона раділа табору, раділа сестрі, але сум не покидав її серце. «Це тому, що спогади про дім тобі стерто» - пояснила Мілана, та ойкнула, зрозумівши, що вона передала ці слова Софії прямісінько в голову.
Вона одразу відчула, що Софія підскочила та почала оглядати все навколо себе. Вона почула голос в голові, можливо зрозуміла, що це Мілана, а можливо ще ні. Треба негайно щось робити, бо якщо вона піде та розповість хоча б Мар’яні – все пропало.
«Не хвилюйся, - мовила Мілана, посилаючи думки, - це я, Мілана». Софія зупинилась, намагаючись заспокоїтись, вона не наважувалась кинути вахту, але й не розуміла, що їй робити. «Ти мене не бачиш, - пояснила Мілана, - але я поряд. Важливо, щоб ти не панікувала, я врятую тебе». Декілька секунд Софія стояла наче статуя, потім поворушила рукою та повернула голову в сторону виходу з табору.
«Не йди, благаю! – Мілана злякалась, що подруга зірветься, - ти можеш звернутись до мене в думках!» Та у відповідь була тиша. Софія деякий час поривалась кинути гілляку та побігти до сестри.
«Я не збожеволіла? – невпевнено подумала Софія, - це дійсно відбувається насправді?».
«Так, це все насправді, - відповіла Мілана та всміхнулась, - довго пояснювати, все згодом».
«А чому я тебе не бачу? – перебила дівчину Софія, - ти вмієш ставати невидимою?»
«Кажу, це все довго пояснювати, - Мілана оглянула галявину та підійшла до Софії, - я звільню тебе від істот, що мешкають в цьому лісі, - вона відчула, що Софія злякалась та зробила крок назад, - не хвилюйся, ти просто згадаєш те, що забула».
«Я нічого не забувала, - насупилась Софія, напружившись, - ти не хочеш завдати мені шкоди?»
«Ні, ні в якому разі, - відповіла Мілана та дістала ножа, - лише хочу, щоб ти згадала свій справжній дім».
Мілана підійшла до Софії та підняла руку з ножом. Зосередившись, вона обережно торкнулась намиста, одразу відчувши, що Софія заціпеніла. Навіть не зосереджуючись на почуттях, Мілана відчувала, як дівчину трясе від страху та сили, що тримала її.
«Все буде добре, - мовила Мілана та почала перерізати мотузочку. Намисто виявилось доволі міцним, тому дівчина схопила його міцніше та приклала більше сил. Ось вже можна було побачити розріз, ще трохи й діло буде зроблено. Вона напружилась, від чого мотузка одразу розірвалась. Ніж смикнувся до шиї Софії, порізавши шкіру. Мілана відчула намисто в руці, та відскочила від Софії. Образ дівчини вмить зник з проміжного світу.
Несподівано зі сторони пагорба почулись кроки. «Це істоти!» - зрозуміла Мілана, оскільки чути будь-що в світі сутінок – це завжди незвично. Вона швидко розвернулась та чкурнула в кущі. Ножа та намисто швидко поклала до кишені та заховалась за стовбуром. Закрила очі та зосередилась на думках.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Знайдені, Євгеній Шульженко», після закриття браузера.