Читати книгу - "Бентежна кров, Джоан Роулінг"

— Оце класна робота! — зрадів Страйк.— Знаєш, я не впевнений, чи вона не цікавіша за Сатчвелла чи Датвейта. Вона остання бачила Марго живою. Вони дружили. А ще вона єдина з нині живих бачила ще й Тео.

Ентузіазм Страйка зовсім не приспав підозри Робін, що він вписав себе в її завдання по справі, бо думає, що вона погано працює.

— Я її спробувала зафрендити на «Фейсбуці»,— провадила Робін,— але поки що підтвердження немає. Якщо вона не відповість, то я знаю, де працює її чоловік, і спробую написати йому й достукатися через нього. Однак я вирішила, що тактовніше буде спершу написати особисто їй.

— Погоджуюся,— сказав Страйк і зробив ковток пива. Так утішно було сидіти в теплому сухому пабі й розмовляти з Робін!

— І ще одне,— додала Робін.— Думаю, я знайшла отой фургон, що на великій швидкості мчав від Клеркенвелл-Ґріну в той вечір, коли зникла Марго.

— Що? Як? — здивувався Страйк.

— Мені на Різдво раптом спало на думку, що люди могли переплутати з квіткою, буцімто намальованою на кузові, сонце,— відповіла Робін.— У сенсі планету.

— Так воно ж не пла...

— Відчепися, я в курсі, що воно зірка.

Білявка під каптуром, як Робін і підозрювала, йшла до «Теско». Робін зайшла слідом і з задоволенням відчула, як усередині тепло, хоча підлога під ногами була брудна і слизька.

— У 1974 році в Клеркенвеллі була компанія, яка торгувала екологічно чистими продуктами. На логотипі в них було сонце. Я знайшла рекламу в газеті в архіві Британської бібліотеки, перевірила в реєстрі Палати компаній і зв’язалася з директором, він досі живий. Так, я в курсі, з мертвим я б не поговорила,— додала вона, щоб Страйк знову не прискіпався.

— Чорт забирай, Робін,— тільки і сказав Страйк. У вікно за його спиною дріботів дощ, але добрі новини й улюблене пиво покращили настрій.— Реально класна робота.

— Дякую,— відповіла Робін.— І ось як було: директор звільнив кур’єра, як пригадує, десь улітку 1975 року, бо той ганяв на фургоні. Він навіть згадав ім’я, Дейв Андервуд, але я не мала часу...

Елінор різко розвернулася посеред проходу між полицями й рушила в бік Робін. Робін удала, що роздивляється пакети з рисом. Коли здобич пройшла повз, вона закінчила речення:

— ...пошукати цього Андервуда.

— Мені тепер соромно,— визнав Страйк, потираючи утомлені очі. У цей приїзд він спав у вільній кімнаті, а не на дивані, але старий матрац був не набагато зручніший. Покручені пружини впивалися в спину й рипіли, варто було лише поворухнутися.— Я тільки знайшов доньку Рубі Елліот, і все.

— Рубі — це та, яка бачила з машини двох жінок біля таксофонів? — уточнила Робін, дивлячись на свій білявий об’єкт: Елінор звірилася з переліком покупок і зайшла за полиці.

— Саме вона. Донька мені відповіла і сказала, що не проти поспілкуватися, але ми поки що не домовилися про час. А ще я дзвонив Дженіс,— додав Страйк,— головно через те, що Айрін ще раз не витримаю. Хотів спитати, чи вона пам’ятає, як насправді звали того Аплторпа, але Дженіс у Дубаї, поїхала на півтора місяця до сина. Це я цитую автовідповідач, який буквально озвучує таке: «Привіт, я в Дубаї в Кевіна на півтора місяця». Мабуть, треба їй натякнути, що не варто повідомляти невідомо кому, що в тебе будинок півтора місяця стоїть порожній.

— То ти подзвонив Айрін? — уточнила Робін. Елінор саме роздивлялася дитяче харчування.

— Ще ні,— відповів Страйк.— Але я...

У цю саму мить телефон бібікнув: хтось паралельно намагався додзвонитися.

— Робін, тут, може, він дзвонить. Я тебе потім наберу.

Страйк прийняв дзвінок.

— Корморан Страйк.

— Так, алло,— почувся голос Грегорі Талбота.— Це я... Грег Талбот. Ви мене просили передзвонити.

— Так, Грегорі, дуже вам дякую за дзвінок. Маю ще кілька питань, якщо ви не проти.

— Питайте.

— Я проглянув нотатник вашого батька й хотів запитати, чи ваш батько знав — може, згадував у розмові — чоловіка на ім’я Нікколо Риччі? На прізвисько Гнійний?

— Гнійний Риччі? — перепитав Грегорі.— Так щоб батько його знав особисто, то ні. Але я пам’ятаю, що батько про нього говорив. Велика риба в секс-індустрії Сохо, ви про нього?

Здавалося, Грегорі було приємно говорити про бандита. Страйк уже стикався з таким — і не лише в розмовах із завороженими криміналом простими громадянами. Навіть поліціянти і юристи не мали імунітету до сили тяжіння, що її випромінювали злочинці з владою і грошима, які могли дорівнятися до їхніх власних. Страйк знав старших офіцерів поліції, які мало не з захватом говорили про організовану злочинність, з якою боролися, і адвокатів, які раділи можливості випити з горезвісним клієнтом значно більше, ніж якби вбачали в цьому тільки джерело для цікавої оповідки в компанії. Страйк підозрював, що для Грегорі Талбота ім’я «Гнійний Риччі» звучало як нагадування про радощі дитинства: романтична постать з утраченої доби, коли його батько був поліціянтом при здоровому глузді, щасливим сім’янином.

— Так, ідеться саме про нього,— сказав Страйк.— Виявилося, що Гнійного Риччі бачили біля клініки, де працювала Марго Бамборо, і ваш батько, вочевидь, про це знав.

— Правда?

— Так,— відповів Страйк,— і дуже дивно, що ця інформація так і не потрапила до офіційних звітів.

— Тато був хворий,— заявив Грегорі, захищаючись.— Ви ж бачили ті записи. Він ледве знав, що робить.

— Я це розумію,— озвався Страйк,— але коли він одужав, то як він поставився до доказів, які зібрав протягом роботи над справою?

— До чого це ви?

Тон Грегорі став підозріливий, ніби він злякався, що Страйк підводить його