Читати книгу - "Сказанка про Крижаного Звіра, Julia Shperova"

- Ви звете його Колодаром, радником вашого князя, якого вже нема на цьому світі. Чи не Колодаровими то зусиллями? - ядуче спитав альв, не дивлячись ні на кого з нас.

- Ти був там…Це ти виходив з палацу у Букові, коли ми... Це був ти! - в моєму животі наче копали могилу, ще й без лопати. Я ледь міг дихати від усвідомлення того, що коїлося на моїх очах.

- На ваше щастя! Бо ти, хлопче, не уявляєш, що витворяєш! Ти був от настільки близько, щоб Ніам вас знайшов! Там, у Гортмраті, вас врятували гори, що загасили слід твоєї магії. Тому він і не зміг вас відстежити. Поки що не зміг. Але все це не має жодного сенсу, якщо ви не скажете мені куди йдете, бо зараз тільки я можу вам допомогти. Зрозумійте, вас нічого не очікує попереду окрім смерті! 

- Нас і позаду чекає те саме, - спокійно відповів Родосвіт.

- Що вам потрібно? Чим я можу допомогти? 

Брат відповів згодом, наче прийняв остаточне рішення:

- Цьому не можна допомогти. Краще йди своєю дорогою, а ми підемо своєю. Дякуємо за порятунок, але нам нема чого тобі розказати, а тобі - нам запропонувати. 

В ту мить Гем нагадав мені батька, той виглядав так само кожного разу коли казав мені “нічого, ти ще побачиш, що я був правий, а ти - поплатися за свою дурість”. Я бачив цей вираз на його обличчі аж занадто часто і мені знову підвело шлунок.

Ворон покивав для годиться, і відказав:

- Минулого разу я задавав це питання з цікавості. Що забули двое склавів у землях, де сама тільки зима і смерть. Я запропонував вам свою допомогу з найкращих міркувань. Але тепер…Ви про це пошкодуєте.

Мить і Гем злетів у повітря вороном і віхрем зник з поля зору. Різко захололо серце, а горло скувало від німого крику. Я обернувся до брата і ледь встиг підхопити його, перш ніж він впав.