Читати книгу - "Фіктивний шлюб , Анастасія Kовальська , Аріна Вільде"

— А нехай тато ще на кілька днів залишиться з нами? — У голосі звучить дитяче прохання, наївне, пряме.

Швидко відводжу погляд убік, намагаючись змінити тему:

— А що ти хочеш на сніданок, малюк? Може, кашу з ягодами або твої улюблені млинці?

Але Діана не здається, впирається мені в плече й тягне за край халата:

— Ну, ма-а-ам, — протягує з невдоволенням. — Нехай тато залишиться!

— Не вередуй, зайчику. Давай просто проведемо ранок разом, добре?

Вона трохи розслабляється, хоча я бачу, що питання про Захара все ще витає в повітрі. Але мені потрібно виграти трохи часу, перш ніж знову повернемося до цієї теми.

У цей момент у кімнату заходить Білецький. Він, як зазвичай, поводиться впевнено, немов усе під контролем. Під його контролем.

— Усе готово. Ходімо снідати.

Стискаю зуби, намагаючись зберігати нейтральний вираз обличчя, але всередині все кипить. Приготував він, значить? Чудово. Тільки от я завжди сама готую доньці сніданок. Завжди. Це наш ритуал. І ось він вривається, руйнує все своєю присутністю, немов я тут нічого не значу.

— Ти не перестаєш дивувати, Захаре.

Він лише кидає на мене погляд, у якому відчувається легке роздратування, але мовчить.

Встаю з дивана, за мною слідує Діана, радісно підстрибуючи. Вона підбігає до Захара, і він, не вагаючись, підхоплює її на руки, наче це найприродніший для нього рух.

Знову відчуваю, як усередині піднімається гіркота.

Добре б цей день скоріше закінчився.