Читати книгу - "Зарубіжний детектив"

— Може, твої підозріння щодо цього молодого чоловіка мають підстави. Але пам’ятай, Янушек, про те, що такими ж вагомими були твої підозріння і стосовно Лисека та Цельки. Ні, ні, я не хочу сказати, що ми не займемось Павлом Вигановським. Напроти, я доручаю тобі перевірити всі факти, але дій обережно, без необачних обшуків та арештів. Якщо вважатимеш за потрібне, з’їзди в Познань і перевір усе на місці. Але спочатку слід розпитати про хлопця тут, у Варшаві.

— Він мешкає не у Варшаві. У його матері маленький будиночок на околиці Надажина.

— Тим краще, у маленьких містечках сусіди знають усе про всіх. Сам у Надажині не показуйся, надто вже ти помітна фігура. Хай цим займеться місцева міліція. А твоя наречена хай дізнається, що зможе, про матір Вигановського.

Слово «наречена» майор проковтнув без усяких заперечень. А може, його так захопила нова версія, що на це не звернув уваги?

У Надажині всі знають один одного. Місцева міліція була в курсі історії родини Вигановських. Знали також й про те, що Павел вступив до Познанського політехнічного. Хлопця бачили на вулицях містечка, коли він на початку лютого приїжджав провідати своїх. Справді, своїм модним одягом він викликав фурор серед місцевої «золотої молоді». За його словами, стипендія у нього висока та ще підробляє уроками з математики.

Павлова мати не могла нахвалитися сином. Вона безупинно розповідала, як викладачі високо цінують Павла. Мало того, що її любчик отримує підвищену стипендію, так він знайшов ще додатковий заробіток. Усій родині привіз подарунки. Їй — краму на плаття, молодшому брату — костюм, сестрам — черевики і колготки. Такий син — справжня нагорода для матері.

Ось такі відомості чекали тут на майора. Що ж, бувають здібні студенти, яких хвалять професори. Підробляють студенти й уроками, які, Качановський знав, оплачуються дуже добре, надто уроки з математики. Дві години таких занять — і сповна можна пояснити нинішній достаток молодого Вигановського.

Майор вирішив особисто перевірити все у Познані.

Сюрпризи почались уже з його першого візиту до деканату політехнічного інституту. Без труднощів знайшли документи Павла Вигановського, студента факультету інженерів-гідробудівельників. Леле, не був він гордістю інституту, швидше навпаки, його збирались відрахувати після першого ж семестру за неуспішність. Насилу вдалося Павлові уникнути цього, зате залишилось так багато «хвостів», що здавалося досить сумнівним, щоб він утримався в інституті надалі. А головне — особливо погані справи в математиці.

Наступний сюрприз чатував на майора в інститутському гуртожитку. Тут справді проживав такий студент, сказали йому, але всього лише один місяць. Потім Вигановський відмовився від гуртожитку і виїхав невідомо куди — нову адресу він не залишив, сусіди по кімнаті нічого до пуття не могли розповісти.

З’ясувати місце проживання Павла Вигановського для познанської міліції було не важко. Ним виявилась розкішна вілла на одній з тихих вуличок недалеко від Грюнвальдської. Райський куточок.

Двері відчинила літня, гарно убрана жінка.

— Пробачте, чи вдома Павел Вигановський?

— Проходьте, будь ласка. — Господиня запросила майора до зі смаком прибраного холу. — Чекайте, я його сьогодні не бачила. І машини його в гаражі немає. Вчора він поїхав кудись з друзями і, мабуть, ще не повернувся.

— Так у нього є машина?

— Аякже, чудова машина. Йому батько прислав з Англії.

— Батько? — здивувався майор. Він знав, що батько Павла Вигановського давно помер. А небіжчики не присилають подарунків. Навіть з Англії.

— Так, батько. Пан Павел мені багато розповідав про нього. Ви знаєте, він йому стільки грошей присилає на навчання! І взагалі дуже ним опікується. — Видно, господарка була не проти того, щоб поговорити. — Ах, вибачте, піду подивлюсь, чи вдома він.

Незабаром вона повернулась:

— Так, я мала рацію, пан Павел не ночував.

— Яку ж машину прислав йому батько? — поцікавився майор.

— Чудову! Уся блищить, фірми… Забула, якісь літери, здається, щось ніби «БМС».

— Можливо, «БМВ»?

— Саме такі! — зраділа жінка. — «БМВ», ось тепер згадала. А як приємно на ній їздити! Пан Павел був такий люб’язний, що кілька разів брав мене з собою на прогулянку, машина прямо-таки пливе.

— Ви дозволите мені глянути на його кімнату?

— У розпорядженні пана Павла не одна, а дві кімнати з окремим входом через веранду, — з гідністю поправила майора господарка вілли. — З того боку будинку. Пробачте, а ви ким будете?

— Я старий знайомий його матері, — сказав Качановський — Вона попросила мене, коли мені доведеться побувати у Познані, зайти до сина подивитись, як він тут.

— Так ця дама зволнла нарешті згадати, що в неї є син?

— Вона завжди пам’ятала про нього.

— А пан Павел розповідав мені, що мати втекла з коханцем, залишивши чоловіка і маленького сина, забрала всі гроші та дорогоцінності. Оскільки батько не міг і працювати, і доглядати. малюка, він попросив свою родичку зайнятися хлопчиком, а сам емігрував до Англії. Там щастя йому усміхнулось, він став непогано заробляти, і тепер у нього чималий статок. Дякуючи йому Павел може спокійно вчитися, ні про що не турбуючись. Закінчивши інститут, він поїде до батька.

Качановський не став з’ясовувати поважній дамі її помилку. Вона ж, продовжуючи розповідь, відчинила одні з дверей, що виходили в хол. За ними були дві відмінно умебльовані кімнати. Одна з них була робочим кабінетом, друга спальнею. На письмовому столі у кабінеті лежали якісь підручники, а в кутку стояв рулон кальки.

— Дуже гарні кімнатки, — похвалив майор.

— Цей будинок придбав мій чоловік. А він був відомим у Познані лікарем, все місто його знало. Та й ви, напевне, чули прізвище Вартецький!

— Аякже, аякже! — підхопив майор. — Ну хто ж його не знає? Доктор Вартецький, гордість медицини…

— Так, це був мій чоловік. А тепер, коли дочка з сім’єю переїхала в Сілезію, будинок став для мене надто просторим. Я задоволена, що маю такого пожильця, як пан Павел. І ті три тисячі, які він мені сплачує щомісяця, дуже до речі. Особливо зараз, коли все так дорожчає. Подумайте, як стрибнула ціна на каву! А мені необхідно випити на день як мінімум дні чашки, оскільки у мене знижений тиск.

— О, яка чудова робота! — Майор з перебільшеним захопленням розглядав шафу, яка й насправді вирізнялася особливою витонченістю оздоблення. Він прочинив дверцята. У шафі висіло шість новеньких костюмів. Полиці для білизни були заповнені дорогими речами, які засвідчували про хороший смак їхнього власника.

— А тепер дозвольте подякувати вам і вибачитися за клопіт, який вам завдав. — Качановський галантно поцілував руку господарці вілли.

— Що передати лану Павлу? — запитала вона, проводжаючи