Читати книгу - "Третій фронт"

— Та ну, що за маячня! Як це — не помітити, що живеш з роботом?

— Просто. Біоробот поводиться, як жива людина. Навіть їсти може і ходити в туалет!

— Але ж їй потрібно заряджатися!

— Так, потрібно, але біоробот може вдавати, що ходить на роботу, або заряджатися, коли на роботі господар. Я знав кілька історій, коли люди жили з біороботами по року й більше, нічого при цьому не помічаючи.

— Народжувати ці біороботи хоч не можуть?

— Ось це — ні, принаймні поки що, — відповів я. Бухгалтер прислухався.

— Наче стріляють.

— Так, я ж казав, що штурм буде невдовзі.

До кімнати забігли бійці.

— У нас наказ вас евакуювати!

Поклали на ноші й потягли кудись нагору. Чутно було потужний бій.

— Куди ви його несете? — почув я голос Георгія. Він біг за нами.

— На дах, туди прилетить гвинтокрил і евакуює! Такий наказ! — пояснили бійці. На вулиці почулися вибухи. Стрілянина стала відчайдушною.

Мене нарешті випхали на дах. Ми залягли чекати гвинтокрил. Бухгалтер визирнув подивитися на бій.

— Що за лайно? — тихо спитав він. І всі інші визирнули. Георгій знімав бій на телефон.

— Гвинтокрил! — крикнув солдат. Справді, серед стрілянини почувся гуркіт двигуна. Гвинтокрил наближався. Я обережно визирнув. У дворі, серед високих сосон, тривав жорстокий бій. Три антропоморфні чудовиська атакували санаторій, а охорона намагалася їх зупинити. Кулі чудовиськ не брали, прямі влучання з РПГ теж. Онде прямою наводкою збиралася бити гармата. Всі три чудовиська були десь метрів шість заввишки. Одне схоже на жінку з високою пергідрольною зачіскою, товстою зморшкуватою шиєю, широкими плечима, у строкатій сукні, яка підкреслювала дебелі цицьки й короткі руки. Інше нагадувало чоловіка з невеличкою головою й шиєю, чи не вдвічі ширшою за голову. Вузький лоб, у пащі виблискують золоті зуби, на руках татуювання, одягнене в тільняшку та спортивні штани, заправлені в білі шкарпетки, взуте у сандалі. Третє чудовисько було сивим чоловіком, на вигляд років під шістдесят, одягненим у стару радянську військову форму, на якій висіло багато нагород, що з кітеля переходили на штани.

Перше чудовисько тримало щось схоже на букет тюльпанів. Тюльпани виявилися ракетами, які досить точно влучали в ціль. У другого і третього теж були такі букети.

Між тим гвинтокрил почав заходити на посадку. Одне з чудовиськ, третє, вистрелило і влучило у кабіну. Гвинтокрил на мить завис, потім запалав, а потім упав на землю і вибухнув. Чудовиська задоволено заверещали. Вони були дебелі і добре озброєні. Продовжували вести вогонь і потроху нищити вогневі позиції охорони.

Охоронці на даху заметушились, намагалися зв’язатися з полковником Міхном, аби отримати наказ, що робити тепер, коли гвинтокрил підбито. Я подивився на Бухгалтера. Той кивнув. Вибух на даху. Охоронці попадали, поруч засвистіли осколки. Бухгалтер підхопив мене і поніс, Георгій побіг за нами. Коли добігли до сходів, бійці помітили нашу втечу.

— Стій! Стій! — Вони б могли відкрити вогонь, але ще один вибух на даху завадив.

Бухгалтер зніс мене на перший поверх. Позаду пролунав гарматний постріл. Одне з чудовиськ заревіло. Ми не бачили, чи було воно пошкоджене, чи просто висловлювало невдоволення. Вибігли між двома корпусами санаторію. На дахах знову вибухали невеличкі ракети. Наші охоронці не відступали, билися до останнього, стріляли, кидали гранати, але зупинити чудовиськ не могли.

Бухгалтер зі мною побіг між корпусів. Вибіг до якогось сараю, одна зі стін палала. Вибив двері. Ми заскочили всередину, там було димно. Бухгалтер кудись мене поклав. Я не міг роздивитися, куди саме. Поруч зі мною впав Георгій. Випадково зачепив хвору ногу, я заволав. Щось ударило, я відчув, що ми кудись їдемо. Вибух попереду, ми вибили ворота й вискочили на вулицю. Гримотіли, наче трамвай, неслися кудись. М’який удар — і ми попливли! Тут тільки я зрозумів, що Бухгалтер привів нас у сарай, де стояв човен із мотором, встановлений на вагонетку. На ній ми виїхали, а тепер були вже на воді. Швидко віддалялися від бази. З-за дерев вилетіли ракети. Бухгалтер узяв різко ліворуч, ми ледь не перекинулися. Над головами летіли осколки. Бухгалтер додав обертів і помчав геть від берега. Ще два залпи ракет. Щоразу Бухгалтер брав ліворуч, і щоразу ми ухилялися. Потім перелетіли озеро, заскочили в очерет, ударилися носом об берег. Бухгалтер поніс мене у кущі, Георгій біг слідом. На березі лунали вибухи, думаю, від човна нічого не залишилося. Хвилин п’ять шаленого бігу — і Бухгалтер упав у якусь яму серед лісу. Важко дихав. Я дивувався, як він міг стільки пробігти зі мною на плечах. Бій тривав, але змістився від санаторію. Мабуть, чудовиська пішли обходити озеро, щоб наздогнати нас.

— Пане Владюшо, що то було? — тихо спитав Георгій. Він увесь тремтів від нервів. Здається, знімав мене.

— «8 березня», «23 лютого» і «деньперемоги».

— Що?

— Ти чуєш погано? — роздратувався я. Знову почала боліти нога.

— Але то дні, а не чудовиська!

— Не прості дні, а головні дні для кремлядської міфології! Раніше ще був «великийжовтень», але зараз його ніхто не святкує, тому його й не використовують, бо потужності немає. А ось ці троє дуже потужні, бо навіть в Україні багато хто святкує цю херню. Дуже добре, що їх нарешті випустили проти нас.

— А що ж тут доброго? — спитав Бухгалтер, який трохи віддихався.

— Те добре, що це дуже потужні чудовиська. І якщо кремлядь їх випустила, значить, резервів у неї небагато. Я давно їх чекав і дочекався.

Над головами пролетіли ракети-тюльпани, які вибухнули попереду.

— Треба відступати. — Я подивився на Бухгалтера. Той кивнув. Підхопив мене, і ми побігли лісом. По нас досить активно стріляли ракетами. Бій біля санаторію повністю припинився, і чудовиська могли зосередитися на нас. Шукали, стріляли. Я відчував, що Бухгалтер заморився. Все ж таки тягати мене важко. — Давай зніму бронежилет.

— Ні, осколки, небезпечно! — закрутив головою Бухгалтер. Ми впали на землю. Справді, осколки щільно летіли над нами й потрапляли в стовбури. — Георгію, зможеш понести Владюшу?

Георгій здивовано подивився.

— Я візьму автомат і спробую відволікти чудовиськ, — пояснив Бухгалтер.

Георгій підбіг до мене, ледь підняв, зробив кілька кроків і закрутив головою.

— Ні, я не потягну. Давай краще автомат. Спробую відволікти.

— Не наближайся до них. Просто стріляй і одразу тікай, щоб тебе не накрило. — Бухгалтер підхопив мене. Розбіглися в різні боки. Потім позаду пролунала черга. І за кілька секунд багато вибухів ракет. Ревіння чудовиськ. Я прислухався. За хвилину ще одна черга. Живий Георгій!

Попереду почулося гудіння важкої техніки. Бухгалтер побіг туди. Нас ледь не розстріляли