Читати книгу - "Яничари, Кулик Степан"

Весту не було потреби напружувати пам'ять. Про нестиковки і неприродності своїх спогадів він уже неодноразово замислювався і раніше. Особливо, у ті дні, коли випадково опинився після контузії у нібито рідному місті. Але тоді йому просто не дали часу обміркувати все до кінця. А потім — не до спогадів було.

— У ваших словах є сенс, метре. Але...

— Жодних «але», Ваша Високість. Ви погано пам'ятаєте дитячі роки з однієї простої причини. У тринадцять років ваша пам'ять була стерта і замінена штучно створеною легендою.

— Звучить як сцена з поганого бойовика, — посміхнувся Климук. — Скажіть, метре, а брата-близнюка у мене випадково немає? Або якогось іншого хлопця, з яким нас переплутали у пологовому будинку?

— Брата у вас немає. Імператор не може мати одночасно більше однієї дитини, — цілком серйозно відповів той. — Ваша матінка народжувала у палаці. Знаючи, що за появу сина їй доведеться заплатити життям.

— Вибачте, — у Климука миттєво зникло бажання крутитися. — Я не знав...

— Звичайно. Адже над вашою пам'яттю працювали найкращі фахівці, — кивнув голова СВВІБ. — Проте мій принце, кожне моє слово — правда.

— Ну, гаразд. Допустимо, ви мене переконали, — не став наполягати Вест. — І що далі?

— Ви хочете спитати: що треба зробити, щоб знову стати собою?

— Так.

— Для початку, мій принце, вам треба просто довіритись нам…

Тільки зараз Климук звернув увагу, що поки він вів словесні дебати з метром, Антоніна сіла поряд, злегка притулилася і тримає його за руку, час від часу ніжно погладжуючи.

— Все просто, Весте… — промуркотіла вона, як колись. — Ти тільки повір.

— Саме так, — граф Арктуріанський ледь помітно скривився від такої фамільярності інспектора. — Все набагато спроститься, як тільки ви зрозумієте, що ми не вороги, а найвірніші та найвідданіші друзі.

— Я не клінічний ідіот… — Вест не став забирати руки, хоча в цій ситуації дотик колишньої коханої дівчини був йому швидше неприємний. — І не заперечую дійсність лише тому, що вона не вкладається у межі моїх уявлень про неї. Хочете, щоб я повірив?

— Цілком вірно.

— Доведіть!

— Все що вашій волі завгодно, якщо це буде в наших силах.

— Не крутіть, метре! Жодних відмовок я не прийму. Вам потрібна моя довіра? Так заслужіть на неї!

Спалах гніву і владний тон вплинули. Навіть інспектор Левінсон згадала своє місце і квапливо відсунулася.

— Наказуйте, Ваша Високість… — голова СВІБ покірно схилив голову.

— Як я тепер розумію, ваші люди мене вели з перших кроків по Белоні? — Вест пом'якшив тон і заговорив спокійніше.

— На жаль, Ваша Високість, — метр Нік-кита покаянно зітхнув. — Трохи не так. Ми довели вас до Белони, а потім — втратили. Ніхто не міг прорахувати ваше перетворення на Вільяма Смаяла. А головне, що ви поміняєтеся з ним одягом. Датчики були вшиті в чоботи та куртку. Вірите, я мало не збожеволів, коли супроводжуючі агенти доповіли, що ви мертві! І радів, як дитя, дізнавшись, що це помилка, і ви всього лише змінили зовнішність. Весь відділ підняв по тривозі, всі сили задіяв. До речі, мій принце, прийміть найщиріші вітання. Все-таки, в Оджаку у вас були чудові наставники. Треба не забути, потім обов'язково відмітити їх.

— Не хвилюйтесь, я нагадаю… — кивнув Вест. — Але я, заговоривши про стеження, хотів спитати про інше…

— Уважно слухаю?

— Якщо ви знаєте, як я потрапив на Белону, то повинні знати і про спосіб евакуації.

— Звичайно, — підтвердив метр. — Капсула з одноразовим телепортом, як і раніше, чекає на вас в обумовленому місці. До наших планів не входить розкривати карти передчасно. І ваше героїчне повернення, після виконання завдання, є частиною задуманого. Як бачите, Ваша Високість, я гранично відвертий.

— Ціную… — Вест подивився на спорожнілий келих, хотів був попросити Тоню повторити, але передумав. Нема чого виявляти надмірне хвилювання. А постійна сухість у роті найвірніша ознака, про яку не можуть не знати такі професіонали. — Залишилося лише підтвердити слова справою.

— Як я вже сказав: наказуйте!

— Уна Смаял…

Якщо метр Нік-кита і не був готовий до такого повороту, то чудово сховав емоції. А ось Тоня помітно напружилася. Її пальці мимоволі стиснулися в кулаки, а в погляді, яким вона обдарувала Веста, більше не було ніжності.

— Продовжуйте, — голова СВВІБ перетворився на скульптуру «Гранична увага».

— Я хочу, щоби ви відправили її моїм телепортом. На рейдер… Негайно.

— Не бачу перешкод, — знизав плечима метр. — Хоч і не розумію сенсу.

— Можу пояснити.

— Зробіть ласку…

— Дівчина знає більше, ніж я встиг розвідати за кілька днів, які провів на Белоні.

— Ах, ось у чому річ!.. — кивнув метр. — А я вже подумав, що ви закохалися! Можете не продовжувати, Ваша Високість. Я вловив суть.

— Так, метре. Ви справді дуже розумні. І я щиро волію бачити вас у колі друзів, а не ворогів.