Читати книгу - "Ярмарок нічних жахіть"

А потім він знову заговорив сам до себе:

— Але дай хлопцям зіграти цю гру. Вони справді заслужили на неї. Малий, певно, теж. А хай би йому, він же, може, навіть виб’є повний цикл! — він ще трохи пореготав, а потім наказав собі зупинитися.

— Не розумію.

— Зрозумієш. Іди геть звідси. Складай лайн-ап, як тобі заманеться. Можеш навіть витягувати імена з капелюха, чом би й ні? Це не має значення. Тільки попередь головного суддю, що тепер ти всім заправляєш. Гадаю, це буде Вендерс.

Я пройшов через хол до суддівської кімнати, наче сновида, й сказав Вендерсу, що це я складатиму лайн-ап та керуватиму грою з лівого боку поля. Суддя запитав у мене, що трапилося з Джо, а я на це відповів — він хворий. Бо він і справді був таким.

Це була перша гра, якою я керував, аж доки мені не дісталися «Атлети» у 63-му, та як ви знаєте, якщо цікавилися цим питанням, та гра була для мене дуже короткою, адже Гай Вендерс відсторонив мене в шостому інінґу. Як на те, я не дуже багато пам’ятаю про неї. Кажу ж, почувався, наче сновида, бо голова репалася від думок. Та все ж я здогадався зробити одну річ — перевірити праву руку малого, перш ніж він вибіг на поле[212]. На середньому пальці в нього не було ні пластиру, ні порізу. Я навіть не відчув полегшення. У мене перед очима все ще стояли червоні очі Джо Діпунно та його викривлений рот.

То була остання хороша гра Денні Дузена, і він так і не здобув свою двохсоту перемогу. Він намагався повернутися в 58-му, але марно. Він стверджував, що йому більше не двоїлося в очах, і, певно, так і було, от тільки йому більше не вдавалися швидкісні подачі за дім. І в Куперстауні для Денні місця не знайшлося. Джо з самого початку мав рацію: малий висмоктав нашу удачу. Наче якийсь довбаний князь вуду.

Але того дня Ду грав так добре, як ніколи; його фастболи[213] підстрибували, його кручені м’ячі зміїлися, наче батіг. Протягом перших чотирьох інінґів вони навіть наблизитися до нього не могли. Махніть битою — і просимо на лаву запасних, хлоп’ята, дякуємо за гру. Шістьох він відправив у страйк-аут[214], а решту інфілдерів[215] вибив у ґраунд-аут[216]. Біда лише в тому, що малий був йому майже рівня. У нас був лише один невдалий удар, коли захист вивів двох наших в аут, — то Гаррінгтон напартачив унизу третього інінґа.

Переходимо до верху п’ятого, гаразд? Легко проходить перший бетер. Потім черга Волта Дропо, він відбиває м’яча далеко в лівий кут і мчить, наче кажан із пекла[217]. Глядачі бачили, як Гаррі Кін усе ще гнався за м’ячем, коли Дропо добіг до другої бази, і вони розуміли, що хоч м’яч і на полі, та ранер[218] може здійснити хоум-ран[219]. Натовп починає скандувати. Спершу лунають поодинокі голоси, та їх усе більшає й більшає. Вигуки стають гучнішими та потужнішими. І від цього в мене аж від дупи й до шиї повстали сироти.

— Бло-КА-ДА! Бло-КА-ДА! Бло-КА-ДА!

Замайоріли помаранчеві знаки. Люди підскочили та тримали ці знаки над головами. Не розмахували ними, як зазвичай, а просто тримали вгорі. Я ніколи не бачив нічого подібного.

— Бло-КА-ДА! Бло-КА-ДА! Бло-КА-ДА!

Спершу я гадав, що в нас немає жодного шансу: Дропо вже летить, як куля, до третьої бази, долаючи всі перепони. Але Кін таки хапає м’яча та миттєво кидає його. Тим часом новачок стоїть перед домом з боку третьої бази з виставленою вперед лапою, і, коли Сай кидає того грьобаного м’яча, малий ловить його.

Натовп скандує. Дропо ковзає вперед, виставивши назовні шипи. Та хлопчина не зважає на це: він падає на коліна та проскакує між ними. Гай Вендерс перебуває там, де й має бути — принаймні того разу, — схилившись над гравцями. Піднімається хмара пилу… і з неї виринає піднятий догори палець Вендерса.

— Та-а-ак… АУТ!

Містере Кінг, фанати просто очманіли. І Волт Дропо також. Він підвівся і дригався навколо, наче пацан, що б’ється в епілептичному припадку та водночас намагається витанцьовувати грьобаний танок халі-галі. Він просто не міг повірити.

Малий подряпав ліве передпліччя — нічого серйозного, лишень пара крапель крові, але цього вистачило, аби старий Боні Дадьє — наш лікар — вийшов і приліпив на нього пластир. Тож зрештою малий умудрився отримати свій пластир, та ще й цілком законно. Фанати, доки тривав медогляд, так і стояли весь час, піднявши догори знаки «ДОРОГУ ПЕРЕКРИТО» та горланячи «Бло-КА-ДА! Бло-КА-ДА», наче їм усе ще було мало.

Здавалося, малий не помічав цього. Він витав у хмарах. Весь час, доки він був у команді «Титанів», то перебував саме там. Він просто знову надягнув свою маску, повернувся за дім і присів. Звичайна робота, як завжди. Вийшов Буба Філіпс, відбив на Летропа, і верх п’ятого завершився.

Коли малий вийшов на биту внизу інінґа, його тричі відправили в страйк-аут, натовп досі аплодував йому стоячи. Тепер малий помітив це й доторкнувся до бейсболки, коли повертався до даг-ауту[220]. Це був єдиний раз, коли він так вчинив. І не тому, що малий був пихатим, а тому… зрештою, я вже пояснив. Витав у хмарах.

Отже, верх шостого. Навіть через п’ятдесят років по тому я дратуюся, коли згадую про це. Кіндер виходить першим і незграбно відбиває кудись на третю базу, як і всі пітчери. Потім виходить Луїс Апарічіо, Маленький Луї. Ду замахується й кидає. Замахується й кидає. Апарічіо ледаче та високо відбиває його над домом у напрямку третьої бази — і вже м’яч летить над фал-територією. Це було з мого боку, тому я все бачив. Малий скинув маску та помчав за м’ячем, повернувши голову назад і виставивши лапу вперед. Вендерс біг слідом за ним, але добряче відставав. Він не вірив, що в хлопця був шанс. Блядь, це було дуже халтурне суддівство.

Малий залишає трав’яну частину поля і вибігає на доріжку біля низької стіни, що відділяє поле від місць у ложі. Шия витягнута. Погляд догори. Дві дюжини людей, що сидять у першому й другому рядах ложі, також дивляться вгору, а більшість з них