Читати книгу - "Лють"

Лідія вочевидь була улюбленицею долі. Вона жила у Вайнінґсі, одному з найдорожчих передмість Атланти, у новісінькому триповерховому будинку. Усюди були білі стіни, підлогу з вибіленого дуба вкривали білі килими. У вітальні стояв блискучий білий рояль, а біля мармурового каміна красувалися один навпроти одного два дивани, обтягнуті чорною шкірою. На вікнах висіли кремові шовкові штори. Стіни прикрашало абстрактне мистецтво у зухвалих основних кольорах — усі картини, найпевніше, були оригіналами. Сама Лідія була монохромна, вбрана у чорне. Джон не знав, чи то був її звичний одяг, чи вона носила жалобу за сином.

Коли Джона заарештували, Джойс саме була в суді округи Дікеб, сторінку за сторінкою переглядала старі архіви — шукала Лідію. Відтоді вона брала на роботі багато відгулів і переривала всі громадські архіви, які тільки могла знайти. Після смерті свого чоловіка Баррі Лідія ще двічі виходила заміж і розлучалася. І щоразу міняла прізвище, але Джойс врешті-решт вистежила Майклову матір через знайомого, який працював у фонді соцстрахування. На момент смерті дядько Баррі був повністю застрахований, і чотири роки тому Лідія почала отримувати чеки.

Через три дні Джойс мала на руках її адресу.

Тепер вони сиділи перед каміном: Джон і Джойс на одному незручному дивані, Лідія — на іншому. Їхня тітка сиділа прямо, тримаючи коліна разом, відставивши ноги вбік, наче фотографувалася для журналу для справжніх леді. На Джона вона дивилася з відвертою неприязню.

Він знав, що схожий на чорта. Міс Лем постукала до нього в двері о п’ятій ранку. Вручила чашку для аналізів і взялася нишпорити по кімнаті у пошуках недозволених предметів. Він повернувся з туалету й побачив, що вона тримає в руці фотографію його матері. Джон стояв з власною сечею в руках і відчував, як його палить зсередини сором. Ще одне приниження, яке він заподіяв Емілі. Коли вже буде цьому край? Коли його матері дадуть спочити з миром?

— Ми прийшли поговорити про Майкла, — сказала Джойс.

— Він був моїм сином, — відповіла Лідія, наче це все пояснювало.

Джойс відчутно напружилася, та Джон похитав головою, наче закликав її бути терплячою. Він любив свою сестру, але вона жила в чорно-білому світі. Що робити з напівтонами, вона не знала.

— Дівчинка, яку він викрав, одужає, — повідомив Джон Лідії.

— Добре. — Вона байдуже знизала вузькими плечима.

Джон чекав, але про Енджі Поласкі вона не запитала — стан здоров’я останньої жертви її сина вочевидь не надто її цікавив. Здавалося, її взагалі ніщо не цікавило.

Джон прочистив горло.

— Якби ви могли просто…

— Він тебе ненавидів, ти ж знаєш.

Джон уже й сам здогадався, але спитати мусив.

— За що?

— Я не знаю, — відказала вона, розрівнюючи складку на спідниці. На пальці у неї була велика золота каблучка з діамантом, щонайменше півдюйма завширшки. — Він був тобою наче одержимий. Вів альбом, куди вклеював вирізки з газет. — Зненацька вона встала. — Я принесу.

Лідія вийшла з кімнати, ковзаючи капцями по білому килиму.

Джойс засичала.

— Заспокойся, — сказав їй Джон. — Вона не мусить цього робити.

— У її руках — усе твоє життя.

— Я знаю.

Але Джон звик до того, що в його житті верховодять інші люди, байдуже, хто то був: його батько, наглядачі в тюрмі чи Марта Лем. Джон не пам’ятав жодної миті у своєму дорослому житті, щоб він не намагався когось задовольнити, аби нормально прожити ще один день.

На очі Джойс знову навернулися сльози. Він і забув, яка вона плаксійка.

— Джоне, я ненавиджу її. Я так її ненавиджу. Як ти можеш взагалі поруч із нею в кімнаті сидіти?

Тильним боком пальця він витер їй сльози.

— Нам від неї дещо потрібно. А їй від нас — нічого.

Повернулася Лідія. До грудей вона притискала великий фотоальбом. Поклала його на низьку шкіряну отоманку, що стояла між диванами, і сіла.

На обкладинці альбому Джон побачив власну фотографію. Принаймні він думав, що то його фотографія. Обличчя було перекреслено чорнильною ручкою.

— Господи, — пробурмотіла Джойс, підсуваючи до себе альбом.

Вона розгорнула його на першій сторінці, потім на другій, а Джон зазирав їй через плече. Обом відібрало дар мови, коли вони побачили фото Джона з середніх класів — знімки з класом, з командою, Джон, який біжить у спортивній формі. Майкл каталогізував кожну мить Джонового життя.

— А Баррі тільки підливав олії у вогонь, — сказала Лідія. Дядько Баррі, її чоловік, брат їхньої матері. — Баррі весь час про тебе говорив, ставив тебе за взірець.

— Взірець чого? — різко спитала Джойс.

Помітно було, що альбом її нажахав.

— Після того як його батько покинув нас, Майкл пішов хибною стежкою. Скотився у школі. Наркотики… я не знаю. У школі був старший хлопець, який втягнув його в погану компанію. Сам би Майкл нізащо такого не робив.

Джойс розтулила рота, але Джон міцно стис її руку, попереджаючи, щоб нічого не казала. Від такої людини, як Лідія Ормвуд, не можна чогось домогтися, вказуючи їй, що робити. До неї можна було тільки прийти з капелюхом у руці й чекати. Він знав, що одне необережне слово все зіпсує.

— Баррі думав, що ти будеш для Майкла хорошим взірцем для наслідування, — провадила Лідія. — Ти завжди так добре встигав у школі. — Вона зітхнула. — Майкл був хорошим хлопчиком. Просто не з тією компанією зв’язався.

Джон кивнув, наче все розумів. А може, в певному сенсі так і було. Джон і сам дав себе затягти у Майклову компанію. Аліша Монро — теж. Вона весь час тусувалася у Майкла вдома, була там і в ніч вечірки. У неї були хороші батьки, брати, які завжди були першими учнями в класі. Чи Джон скінчив би, як Аліша, якби не померла Мері-Еліс? Чи його життя теж зійшло б на пси попри все?

Груди Лідії здійнялися й спали — вона знову зітхнула.

— Я змусила його піти в армію, — сказала вона. — Не дозволила валандатися абиде після того, як тебе посадили. Він воював. Намагався захищати той арабський народ, і за це отримав кулю в ногу.

Джойс сиділа така напружена, що Джон чув, як вона гуде, мов струна піаніно.

Лідія зняла пушинку зі спідниці.

— А потім він повернувся в Атланту, став вести спокійне життя, сім’ю завів. — Вона підвела очі на Джойс. — У тієї дівчини, з якою він одружився, явно були якісь проблеми. Тім такий не через Майкла, ні, ні і ще