Читати книгу - "Пан Ніхто"

— Гаразд, годі сперечатися. Як ви розрахували риск, це оцінять інші. Зайдіть узавтра серед дня.

Наступного дня Бауер зустрів мене в тому ж настрої і з таким же байдужим виразом обличчя. Можеш вдивлятися скільки завгодно в таке обличчя, це не збагатить твої знання психології. Замість сказати мені відразу, як оцінено мій обміркований риск, він почав пункт за пунктом оцінювати серйозність операції, яка досі існувала тільки в моїй голові.

— У вашому плані є логіка, — наче мимохідь зауважив нарешті Бауер. — Але є й риск.

Я нічого не сказав. Усе, що слід було сказати, вже сказане. Чоловік за столом втупив у мене погляд, сухо всміхнувся й вимовив сподіване слово:

— Дійте!

Я хотів дещо запитати, але Бауер рукою спинив мене:

— Однак майте на увазі те, що я говорив і раніше: риск повністю лягає на ваші плечі. Там, у «Зодіаку», ви представляєте самого себе, й ваші дії стосуються тільки вас, і не гадайте, що, коли провалитесь, хтось побіжить рятувати вас. Ні в чому і ні на кого не розраховуйте.

— Навіть на Ван-Вермескеркена?

Запитання вилетіло немов випадково, проте Бауер мить обмірковував його зміст.

— Найменше на Ван-Вермескеркена!

Він подивився на мене впритул, і завжди байдужий погляд цього разу був вельми красномовний.

— Ясно, — кивнув я. — Тоді порадьте мені людину для технічної допомоги.

— Зверніться до «Фурмана й сина». Але знов-таки від свого імені. Тільки від свого.

Бауер замовк, ніби вичікуючи, щоб напучування глибше запало в мій мозок. Тоді додав:

— Про всяк випадок я дам вам відомості про ту особу, щоб ви солідно притисли її і не дозволили піддаватися спокусі. А оце вам ще дещо.

Він витяг із шухляди новий чорно-синій маузер і подав мені:

— Бажаю, щоб він вам не придався.

За півгодини я вийшов на освітлену передвечірнім сонцем вулицю. З протилежного під'їзду появився миршавий сивуватий чоловічок і попрямував паралельним тротуаром. Мабуть, просто збіг обставин, бо чоловік не звернув на мене ніякої уваги й зник у сусідній вулиці. Збіг, тільки подвійний. Я знаю цього типа, але не можу відразу пригадати — звідки. І мені треба було пройти кількасот метрів у спеці й натовпі, щоб викопати зі своєї пам'яті прообраз шпика: це «подруга» Едіт, чоловік, з яким вона зустрічалася біля кафе в Женеві.

________

Підприємство приватного розшуку «Фурман і син» — як і годиться подібній таємничій установі — старанно заховане в глибині справжнього лабіринту старих будинків, прибудов і внутрішніх дворів, серед занедбаних позеленілих каналів. Установа міститься в двох приміщеннях. Перше править за приймальню, канцелярію й архів, і в ньому стоять кілька шаф із теками, вкритими порохом, письмовий стіл. За ним — безбарвна секретарка в розквіті критичного віку. Другий зал, куди мене ввели після короткого знайомства, повністю належав Фурманові й синові.

Чоловік із зморшкуватим жовтим обличчям і гачкуватим носом, який зустрів мене, певно, давно відвик од відвідувачів, бо його живі неспокійні очі виказували явне здивування.

— Ви батько? — запитав я люб'язно, простягаючи руку.

— Ні, я син. Батько помер.

— Прийміть мої співчуття…

— Він помер двадцять років тому, — вточнив Фурман-син.

— Шкода. Але ця неприємність чекає всіх нас.

— А поки ми живі, доводиться стикатися з іншими, дрібнішими неприємностями. І я дозволив собі потурбувати вас якраз із приводу такої справи.

Переконавшися, що я забрів сюди не випадково, шеф підприємства нарешті вказав мені жовтою зморшкуватою рукою на продавлене крісло й сам усівся в ще жалюгідніше.

— Як представник певних комерційних кіл потребую секретних відомостей про одну серію угод… — повів я, міркуючи воднораз, чи не з дурного розуму справді забрів у царство порохняви й запустіння.

Фурман слухав мене уважно і без тіні подиву, а тим часом його жваві гострі погляди, немов блохи, стрибали по моєму обличчі. Тільки коли я закінчив, його очі заспокоїлися й стали замислені.

— Перевірити можна, — нарешті проказав він. — Але це надзвичайно складно…

— Саме тому я звернувся до вас.

— … А складні речі коштують дорого, — говорив далі Фурман-син, і вухом не повівши на мій комплімент.

— Дорого — це сказано надто загально, — заперечив я.

Шеф фірми знову поринув у глибокі роздуми, потім назвав цифру, яка справді вимагала корективи. Коригування було проведено після досить пожвавленого торгу, втім, зовсім марного, бо тільки-но я заявив, що відомості потрібні мені через кілька днів, як Фурман одразу ж роздумав:

— Ви вимагаєте неможливого. А за неможливе завжди платять дорожче. Доведеться спішно змотатися туди-сюди, винагородити різних осіб, і що, врешті, залишиться фірмі, крім біганини?

— Гаразд, — поступився я. — Але тільки за двох умов: ніяких зволікань і повна секретність.

— Коли ви маєте справу з «Фурманом і сином», ці уточнення зайві.

— Чудово. Ви зробите мені добру послугу. А тому і я хочу віддячити послугою, до того ж безплатно: не намагайтеся, дорогий Фурмане, одержати два гонорари за одну операцію…

— Ви мене ображаєте…

— Навпаки, зважаю на вашу життєву мудрість. Одначе в даному випадку існує небезпека, що ця мудрість вас підведе. Я вже говорив, що дбаю не про свої інтереси. А люди, інтереси яких обстоюю, мають деякі документи про ваше активне співробітництво з гестапо…

— На ці речі давно вже не дивляться так суворо, — недбало зауважив глава фірми.

— Так, але в Бонні, а не в Голландії, особливо коли йдеться про такі справи, як ваші. Коли все це випливе на світ божий, ваша, Фурмане, діяльність у цій країні урветься.

— О, моя діяльність і так уже підходить до кінця. Та й нащо нам ворушити минуле?

— А ворушити його чи ні, то вже цілком залежить од вас.

Я встав і хотів був обтрусити плаща, але з делікатності втримався.

— І ще: смерть, як я вже казав, неминуча неприємність, однак не варто її квапити. Еванс…

— Ш-ш-ш! — Фурман застережливо притулив палець до своїх жовтих губів. — Про такі речі не говорять. Краще давайте аванс і увільніть свою голову від зайвого клопоту. Все буде зроблено так, що навіть матиму з вас надбавку.

— Щоб одержати надбавку, — сказав я, — вам треба виконати ще одне маленьке завдання.

— Викиньте зі свого словника оце слово «маленьке», — пробурмотів Фурман. — Ви робите зовсім не дрібні справи.

— Маєте рацію. Коли взяти до уваги гроші, які я вам заплачу. Мені потрібні ось такі відомості…

________

Я повернувся з Мюнхена цього ж ранку, і першим моїм клопотом було знайти «Фурмана і сина», а тому тільки тепер мені вдалося забігти додому. Едіт лежала з високою температурою. Вона навіть не помітила мого приходу, запаморочена нападом пропасниці. Її закаляне