Читати книгу - "Первісна. Дорога на Тір Мінеган"

Король кивнув:

— Я чув про цю гіпотезу від леді Альси. Проте вона не погоджується з нею, бо вважає Ґвифін невід’ємною частиною Кейґанту.

— А сестра Івін вер Шінед дотримується іншої думки. Вона вивчила записи всіх відьом, які в давні часи спілкувалися з диннеші, і звернула увагу на те, що лише найперша з них, Мейнір вер Гільде, прямо стверджувала про єдність Ґвифіну та Кейґанту. Решта просто посилалася на неї. Десь такими словами: „На це питання диннеші відповів достоту так само, як і сестрі Мейнір.“ Івін припускає, що Мейнір вер Гільде з певних причин вирішила приховати цей факт, а інші відьми, яким ставало про це відомо, не наважувалися суперечити засновниці Сестринства.

— І що ж то були за причини?

— Можливо, Мейнір вер Гільде вважала тогочасне людство не готовим до сприйняття такої картини світу. Окремішність Ґвифіну від Кейґанту означає, що справдешні Небеса розташовано ще далі від землі, ніж здавалося.

— Простий народ і зараз до цього не готовий, — зауважив Енгас аб Брайт. — Переважну більшість людей збиває з пантелику навіть сама згадка про множинність земних світів. Якби не відьми та чаклуни, духівники давно б вилучили цю тезу зі своїх доґматів… До речі, лорде Бренане, на Лахліні наш світ вважають єдиним сущим?

— Ні, ваша світлосте, — відповів Бренан. — Лише одним із багатьох, як і на Абраді. Тут розбіжностей немає. У Книзі Вигнання говориться, що в ніч Мор Деораху стався землетрус, люди прокинулися, повибігали на вулицю — і з жахом побачили, що зорі на небі сплелися в інші сузір’я, а місяць став мало не вдвічі меншим. Тоді до людей вийшли проповідники, які вві сні мали послання від Великого Дива, і пояснили, що Ініс Шінан спіткала кара небесна… Та це вже вигадки. Тепер я знаю, що в ті часи не було ні проповідників, ні духівників, а геть усі давні лахлінці й більшість давніх шінанців вірили не в Дива, а в язичницьких богів.

Не стримавшись, король таки переклав з таці на свою тарілку трохи м’яса. Альса, що сиділа з лівого краю королівського столу, кинула на нього докірливий погляд, який він геть-чисто проіґнорував, а натомість відрізав ножем крихітний шматочок засмаженої та приперченої оленини і неквапно, з насолодою з’їв його. Потім сказав:

— І це добре, що тоді не було духівників та проповідників. Їм би вистачило дурощів оголосити, що Див перемішав зорі на небі, зменшив розміри місяця і подовжив його фази до тридцяти дев’яти днів. А згодом, коли з’ясувалося б, що й рік став трохи довшим, вони б і це пояснили незбагненною волею Всевишнього. На щастя, друїди були не такими зашореними і знайшли лоґічніше пояснення — хоч і складніше для розуміння.

У такому ключі їхня розмова тривала весь вечір. Енгас аб Брайт, здавалося, безладно перестрибував з однієї теми на іншу, звертався то до Бренана, то до Ейрін, а час від часу — і до Ґвен або Фіннели, проте головна його увага була зосереджена на Бренанові. А той тримався досить упевнено, та в жодному разі не зухвало, як, буває, поводяться в присутності коронованих осіб вихідці з простого народу, плутаючи нахабство з почуттям власної гідності. Бренан цю різницю добре відчував, і король залишився задоволений спілкуванням із ним. У кожнім разі, таке враження склалося в Ейрін, і тієї ж думки дотримувалася Шаннон, яка вже два з половиною роки, відколи склала іспити на повноправну сестру, мешкала в Тахріні.

— Бренан йому сподобався, — сказала вона, повертаючись разом з Ейрін та Мораґ до Відьомської Вежі. — Це помітили всі.

— Зате не всі цьому раді, — зауважила Ейрін. — Ґраф Талботський мав дуже похмурий вигляд.

Шаннон недбало гмикнула і, хоч у коридорі, яким вони йшли, нікого не було, про всяк випадок оповила себе та обох своїх супутниць глушильним плетивом.

— Старий Дорван аб Раґнал весь час супиться. Сини та внуки прогнали його з Дінас Талбота, тепер самі там порядкують, а за ним залишився тільки титул та ще нестерпна вдача. І року не минуло, як оселився при дворі, а вже всім у печінки в’ївся своїм постійним бурчанням. Проте в політиці він повний нуль, на нього ніхто не зважає. Звичайно, якщо доживе до виборів нового короля, то матиме на них певний вплив — але просто як один голос із двадцяти семи. Ні він, ні його родичі не є претендентами на корону. Реальні претенденти, це ґрафи Карвадону, Ярві й Ридихену, а також Фінвар аб Дайхі, з яким ви сьогодні познайомилися.

— А донедавна був і Кохран аб Ґарет, — додала Мораґ, яка цілий вечір жваво базікала з двадцятирічним ґрафом Ейгайнським. Попри свою молодість, лорд Кохран мав велику вагу в катерлахській політиці, бо був кровним родичем відьми Бронах вер Дилвен, що зараз мешкала на Тір Мінегані й готувалася до чергової спроби скласти іспити. — Але з появою Бренана він втратив свої шанси. І, що мені сподобалося, нітрохи через це не сумує.

— Власне, — зауважила Шаннон, — Кохран втратив шанси ще з появою Ґвен. Раніше я шкодувала, що на той час він уже був одружений; як на мене, з них вийшла б гарна пара… та це було ще до Бренана. Треба сказати, Кохран ніколи не випинався зі своїми претензіями, розумів, що він надто молодий, тому націлювався на віддалене майбутнє. А найстарші розглядали його, як можливого наступника лорда Ріґвара, і саме з ним пов’язували плани переходу до спадкової монархії. Згодом вони підкоригували ці плани через присутність Ґвен, а тепер уже стало ясно, що не треба особливо мудрувати, варто лише зробити королем Бренана.

— Так, справді, суща дрібниця, — іронічно мовила Ейрін.

— Атож, тут доведеться добряче попрацювати. Багато вищих лордів