Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 1 📚 - Українською

Читати книгу - "Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 1"

542
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 1" автора Говард Лавкрафт. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 107 108 109 ... 119
Перейти на сторінку:
в Азії витанцьовували перед цими жахіттями, і ця злоякісна пухлина і досі спокійно чаїться і шириться поміж трухлявими цегляними стінами.

Мелоун здригався не без причини — тільки днями офіцер поліції почув, як у темному підворітті темношкіра стара пошепки навчала маленьку дитину якомусь віршику. Він дослухався, і віршик здався йому дивним, надто ж тому, що стара повторювала його знову і знову:

«О друже і супутнику ночі, ти, веселящийся во лаї собачім і крові пролитій, гуляющий посеред тіней межи гробами, берущий кров а пак дающий страх смертним, Ґорґо, Мормо, тисячолика луна, соблаговоли прийняти наші подношенія!»

Вiн

Я зустрів його безсонної ночі, коли у відчаї блукав містом, прагнучи зберегти свою душу і мрії. Мій приїзд до Нью-Йорка був помилкою; бо там, де я шукав див і гострих відчуттів у велелюдних лабіринтах стародавніх вулиць, які вибігають із забутих дворів, площ і причалів і, покривулявши містом, знову повертають до дворів, площ і причалів, так само забутих, і у циклопічних верховіттях сучасних веж, які чорним Вавілоном здіймаються до неба у сяйві старого місяця, я натомість знайшов лише жах і пригніченість, які погрожували заволодіти мною, зламати мою волю і знищити мене.

Поступово мною оволоділо розчарування. Вперше приїхавши сюди, я з моста побачив освітлене призахідним сонцем місто: чарівне, воно здіймалося над водами, його неймовірні шпилі і пірамідальні споруди виростали з озер фіолетової мли, ніби фантастичні квіти, що розпускаються під золотистими хмарами і першими нічними зірками. Тоді воно засяяло, вікно за вікном, над плюскітливим припливом, над яким кивали головами ліхтарі і плинули глибокі звуки ріжків, сплетені у дивні гармонії, і саме місто стало зоряним небосхилом сну, сп’яніле від чарівної музики, що пробуджувала в уяві дива Каркассона[157], і Самарканда[158], і Ель Дорадо[159], і всіх славетних і напівлегендарних міст. Невдовзі я уже блукав цими старовинними вуличками, такими любими моїй уяві — вузенькими, звивистими вуличками і переходами, обабіч яких вишикувались георгіанські будинки з червоної цегли, мансардні віконця яких над колонами портиків колись поглядали на позолочені карети і оздоблені екіпажі, — і у першому спалаху усвідомлення того, що на власні очі бачу свою давню мрію, я подумав, що таки дістався скарбів, які з часом зроблять із мене поета.

Але мені не судилися успіх і радощі. Занадто яскраве світло дня виставило напоказ лише бруд, і злиденність, і нудотний елефантизм каменю, що пнеться вгору, розстилається під ногами там, де місячне сяйво натякало на красу і давні чари; і в юрмищі людей, що снували схожими на водостоки вулицями, переважали міцні темношкірі незнайомці з жорсткими обличчями і розкосими очима, прагматичні чужинці, бездумні і безрідні, яким було байдуже до синьоокого чоловіка давнього народу, з його захопленням чарівними зеленими лужками і білими новоанглійськими сільськими дзвіничками.

Тож замість поезії, на яку я сподівався, мене спіткала тільки моторошна пітьма і невимовна самотність; нарешті я усвідомив гірку правду, яку доти ніхто не наважувався навіть прошепотіти, найпотаємнішу таємницю усіх таємниць: це місто каменю і різких звуків не є живим продовженням старого Нью-Йорка, як Лондон — старого Лондона, а Париж — старого Парижа, насправді це місто померло, його розпростерте тіло погано забальзамували, і у ньому завелися дивні живі істоти, яких тут не було, коли місто було живим. Це відкриття позбавило мене сну; хоча втрачений душевний спокій почав поступово повертатися, відколи я взяв за правило не виходити на вулицю за дня і гуляти околицями тільки вночі, коли темрява прикликає до життя ту дещицю, яка ще збереглася від минулого, коли старі, пофарбовані в біле, двері пригадують міцних людей, які колись крізь них проходили. У цьому стані віднайденої рівноваги я навіть написав кілька поезій, однак зволікав із поверненням додому, до рідних, щоб їм не здалося, ніби я безславно тікаю, зазнавши поразки.

Якось, гуляючи однієї безсонної ночі, я зустрів чоловіка. Це сталося у химерно захованому дворику Грінвіч-Віллідж, де, не знаючи що й до чого, я оселився, прочувши, що саме цей район обирають своїм притулком поети і художники. Мені припали до душі старовинні вулички і будинки упереміш із розкиданими тут і там маленькими площами і двориками, і навіть коли я зрозумів, що насправді поети і художники — це просто горлопанисті дурисвіти, вся вишуканість яких — лише облуда, а все їхнє життя — це заперечення чистої краси, втіленої в поезії і мистецтві, я залишився тут лише з любові до цих вікодавніх речей. Я уявляв, як все виглядало тут у ті часи, коли Ґрінвіч був тихим селом, яке ще не встигло поглинути місто; а в досвітні години, коли всі гультіпаки розбрідалися по домівках, я, бувало, блукав цими таємничими звивистими вуличками і розмірковував над цікавими загадками, які тут залишили минулі покоління. Ці прогулянки не давали завмерти моїй душі і пробуджували видіння, яких прагнула поетичність у глибині мого єства.

Той чоловік зустрів мене одного туманного серпневого ранку, коли я пробирався через відгороджені дворики, до яких зараз можна потрапити лише через неосвітлені коридори ближніх будівель і які колись були суцільним ланцюжком мальовничих вуличок. Я дізнався про них цілком випадково і розумів, що їх не знайти на жодній сучасній мапі; але той факт, що про них забули, робив їх лише дорожчими для мене, тож я шукав їх із подвоєним запалом. Коли ж я їх знайшов, моє завзяття зросло, бо щось у їхньому розташуванні незримо вказувало на те, що вони можуть бути лише краплею у морі таких самих двориків, з їхніми темними, німими закутками, затиснених поміж високих глухих стін і задніх фасадів спорожнілих будинків чи захованих за темними арковими проходами, невідомих ордам чужомовців, прихованих від сторонніх очей відлюдними художниками, мистецтво яких не призначене для товариства і денного світла.

Він заговорив до мене, не привітавшись, помітивши мій настрій і короткі погляди, які я кидав на деякі парадні двері з молотками над східцями із залізними поручнями; бліде світло від ажурних фрамуг ледь осявало моє лице. Його ж обличчя ховалося в тіні крислатого капелюха, який чудово пасував до старомодного пальта, в яке він був одягнутий; мене ж, ще до того, як він до мене заговорив, охопила незрозуміла тривога. Він був страшенно худий — просто скелет, голос же його звучав на диво м’яко і був якимось порожнім і глухим. За його словами, він уже не раз помічав мої блукання і вирішив, що я схожий на нього у любові до залишків минулих літ. Чи не хотів би я мати провідником того, хто вже давно практикує такі дослідження і наділений знаннями про ці краї куди глибшими, аніж будь-коли зможе віднайти новоприбулий?

Поки він отак говорив, у жовтуватому відсвіті із самотнього вікна горища я мигцем побачив його обличчя. У нього було шляхетне, навіть вродливе лице літньої людини, в його рисах прозирали родовитість і витонченість, незвичні для цього часу і місця. І все ж щось у ньому стривожило мене майже так само, як і привабило — можливо, обличчя було надто бліде, надто безвиразне або ж просто настільки не відповідало довкіллю, що я не міг спокійно і впевнено почуватися. І все ж я пішов за ним; бо тими похмурими днями мою душу могли живити лише єдині пошуки давньої краси і таємниць, і я сприйняв за прихильність долі зустріч із тим, чиї успіхи в тих самих пошуках настільки перевершували мої.

Щось у тій ночі

1 ... 107 108 109 ... 119
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 1», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 1"