Читати книгу - "Зарубіжний детектив"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Це був пречудовий вечір. Я був у захваті, але довелося несподівано спуститися на землю з рожевих хмар, коли Мейган сказала:
— Нам ще не пора додому?
Щелепа мені одвисла. Дійсно, я так захопився, що геть-чисто про все забув! Захоплений істотою, яку сам створив, злинув я на сьоме небо.
— Святий боже! — вигукнув я і одразу ж збагнув, що вечірній поїзд вже відійшов.
— Посидьте тут, а я подзвоню.
Я зателефонував до бюро «Левеллін Хаєр» і замовив найбільшого і найшвидшого автомобіля під ресторан. Потім повернувся до столу.
— Останній поїзд вже відійшов, — сказав я. — Доведеться їхати машиною.
— Направду? От здорово! — вигукнула Мейган.
«Якою ж милою дитиною вона була, — подумав я, дивлячись на неї. — Така вдоволена усім, невибаглива, приймала всі мої пропозиції без зайвих запитань і примх».
Машина приїхала і була велика й швидка, та все одно ми повернулися в Лімсток дуже й дуже пізно.
— Тебе вже, напевно, розшукують, можливо, навіть з собаками, — сказав я Мейган.
Але вона й оком не моргнула.
— Не думаю. Я часто не приходжу додому на другий сніданок.
— Воно-то так, але вже давно минув обід, ба навіть вечеря.
Однак цього разу Мейган пощастило. В будинку було темно і тихо. На її пораду, ми пішли за будинок і почали кидати камінчики у вікно Роуз. Скоро та виглянула, щось сердито бурмочучи, зійшла вниз і впустила нас.
— А я собі думаю, що ти вже давно спиш. Господар і міс Холланд (вона злегка пирхнула на слові Холланд) рано повечеряли і поїхали кататися на машині. Мені ж доручили дивитися за хлопчиками. Я думала, ти в себе… І господареві так сказала, коли вони повернулися.
Я урвав Роуз, зауваживши, що Мейган зараз краще піти в ліжко.
— На добраніч! — сказала Мейган. — І велике спасибі. Це був найкращий день у моєму житті.
Додому я повертався збуджений і щасливий, а тому добряче переплатив шоферові і навіть запропонував лишитися переночувати. Але він волів повернутися в Лондон.
Коли ми розмовляли з шофером, відчинилися вхідні двері і на порозі з'явилася Джоанна.
— Ага, то це ти. Нарешті!
— А ти хвилювалася за мене? — спитав я, коли ми зайшли у дім.
У вітальні Джоанна приготувала собі кави, а я віскі з содовою.
— Хвилювалася за тебе? Аж ніяк. Я лише думала, що ти залишишся в Лондоні й розвієшся трохи.
— О, я так розвіявся! — сказав я, сміючись, і розповів їй пригоди того дня.
— Джеррі, ти збожеволів, не інакше!
— Мабуть.
— Мій любий хлопчику, так робити не годиться. Ти в Лімстоку, не забувай. Тепер усі про це казатимуть.
— Слід сподіватися. Але ж Мейган ще зовсім дитина.
— Дитина? їй двадцять років, схаменись. Узяти двадцятирічну дівчину в Лондон, накупляти їй одягу, і щоб не було скандалу? Боже мій, Джеррі, тобі, як джентльменові, доведеться одружитися з нею, — напівжартома, напівповажно сказала Джоанна.
І в цю мить я зробив для себе разюче відкриття.
— Хай йому абищо! А я й не проти. Далебі, мені це навіть подобається.
Джоаннине обличчя химерно перекривилося. Вона встала і, йдучи до дверей, буркнула:
— Чуло моє серце.
Я так і лишився стояти зі склянкою в руці, приголомшений власним відкриттям.
Не знаю, що почуває чоловік, коли йде просити руки коханої. У книжках, я читав, йому пересихає в роті, комір стає затісний, психічний стан — жалюгідний. Але я цього не почував. Натомість, захоплений гарною ідеєю, я хотів якомога скоріше залагодити все як годиться і не бачив потреби хвилюватися.
Назавтра я прийшов до Сіммінгтонів близько одинадцятої, і коли Роуз відчинила двері, одразу ж спитав, де Мейган. Вона провела мене у ранкову кімнатинку і, поки Роуз ішукала Мейган, я лише тривожно подумав, чи не перепало бідолашній дівчині за вчорашнє. Але коли увійшла Мейган, мені відлягло від серця. Вона була спокійна і зовсім не засмучена. Трималася гордовито, гідно і була такою, як я лишив її вчора. На ній знову був старий одяг, лише тепер. вона надала йому чепурного вигляду. Неймовірно, як діє на дівчину відчуття власної привабливості. Мейган постаршала, і я одразу зрозумів це.
Однак я хвилювався, а то б не почав розмови, сказавши: — Привіт, ясочко! — що в даному разі більше скидалося на любовне привітання. Але Мейган це сподобалося, і вона з усміхом відказала:
— Привіт!
— Послухай, тобі не дісталося за вчорашнє? — спитав я.
— О ні, — відповіла вона заспокійливо і додала: — Але ще дістанеться. Я маю на увазі всякі балачки. Люди вміють робити з мухи слона.
Я заспокоївся, побачивши, що людський поговір не обходить Мейган.
— Власне, я прийшов сюди, щоб запропонувати тобі одну річ. Розумієш, ти мені дуже подобаєшся, і, гадаю, я тобі теж…
— Страшенно, — ввернула вона із запалом, який мене стривожив.
— І нам дуже добре разом. Отож, я гадаю, було б непогано, якби ми одружилися.
— О! — сказала Мейган здивовано. Саме здивовано, а не приголомшено.
— Ти справді хочеш зі мною одружитися? — спитала вона, ніби хотіла твердо в цьому переконатися.
— Над усе в світі, — сказав я щиро.
— І це означає, що ти мене кохаєш?
— Дуже.
Її очі були серйозні, а вигляд рішучий.
— Ти найкраща у світі людина, але я тебе не кохаю, — сказала вона.
— Я зроблю так, що покохаєш.
— Так не піде. Я не люблю примусу, — сказала вона і замовкла, потім додала сумно: — Я не та жінка, яка тобі потрібна. В мене краще виходить ненавидіти, ніж кохати.
В її голосі чулося якесь дивно піднесення.
— Ненависть не вічна. А кохання вічне, — пояснив я.
— Справді?
— У кожному разі, я в це вірю.
Знову запала тиша.
— Так, значить, ні? — спитав я.
— Ні.
— І ти не лишаєш мені жодної надії?
— А яка з цього користь?
— Справді, ніякої, — погодився я. — Якщо вже ти кажеш ні, то зовсім зайве на щось сподіватися.
Отак-то. Я виходив з дому трохи приголомшений, про те з досадою відчув на собі пристрасно-зацікавлений погляд Роуз і зрозумів, що вона багато хоче мені сказати.
Вона й справді забідкалася, що, мовляв, і години не лишилася б після того страшного дня, якби не горопашні діти й містер Сіммінгтон. Бо ж хто піде в дім, де сталося вбивство! Дуже мило з боку цієї міс Холланд, що вона бере на себе турботу про дім і дітей, та чи не заманулося їй стати господинею в домі? Бідолашний містер Сіммінгтон нічого не бачив у своєму житті, а звісна річ, удівець — нагодиться хитра жінка і обкрутить його. Що варто
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зарубіжний детектив», після закриття браузера.