Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Зарубіжний детектив 📚 - Українською

Читати книгу - "Зарубіжний детектив"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Зарубіжний детектив" автора Агата Крісті. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 108 109 110 ... 117
Перейти на сторінку:
погодився я.

Це був пречудовий вечір. Я був у захваті, але довелося несподівано спуститися на землю з рожевих хмар, коли Мейган сказала:

— Нам ще не пора додому?

Щелепа мені одвисла. Дійсно, я так захопився, що геть-чисто про все забув! Захоплений істотою, яку сам створив, злинув я на сьоме небо.

— Святий боже! — вигукнув я і одразу ж збагнув, що вечірній поїзд вже відійшов.

— Посидьте тут, а я подзвоню.

Я зателефонував до бюро «Левеллін Хаєр» і замовив найбільшого і найшвидшого автомобіля під ресторан. Потім повернувся до столу.

— Останній поїзд вже відійшов, — сказав я. — Доведеться їхати машиною.

— Направду? От здорово! — вигукнула Мейган.

«Якою ж милою дитиною вона була, — подумав я, дивлячись на неї. — Така вдоволена усім, невибаглива, приймала всі мої пропозиції без зайвих запитань і примх».

Машина приїхала і була велика й швидка, та все одно ми повернулися в Лімсток дуже й дуже пізно.

— Тебе вже, напевно, розшукують, можливо, навіть з собаками, — сказав я Мейган.

Але вона й оком не моргнула.

— Не думаю. Я часто не приходжу додому на другий сніданок.

— Воно-то так, але вже давно минув обід, ба навіть вечеря.

Однак цього разу Мейган пощастило. В будинку було темно і тихо. На її пораду, ми пішли за будинок і почали кидати камінчики у вікно Роуз. Скоро та виглянула, щось сердито бурмочучи, зійшла вниз і впустила нас.

— А я собі думаю, що ти вже давно спиш. Господар і міс Холланд (вона злегка пирхнула на слові Холланд) рано повечеряли і поїхали кататися на машині. Мені ж доручили дивитися за хлопчиками. Я думала, ти в себе… І господареві так сказала, коли вони повернулися.

Я урвав Роуз, зауваживши, що Мейган зараз краще піти в ліжко.

— На добраніч! — сказала Мейган. — І велике спасибі. Це був найкращий день у моєму житті.

Додому я повертався збуджений і щасливий, а тому добряче переплатив шоферові і навіть запропонував лишитися переночувати. Але він волів повернутися в Лондон.

Коли ми розмовляли з шофером, відчинилися вхідні двері і на порозі з'явилася Джоанна.

— Ага, то це ти. Нарешті!

— А ти хвилювалася за мене? — спитав я, коли ми зайшли у дім.

У вітальні Джоанна приготувала собі кави, а я віскі з содовою.

— Хвилювалася за тебе? Аж ніяк. Я лише думала, що ти залишишся в Лондоні й розвієшся трохи.

— О, я так розвіявся! — сказав я, сміючись, і розповів їй пригоди того дня.

— Джеррі, ти збожеволів, не інакше!

— Мабуть.

— Мій любий хлопчику, так робити не годиться. Ти в Лімстоку, не забувай. Тепер усі про це казатимуть.

— Слід сподіватися. Але ж Мейган ще зовсім дитина.

— Дитина? їй двадцять років, схаменись. Узяти двадцятирічну дівчину в Лондон, накупляти їй одягу, і щоб не було скандалу? Боже мій, Джеррі, тобі, як джентльменові, доведеться одружитися з нею, — напівжартома, напівповажно сказала Джоанна.

І в цю мить я зробив для себе разюче відкриття.

— Хай йому абищо! А я й не проти. Далебі, мені це навіть подобається.

Джоаннине обличчя химерно перекривилося. Вона встала і, йдучи до дверей, буркнула:

— Чуло моє серце.

Я так і лишився стояти зі склянкою в руці, приголомшений власним відкриттям.

Не знаю, що почуває чоловік, коли йде просити руки коханої. У книжках, я читав, йому пересихає в роті, комір стає затісний, психічний стан — жалюгідний. Але я цього не почував. Натомість, захоплений гарною ідеєю, я хотів якомога скоріше залагодити все як годиться і не бачив потреби хвилюватися.

Назавтра я прийшов до Сіммінгтонів близько одинадцятої, і коли Роуз відчинила двері, одразу ж спитав, де Мейган. Вона провела мене у ранкову кімнатинку і, поки Роуз ішукала Мейган, я лише тривожно подумав, чи не перепало бідолашній дівчині за вчорашнє. Але коли увійшла Мейган, мені відлягло від серця. Вона була спокійна і зовсім не засмучена. Трималася гордовито, гідно і була такою, як я лишив її вчора. На ній знову був старий одяг, лише тепер. вона надала йому чепурного вигляду. Неймовірно, як діє на дівчину відчуття власної привабливості. Мейган постаршала, і я одразу зрозумів це.

Однак я хвилювався, а то б не почав розмови, сказавши: — Привіт, ясочко! — що в даному разі більше скидалося на любовне привітання. Але Мейган це сподобалося, і вона з усміхом відказала:

— Привіт!

— Послухай, тобі не дісталося за вчорашнє? — спитав я.

— О ні, — відповіла вона заспокійливо і додала: — Але ще дістанеться. Я маю на увазі всякі балачки. Люди вміють робити з мухи слона.

Я заспокоївся, побачивши, що людський поговір не обходить Мейган.

— Власне, я прийшов сюди, щоб запропонувати тобі одну річ. Розумієш, ти мені дуже подобаєшся, і, гадаю, я тобі теж…

— Страшенно, — ввернула вона із запалом, який мене стривожив.

— І нам дуже добре разом. Отож, я гадаю, було б непогано, якби ми одружилися.

— О! — сказала Мейган здивовано. Саме здивовано, а не приголомшено.

— Ти справді хочеш зі мною одружитися? — спитала вона, ніби хотіла твердо в цьому переконатися.

— Над усе в світі, — сказав я щиро.

— І це означає, що ти мене кохаєш?

— Дуже.

Її очі були серйозні, а вигляд рішучий.

— Ти найкраща у світі людина, але я тебе не кохаю, — сказала вона.

— Я зроблю так, що покохаєш.

— Так не піде. Я не люблю примусу, — сказала вона і замовкла, потім додала сумно: — Я не та жінка, яка тобі потрібна. В мене краще виходить ненавидіти, ніж кохати.

В її голосі чулося якесь дивно піднесення.

— Ненависть не вічна. А кохання вічне, — пояснив я.

— Справді?

— У кожному разі, я в це вірю.

Знову запала тиша.

— Так, значить, ні? — спитав я.

— Ні.

— І ти не лишаєш мені жодної надії?

— А яка з цього користь?

— Справді, ніякої, — погодився я. — Якщо вже ти кажеш ні, то зовсім зайве на щось сподіватися.

Отак-то. Я виходив з дому трохи приголомшений, про те з досадою відчув на собі пристрасно-зацікавлений погляд Роуз і зрозумів, що вона багато хоче мені сказати.

Вона й справді забідкалася, що, мовляв, і години не лишилася б після того страшного дня, якби не горопашні діти й містер Сіммінгтон. Бо ж хто піде в дім, де сталося вбивство! Дуже мило з боку цієї міс Холланд, що вона бере на себе турботу про дім і дітей, та чи не заманулося їй стати господинею в домі? Бідолашний містер Сіммінгтон нічого не бачив у своєму житті, а звісна річ, удівець — нагодиться хитра жінка і обкрутить його. Що варто

1 ... 108 109 110 ... 117
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зарубіжний детектив», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Зарубіжний детектив» жанру - 💙 Детективи:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Зарубіжний детектив"